Більше не буду віддавати свої речі тим, хто потребує. І ось чому

Ті, у кого є діти точно мене зрозуміють. Наші малюки дуже швидко ростуть, відповідно і речей, які уже не використовуємо є дуже багато. Викинути рука не підіймається, а з часом їх назбирується ціла купа, яку немає де тримати.

Багато матусь починають продавати їх в інтернеті або ж здавати у комісійні магазини. Я б, мабуть, теж так робила, але проживаю в селі і немаю можливості часто їздити у місто кожного разу, коли покупець хоче подивитись на товар. Тому, я вирішила, що віддам ці дитячі речі даром.

Я пофотографувала деякі з них, та виставила оголошення у інтернет, що готова віддати деякі речі безкоштовно тим, хто потребує їх. Також, я вказала, що за речима потрібно буде приїхати самостійно у село, як знаходиться у 20-ьох кілометрах від міста. Вказала свій мобільний телефон, але не думала що вже за декілька годин пролунає дзвінок.

Мені зателефонувала жінка з дуже приємним голосом та уточнила куди саме потрібно приїхати. На моє запитання, скільки в сім’ї дітей, дівчина відповіла, що п’ятеро. Я без уповільнення назвала свою адресу, розуміючи, що забезпечити п’ятеро дітей в наш час завдання не з легких.

Ми домовились про зустріч у центрі села і мене одразу здивувало те, що жінка приїхала на дорогій машині. Вона зовсім не схожа на людину, яка потребує речей для дітей. Жінка навіть не привітавшись почала розпитувати про речі. Мені не було принципово, кому віддавати речі, але, все ж, я задала їй питання, яке мучило мене. Я запитала, для чого їй ці речі? Вона грубо відповіла мені, що це не моя справа, та щоб я не задавала зайвих запитань, так як вона поспішає.

Мене дуже обурило її неповажне ставлення до мене. І я їй вирішила нагадати зміст свого оголошення, в якому чітко говорилося, що я віддам речі тільки людині, яка справді їх потребує. Жінка продовжувала розмовляти зі мною в грубому тоні та сказала, що не буде розповідати мені про її важке життя. І я повинна віддати їй речі, так як вона їхала до мене за місто та витратила свій час.

pexels.com

Мені це було вкрай не приємним, але я не хотіла конфліктувати та вирішила віддати речі. Вийшла безглузда розмова, яка мене засмутила. Вдома чоловік почав розпитувати мене, що сталось і чому я така сумна. Я розповіла йому цю історію, і він обурився. Він сказав, що просто так цього не залишить та розбереться у всьому сам.

Через декілька днів він розповів, що розмістив в інтернеті схоже оголошення та чекав поки та сама жінка йому зателефонує. Так і сталось. Вона приїхала в цей же день. А він спакував два велетенських кульки з мотлохом та ганчір’ям.

Вчинок чоловіка мене розвеселив, і я довго представляла реакцію тієї дами, коли вона відкриє пакет. Ми думали, вона буде нам дзвонити і лаятися, але нічого подібного. Після цієї історії я вирішила, що всі речі буду віддавати у дитячий будинок, там їм точно знайдуть правильне застосування.