“Знову я маленька дівчинка, в якої все гаразд” – доросла донька в гостях у мами

Ми, коли стаємо дорослими, йдемо жити окремо й часто-густо за своїми клопотами й проблемами, починаємо забувати за своїх батьків, вважаємо їх мало не вічними, а до їхніх прохань чи турбот часто ставимось несерйозно.  Пропонуємо Вам душевний і щемливий епізод зі життя однієї дорослої жінки-доньки та її матері, який ми впевнені змусить всіх читачів зупинитись й задуматись, а чи правильно ми поводимося й ставимось до своїх стареньких батьків?

Psychologies.ru

Мамі 73. Вона мені суне груші й каже вибачаючись: «Вони не дуже красиві на вигляд, але дуже смачні! Ну і свої, без хімії, ти любиш груші, бери».

Я беру. І ряжанку беру. Тому що я люблю ряжанку. А у неї в холодильнику «Випадково є одна баночка, ти тільки післязавтра їдеш, ще пару разів повечеряєш».

Виходжу, сідаю в автівку, їду.

Я знову кудись їду. Жену по містах і селах. Заїжджаю до мами, коли виходить. Уже після всіх справ. Після кави з подружками і манікюру в салоні. Привожу щось смачне, швидко питаю про справи, нетерпляче вислуховую (ну які у них з татком справи?), Іронізую з приводу її даремних і дрібних з моєї точки зору тривог. І знову їду – втікаю по своїх справах.

Мама обов’язково скаже мені, що я ходжу роздіта, що не кутаю горло, тому кашель і не проходить. Скаже, що я багато працюю і пора б вже заспокоїтися. Погодиться, що життя таке складне і не страшно, якщо у мене не виходить часто приїжджати.

А ми живемо 40 кілометрів один від одного. Я дзвоню їй регулярно і слухаючи її неквапливі і докладні розповіді про ринок, про сестру, якій важко одній в селі, про те, що петрушка знову після дощу виросла і треба б її зрізати, і що помідори закінчились, навіть зелені,  посуха  яка була, і що кіт Мурат втратив око, не знати де лазив…

Мені не цікаво. І мені здається, що в її житті нічого важливого не відбувається. І я трохи злюся, коли вона мені жаліється на свої болячки, а я її прошу-прошу піти до лікаря, а вона відмахується, а я ж не лікар, ну звідки я знаю, Якісь ліки потрібно пити, врешті-решт ?! А мама мені раптом жалібно так каже: «Ну кому ж я пожаліюсь, якщо не тобі? ..»

І я застигаю з телефонною трубкою в руці і розумію, що я рідкісна сволота. І що ось цей її дзвінкий і гучний голос в трубці, і всі її слова і слівця, і наші одвічні суперечки на тему, хто з нас правий, і з’ясування відносин з приводу і без, і її нотації, і мої повчання – все це і є наше життя. Те, яке тут і зараз…

Я зриваюсь і їду до неї «незаплановано», вона встигає посмажити мені риби, тато ріже кавун і хоче налити «молодого вина». Вина не можна, я за кермом. Він випиває один, хвалить. Ми сміємося.

Я кутаюсь в мамину кофту, прохолодно. Мама схоплюється, біжить ввімкнути духовку, щоб «трохи нагріти кухню». І я знову маленька дівчинка, в якої все-все в повному порядку. І все смачно. І тепло. І немає ніяких проблем…

Мамо-мамо, ти тільки живи довго, тому що я не знаю, як це – не чути твій голос у телефонній трубці, тому що я не знаю, як це – без твоєї кухні, де ти мене годуєш вечерею і стараєшся, щоб в будинку було тепло…

Джерело: https://medmafia.ru/post/20608-mama-ty-tolko-zhivi-dolgo-dolgo-kazhdoe-slovo-pronikaet-v-samye-glubiny-dushi/