Як заробітчани “кидають під ноги” своїх батьків

Я  Ірина. Мені 40 років. Живу в Неаполі, заміжня. Маю сина, йому 6 років.  Мої батьки живуть  в невеличкому селі на Полтавщині. Зараз дуже хворіють і просяться до мене. По факту, вони мені нічого не дали, так чому я повинна?

Мій чоловік-італієць не проти, а от я вагаюся… Батьків мені дуже шкода, але  прекрасно розумію, що моя  якість життя  впаде, якщо я їх заберу до себе.

Джерело:takprosto.cc

Я не буду скаржитися і розповідати, як я довго йшла до свого щастя. Як важко було вижити перші роки в Італії. Зараз у мене прекрасне життя.Коханий чоловік, найкращий синочок у світі. Я можу оплатити своїй дитині будь-які секції, гуртки, дорогі подарунки, спільні подорожі.  Декілька разів батьки приїжджали в гості. Грошима я теж їм допомагаю.

Зараз батьки стали старі. Я в них одна дочка. Мама скаржиться на те, що їм склянку  води подати нікому, і дуже проситься, аби я їх забрала до себе в Італію. Якщо я  орендую батькам квартиру, то у мене багато грошей буде йти на оплату комірного, харчів і ліків.Батьки жодних   заощаджень не мають. Та й хата в селі коштує копійки.

Моя подруга каже, щоб я не дуріла і не думала їх забирати.По факту, батьки мені у цьому житті нічого не дали. Ні нормальної освіти, ні квартири. Вона радить сказати моїм нахабним батькам, що з документами виникли проблеми, і що переїзд неможливий. Душа розривається: батьків шкода, але переживаю і за сина. Через них, можливо, недодам своїй дитині того, що не отримала в дитинстві сама. От як мені вчинити?