Чому я ніколи не погоджуся переїхати в однокімнатну квартиру в старості

Не знаю, що там в головах у тих, кому заманулося двох літніх людей на пенсії, які цілодобово не виходять з дому, переселити в однокімнатну квартиру. Я б нікому такого не побажала.

Якщо тобі тридцять років, вдома ти буваєш тільки, щоб переночувати, тому що або пропадаєш на роботі, або проводиш час з друзями в кафе, кіно, на прогулянках і т.д . А пенсіонери ведуть більш домашній спосіб життя, займаючись улюбленим хобі, просто сплять або дивляться телевізор. Тобто, потрібний більший простір.

Наприклад, провести вечір за переглядом телевізора. Один хоче дивитися одне, другий – інше. Одному потрібно слухати голосно, другого – по тихіше. Кожному потрібно мати свій кут для відпочинку. Тому для двох літніх людей потрібна, як мінімум, двокімнатна квартира для життя в комфортних умовах, а не на голові один у одного.

До того ж, люди виростили дітей, на протязі всього життя докладали всіх зусиль, щоб поставити дітей на ноги. Хіба не заслуговують вони на пенсії гідно провести старість?

Я б ніколи не додумалася, переселити батьків, щоб за їх рахунок розширити свої квадратні метри! Та й батьки не згодні були б перебратися в однокімнатну квартиру. І так, коли я доживу до їх віку, теж не погоджуся на однокімнатну квартиру, яку доведеться ділити зі чоловіком-пенсіонером. Якщо жити однією, тоді не питання. Але вдвох ніколи! Нехай діти самі справляються і забезпечують для себе більш комфортні умови життя.

pixabay.com

Не знаю, може, я в чомусь не права, .. А ви як думаєте?