Всиновила глуху та сліпу дівчинку, а отримала доньку, про яку і мріяти не могла!

Марта не спала вже декілька ночей. Все думала. Та дівчина не виходила з її голови. Крихітна, з пустотою в очах, майже не рухається.

В Марти було двоє синів, помірне та спокійне життя. Все, що треба для щастя. Хороша робота, чоловік, господарство, гарний будинок. Але все життя Марта мріяла про доньку. Вона так хотіла мати маленьку, завжди посміхнену та найріднішу подругу. Коли вона побачила маленьку дівчинку, в неї промайнула думка: «Ця дівчинка – моя донька. І їй потрібна моя допомога. Терміново!».

– Ви мене добре зрозуміли? Ця дівчинка глуха та сліпа!
– Так, я вас почула. Але, я все остаточно вирішила. Ця дівчинка – моя донька!
Марта відчувала, що вона втрачає самовладання. Рішення далось їй не просто.
– Ну почекайте хоча б місяць! В її 11 місяців вона ще навіть голову не тримає. А рік виповниться – інвалідність оформимо.

Тут Марта вже не витримала: «Так ось чому ви її за стільки часу навіть не обстежили! Ніяк аналізів не зробили! Просто чекали, поки її офіційно визнають інвалідом? Щоб ваш дитячий будинок більше грошей отримував? Я правильно все зрозуміла?

Завідуючи мовчки вийшла грюкнувши дверима. Марта видихнула. Її маленька доця не інвалід. Все можна вирішити. Все обов’язково буде добре. Вони разом зі всім впораються.

Наступив важкий час. Обстеження, лікарі, лікування. Щоб прооперувати дитині очі, вона мала бути повністю здорова. А болячки лізли до неї одна за одною. Чоловік не витримав напруги та пішов. Але, всупереч всім нерадісним прогнозам лікарів, за пару місяців дівчинка почала робити перші кроки. А одного разу вона здригнулась від різкого звуку домофону! Значить вона чує! Вона не глуха!

Марта сиділа в палаті та тримала свою донечку за руку. Малеча тільки прокидалась після операції. Обличчя була закрите бинтами. В палату зайшов хірург, сів поруч та сказав:
«Поки прогнози не зрозумілі. Втрачено багато часу. А проблеми потрібно було виправляти зразу після народження. Ми не можемо нічого гарантувати. Будемо сподіватись на краще».

Лікар почав знімати бинт шар за шаром. Марта відчувала як всередині наростає тривога. Що її чекає? Як закінчиться вся ця історія? А що там, під пов’язкою?

Останній шар тканини залишився в руках лікаря. Повітря, здається, дзвеніло від напруги. Малятко моргнуло кілька разів, примружилося від яскравого світла, але не заплакало. Дівчинка повільно повернула голову вправо і вліво, безглуздо ковзнула поглядом по обличчю лікаря і повернулася до Марти. Очі спочатку звично розбіглися в сторони, але все ж зловили фокус. Однорічна крихта, яка хвилину тому відійшла від наркозу, подивилася жінці прямо в очі, і посміхнулася.

image.freepik.com

Вона вперше в житті бачила. Вона нарешті бачила маму.
Ця історія – не вигадка, я особисто знайома з Мартою і її крихітною дівчинкою.
До речі, саме Марта півтора роки тому зателефонувала мені і сказала, що їй запропонували познайомитися з відмовним хлопчиком, а вона дівчинку шукає. І тоді я знайшла свого синочка Микиту.