Невістка тримає мене на відстані від онуки, а все через її маму!

– Мамо, у нас для тебе радісна новина! Катя вагітна і ти станеш бабцею вдруге! – сказав мій син міцно обіймаючи свою усміхнену дружину. Скажу чесно, тоді мене переповнювала радість і я відразу побігла обіймати та цілувати їх.

Звичайно, Оленка моя друга онучка, але оскільки онук Максим живе за тисячі кілометрів від мене і бачу я його тільки на свята, то народження онучки до якої я зможу приїхати за 20 хвилин на метро – невимовне щастя.

Звичайно, у поривах «бабусиної радості» я скуповувала безліч красивих іграшок, а потім й дитячий одяг, але все це здавалося даремним, коли невістка зі скупою осмішкою говорила: «Дякую!» і клала їх до інших дитячих речей навіть не поглянувши.

Я довгий час щиро хвилювалася, що у нас з нею будуть погані відносини та це вплине на моє майбутнє спілкування з внучкою. Тому я наполегливо і щиро намагалася завоювати її довіру і приязнь.

Наприклад, перед народженням онучки, я повезла до Каті багато смачної домашньої їжі, щоб вона набиралася сил, тоді я почула: «Даремно ви це… краще сину занесіть, мені мама вже їсти принесла, я поїла, неголодна.»

Я все думала, що це з часом мине й ось-ось ми знайдемо з невісткою спільну мову та я зможу частенько няньчитися з онукою, натомість я отримувала такі відповіді: «Дякую, не потрібно нічим допомагати, мені мама допоможе»; «Не потрібно приходити, я сама справлюсь.»; «Я погуляю з нею сама, не варто вам їхати» тощо.

І так постійно продовжувалося, інколи я відкидала її відмовки й все одно приїжджала, щоб побавитися з онукою та погратися, тричі ми навіть гуляли, хоча Катя на будь-які мої прохання погоджувалася з «скриплячими» зубами.

pinterest.com

Все-таки, я доваго не розуміла, чому невістка так відгороджується від мене та пробує відгородити онуку, адже при перших наших зустрічах ми добре поладнали, а тепер між нами мов стіна росте. До того ж, її мама, Оксана, з якою ми ледь подругами не стали, теж охолола до мене і мов почала будувати ту ж «стіну», що і її донька.

Тому частіше всього я навідувала внучку, коли дома був мій син, тоді я й «скриплячі» зуби не бачила і відмовки на проведення часу з онукою чула рідше. Сину я не скаржилася, адже знала, що Катя чудова дружина й мама і не хотіла між молодими «сіяти погане зерно».

Через певний час, я випадково почула, як Оксана, мама Каті, розповідала сусідці: «Ой, ти не уявляєш, от здається, бабця, має любити свою онучку, допомогти новій сім’ї, а вона дома сидить і нічого не робить! Так моя Катруся телефонує її, просить: «Поможіть, не справляюся!», а та її: «Сама вчися!». Звичайно, це був наклеп, але сваритися не стала і вирішила особисто поговорити з Катею та Оксаною про те, що відбувається.

Коли я розповіла їм про те, що чула та як все відбувалося насправді — Катя розплакалася. Ми намагалися її заспокоїти й крізь сльози вона все-таки розповіла, що сталося насправді: «Мамо, я вас обманювала, вибачте. Уляна Василівна й справді мені постійно пропонувала допомогу, а я…. я… просто боялася… сильно боялася.. що, коли Оленка підросте, то вона її любитиме більше ніж тебе, мамо! Пробачте мені, Уляна Василівна!»

Після цього ми ще довго розмовляли, а тепер ми сміємося згадуючи це, бо пройшло вже 6 років і Оленка вирушила у перший клас. Тепер я з нею проводжу скільки хоч часу, а любить вона нас з Оксаною однаково сильно!