“Полюбив тебе в радості, не покину в горі”

Марійка була першою дівчиною на селі. Мала неймовірну вроду. Довге світле волосся та блакитні очі. Усі парубки в селі мріяли взяти в дружини таку красиву роботящу дівчину, але Марійка не поспішала, Чомусь вірила, що велике кохання ще попереду. 

Коли Марічка привезла на знайомство до батьків свого нареченого, дивувалося все село. Адже Андрій був непоказним.

— Як така вродлива дівчина може полюбити такого хлопця? — перешіптувалися люди. — Він нашій Марічці не рівня.
Навіть Марійчина мати не йняла віри, що донька готова поєднати життя із цим парубком. Їй, як неньці, хотілося для своєї дитини кращого життя. А Андрій не тільки не красень, а ще й незаможний, з бідної селянської родини.
— Мамо, Андрій — добрий та щирий. Він любить мене, а я — його. Це головне. Знаю, всі мені нагадують про красу. Мовляв, могла б знайти собі симпатичнішого чоловіка. Але ж врода не вічна. Вічне лише кохання, — зізналася неньці Марічка.
На щастя, батьки все ж не перечили вибору доньки. Невдовзі у селі відгуляли пишне весілля. Молоді вирішили залишитися жити в місті, адже Андрій мав там роботу, а Марічка закінчувала навчання. Згодом у подружжя народився син, а ще через рік — донечка.
Андрій виявився дбайливим і турботливим батьком, допомагав дружин і з малюками, як міг.
— Галю, якби ти знала, як він мою Марічку любить, як діток бавить, — не раз розповідала Марійчина мама своїй подрузі після відвідин молодої сім’ї. — І годує малих, і купає, і заколисує. Ще й гроші немалі заробляє, тому втомлюється. Але хвилюється за Марічку, слідкує, аби й вона відпочила, аби поспала. І знаєш як називає мою донечку? Синьооким щастям…
Після таких розмов чимало жінок у селі почали заздрити Марічці. Бо ж не одна з них мучилася із чоловіком-пияком. Були й такі, що без жодної допомоги тягнули на собі все господарство й виховання дітей. Мучилися при красенях-благовірних. Тож ніхто вже й не згадував про те, що Андрій некрасивий та не годиться до пари Марічці.
А через кілька років у їхній родині трапилося лихо. Марічка поверталася з роботи й потрапила під автівку. Водій, як виявилося, був геть п’яним. Молода жінка ледь вижила, отримала серйозні травми. Лікарі попередили, що їй знадобиться тривала реабілітація.
Жіноцтво у селі обговорювало трагедію і міркувало, чи не покине часом Андрій хвору дружину з двома дітьми. Але він і на думці не мав залишати свою Марічку. Сам клопотався про малюків, прав і готував їжу, бігав до коханої в лікарню. І лише благав:
— Не хвилюйся, Марічко. Все буде добре. Ми разом подолаємо всі випробування. Ти — моє синьооке щастя.
Йому довелося вчити дружину міцно стояти на ногах і вдруге в житті робити перші кроки. Але завдяки його любові Марічка одужала. У взаєморозумінні й повазі подружжя прожило багато років. Але навіть тепер, коли і діти, й онуки вже зовсім дорослі, сивий чоловік називає дружину своїм синьооким щастям…

Юлія ВЕРХОЛЮК