Розповідаю, чому я ніколи більше не піду на зустріч з однокласниками

На мою думку, зустріч випускників через років 20-30 це вже якесь жалюгідне видовище, а не зустріч давніх друзів. В цьому я вже переконалась неодноразово.

Я не розумію, кому може бути цікаво проводити час через 20-ть років з абсолютно чужими людьми. Однокласники за роки змінились до невпізнаваності, і зовнішньо, і внутрішньо. Вас більше нічого не пов’язує. На мою думку, деяким людям просто не хочеться зізнаватись самим собі, що вони відвідують подібні заходи для того, щоб в більшій мірі просто похвалитись. Дехто починає мірятись автомобілями, дехто квартирами або посадами та зарплатами. Все це робиться для того, щоб відчути гордість за себе.

На останній такі зустрічі мене розчарувало все. Ті однокласники, які бодай чогось змогли досягти у своєму житті демонстративно говорили про те, які вони щасливчики. А ще, було дуже багато фраз типу: «Ох, добре, що мені вдалось переїхати з цього містечка, де немає жодних перспектив, у столицю».

Ті, кому не вдалось переїхати та досягти висот жалібно слухали розповіді інших. Було помітно, що їм не зручно, не цікаво та навіть образливо. Я спостерігала за цим всім і про себе думала: «Що ти тут робиш?». В мене зовсім немає бажання доводити чужим людям, що я щаслива. Мене зовсім не цікавить де вони живуть, скільки у них машин та ким вони працюють.

pixabay.com

Після цього я зрозуміла, що більше ні ногою на всі ці зустрічі. Нехай живуть собі щасливо, але подалі від мене.

А ви любите зустрічатись з своїми однокласниками?