Як важливо для кожного, бути зайнятими принадами життя

Смерть торкнула двері і та безшумно відкрити. У будинку було темно і лише в дальній кімнаті палало світло. Смерть зітхнула – нарештi вона виконає свою роботу. Вона ковзнула над підлогою і полетіла до ліжка.

– Ти запізнилася! – пролунав невдоволений голос з-за спини.

Смерть озирнулася. Та, за ким вона прийшла, сиділа в кріслі, одягнена, немов на бал.

– Чому не в ліжку? – невдоволено буркнула безноса, – все порядні люди давно сплять.

Жiнка усміхнулася.

– Тебе чекала. Негоже довгоочікувану гостю зустрічати, валяючись під ковдрою.
– Це я-то у тебе довгоочікувана! – завила ображена Смерть, – Я ж ганяюся за тобою вже котрий місяць! Але ти ні хвилинки не можеш посидіти спокійно на місці! Що прийду – тебе немає вдома! То на виставку, то в театр покотила. Одного разу до півночі тебе чекала, як дура, а ти, виявляється, до ранку на п’янку якусь умотала! Чи не соромно в такому-то віці!

– Соромно, – покаялася жінка, – але я не могла пропустити. Там було так весело! Зібралися старі друзі, ми сміялися, веселилися, згадували минуле …
– Нічого, що це були поминки по твоїй кращій подрузі? – єхидно уточнила гостя.
– Так що, тепер плакати, чи що? – усміхнулася господиня. – Покійна подруга ненавиділа сліз – від них псується шкіра обличчя.
– Все повинно було бути не так! Ти повинна була прийти з похорону, відчути себе погано, прилягти на ліжко. Я б прийшла, забрала тебе, все було б чинно і благопристойно! Я вчасно, чекала, турбувалася, а ти в цей час веселилася на поминках!

– Вибач, – зітхнула жінка
– Я через тебе вибилася з графіка! А я вже сама не молоденька! І у мене, між іншим, теж нерви!
-Хочеш чаю? – це питання вибило Смерть з колії.
– Що? – перепитала вона
– Чаю! Ромашкового, сама збирала! І ось тістечко, домашньої випічки! Пригощайся! До речі, хлюпнути тобі коньячку? Дуже заспокоює нерви.

Смерть спробувала чинити опір:
– Я не можу, я на роботі не п’ю, – але жінка відмахнулася:
– Не можна так себе заганяти! Ти на себе в дзеркало дивилася? На обличчі явні сліди перевтоми!

Смерть взагалі ніколи не дивилася на себе в дзеркало, тому що це не приносило їй ніякого задоволення.

– Треба себе берегти! Розслаблятися іноді, – продовжувала наставляти господиня, підливаючи чогось тягучого в крихітну чарочку, – ти ж все-таки жінка. На массажик сходи, щоб тобі твої кісточки розім’яли, ванни приймай. Та й для душі … Слухай, а ти нікуди зараз не поспішаєш ?, – несподівано вигукнула вона.

Розм’якшись під дією напою, Смерть, пробурмотіла, що до ранку зовсім вільна.

– Тоді поїхали зі мною! Погуляємо наостанок. Я такий клуб знаю – там до ранку абсолютно чудовий джаз дають! …

… Вранці, ледве пересуваючи ноги, що гудуть від божевільних танців, підтримуючи один одного, Смерть і жінка зайшли в кімнату.

– ФУХ, в житті так не танцювала! – жінка впала в крісло, – може, хоч після смерті відпочину. Ну що, пішли?
– облом! – мстиво відповіла їй Смерть, плюх в інше крісло. – Топати тобі ще цими ногами досить довго.

У відповідь на підняту брову, пояснила: – У мене графік! А ти мене знову абсолютно вибила з нього. Так що почекаєш мене. Потопала я за більш дисциплінованими кандидатами в небіжчики …

Вона важко піднялася, поправила перед дзеркалом плащ і взяла, забуту з вечора косу. У самого порога обернулася.

– Наступного разу я прийду абсолютно несподівано, одного разу, пізно ввечері … Коли, кажеш, в тому клубі знову грає оркестр? ..

Автор: Ірина Подгурская