Мріяв дожити з нею до глибокої старості, а вона мене обманула

Я  Леонід, мені 53 роки.  Минуло вже 3 роки, як відійшла у вічність моя дружина Валя. Я думав померти з нею в один день, але вона мене обманула. Рак не вибирає. Молода, доглянута жінка згоріла за лічені місяці…

Тепер я вдівець. Товариші та родичі радять знайти жінку для  життя і жити з нею. А я у свої 50+ вже розучився бути залицяльником, мені це не по душі. Одного разу друг-холостяк зареєстрував мене на сайті знайомств.

Я написав в анкеті свої побажання, описав свою Валентину. Проте  мені пишуть зовсім інші панянки. Вони хочуть, аби в мене був  розкішний будинок, нове авто,  багато “зелені” в гаманці й невтомність в інтимному житті.

Джерело: hudey.net

Я ніколи не був заможним. Так, маю власну майстерню з ремонту та пошиття взуття, але не вважаю себе багачем. Наша з Валентиною дача не тягне на маєток з басейном, винним погребом  і тенісним кортом. Ми завжди ходили на ставок відпочивати або каталися на велосипедах. Ми не літали на відпочинок у Туреччину або Єгипет. Зимовий Буковель ми теж не бачили. Валентину усе влаштовувало. У мене росте волосся у вухах, модної бороди теж немає. От я тепер не знаю, як відповідати усім викликам часу. Мені пишуть дамочки, які день і ніч виставляють напоказ своє життя й оголені ноги.

Я шокований…Певно,  я щось не розумію в цьому житті. Мені потрібна подруга для життя, я хочу дожити з нею до старості.  Я не вимагаю від жінки  лобстерів на сніданок і не прошу її крохмалити постільну білизну. Та невже  не можна жити, як нормальні люди?

Я на роздоріжжі. Я вважав, що завжди є жінки, яким не вистачає близької людини, не спонсора, просто людини, щоб дві знедолені душі, розгублені на дорозі життя, з’єдналися в одне ціле, в один тандем.

Можливо, я перебільшую, але поки читаю вимоги претенденток до мене з 30 пунктів, де я всюди щось повинен.

Моя  Валюша мене обманула, покинула  мене на півдорозі, я в розпачі, вона не повинна була так вчинити зі мною.