Розлучення на старість після 40-ка років разом

Я не можу повірити, що мої друзі, які прожили разом понад сорок років, розлучаються. Стільки разом пережили, були завжди терпеливими один до одного. Можна сказати, жили в любові та злагоді.

Познайомилися, коли були ще студентами. Як всі молоді люди, мріяли про щасливе життя. Будували плани. Дітей відразу вирішили не заводити. Хотіли, як то кажуть, пожити для себе.

Утвердитися на роботі, отримати житло, вирішити побутові проблеми. Хотіли побачити світ. Тоді по путівці можна було куди завгодно поїхати. Та й взагалі вони любили тривалі піші переходи по горах.

Відразу після інституту, без жодних проблем з весіллями, просто поставили штамп в паспорті. Як молоді фахівці отримали роботу і житло. Займалися наукою. Це було цікаво, завжди добре, коли спільна справа.
Раптом сестра чоловіка п0мирає під час пологів, залишається новонароджена дівчинка, та ще з не дуже хорошим здоров’ям. Від дитини всі відмовилися, і мої друзі не замислюючись, залишили її собі.

З цього дня життя їх різко змінилася. З’явилася турбота, яка забирає особистий час. Вони самовіддано взялися вирішити проблему зі здоров’ям дівчинки.

Зробили операцію, здоров’я пішло на поправку. Скільки радості було в будинку, коли малятко тупало ніжками і вимовило перші слова. Небезпека минула, вирішили, що влітку беруть відпустку, бабусі в няньок, а вони підуть в гори.
Але, тут вони дізнаються, що в них скоро буде своя дитина. Вагітність протікала важко, токсикоз вимотав жінку. Чоловік дбав і про прийомну доньку і про дружину і про їхню дитину. Дівчина народилась здорова, але клопоту все одно додалось.

Вечорами, коли діти вже спали, подружжя обговорювали наукові експерименти. Вирішили на деякий час зупинити усі подорожі, адже з двома маленькими дітьми це вже не так безтурботно, як було.
І ось дівчатка підлітки. Можна було зітхнути. Але спочатку у дружини п0мер тато, а потім мама зламала стегно. Довелося забрати до себе і попрощатися на час з роботою.

Чоловік працював, дружина доглядала за мамою, займалася дітьми. Вона сумувала за роботою, з жадібністю слухала про всі новини, що розповідав чоловік. Мама так і не видужала. Почалися пролежні, нестерпний біль, вона п0мерла.
Нарешті жінка повернулася до улюбленої роботи, знову з чоловіком стали будувати плани, хотілося вирватись хоч куди-небудь, вже б на море просто повалятися на піску. Разом з дівчатками чекали сонячне літо.

Але і цього разу нічого не вийшло. Трапилась біда з мамою чоловіка. Інсульт, тяжкі наслідки. Вона стала безпорадною дитиною, яка нічого не пам’ятає і нікого не впізнає. Тепер потрібно було багато часу приділяти і мамі. Подружжя ніколи не нарікало на свою долю. Вони любили своїх рідних, дбали про них та забували про свої інтереси на користь близьких. Мама прожила ще декілька років з ними та, на жаль, померла.

Доньки виросли, вивчились та вийшли заміж. Прийомна донька стала дружиною бізнесмена та переїхала до нього у столицю. А рідна донька виїхала за кордон, де теж одружилась.

Залишились вони одні. Спочатку на пенсію пішла дружина, за нею і чоловік. Почались у них певні проблеми. Спершу вони захотіли жити в окремих кімнатах. Він читав книги, гуляв в найближчому парку годинами. Їм нічого було сказати один одному. Чоловік запропонував поїхати влітку на море, намагаючись врятувати відносини.

Вони грілися на сонці, купалися в теплій воді, але як і раніше мовчали. Відпочинок не тішив. Присутність один одного почало обтяжувати. Приїхавши додому, вирішили, що так жити не можна, потрібно розійтися, поки не стали ненавидіти один одного.
Вони звикли все життя про когось піклуватися. Робота і турбота об’єднувала. Коли залишилися одні, не знали, що робити разом. Намагалися навіть собаку завести – не допомогло.

zen.yandex.ru/media/id/5b23c65cb5b89100a8bacf25

І ось, через два тижні у них розлучення. Зараз намагаються розміняти квартиру. При цьому ні слова на підвищених тонах. Тільки ввічливість і дружба.

Я не розумію цього ніяк. Настає час, коли вони найбільше будуть потрібні одне одному, але вони вважали за краще жити відлюдником. Кожен у своєму кутку. І обидва вважають це правильним.
Я не вважаю це правильним, але це тільки моя власна думка.

А що ви думаєте про цю ситуацію? Що порадили б подружжю?