Connect with us

Життя

Моя дружина, моя віра

Published

on

Так і не вгадаєш, у кого як доля відзначиться: трагічною радістю чи наглою бідою. Рідко хто проживе життя без втрат. Буває, що вони непоправні. Але шлях до відродження є завжди – порятунок іншого, множення життя і любові, – нагадує Арка.

medvoice.ru

Як вони познайомилися? Таня гуляла ввечері з собакою, назустріч йшла компанія знайомих хлопців, серед яких був один незнайомий – Роман. Він здавався безтурботним і веселим – жартував, грав на гітарі, всіх смішив. Тані він здався зовсім хлопчиськом, але виявилося, що Роман вже відслужив в армії і закінчив інститут. Юнак знав, чого хоче від життя і відразу тримався з Танею серйозно. Через два тижні жартів, каламбурів і пісень під гітару, він, дивлячись в очі, прямо запитав:
– Заміж хочеш?

– Не знаю, – розгубилася Таня.

– А за мене б пішла?

Спалахнула й згасла думка поморочити хлопцеві голову, влаштувати низку випробувань, як в казках про принцес, пограти в «гаряче-холодно», але не знайшла потрібних слів, та й брехати не звикла і відразу брязнула:

– За тебе — так!

У Романа все вже було вирішено і підготовлено. План на майбутнє сімейне життя він розписав за пів години й зачитував його перед обраницею, як доповідь на науковій кафедрі. З торгових представників піде — платять мало і заробіток нестабільний, піде забійником на шахту, благо сил і витривалості не позичати. Квартира від бабусі дісталася, невеликі накопичення є. Тані турбуватися нема про що, головне, вона повинна народити йому сина.

Одного вечора, через три місяці безхмарного подружнього життя, біля будинку зупинилося таксі. Старший брат Романа, Іван, ні слова не кажучи, посадив Таню в машину.

– Де Ромка і куди ми їдемо? – занепокоїлася вона.

– На танці, — невпопад відповів Іван і якось нерозумно заусміхався.

Таніне занепокоєння зростало. З ранку брати вирушили на озера ловити рибу. Але проїхали один поворот на водойму, другий, а таксі, не зменшуючи швидкості, мчало зовсім в іншу сторону. Зупинилася машина у лікарні районного центру.

А сталося ось що. У Івана, який ловив рибу поруч з братом, заплуталася волосінь з спійманим карасем. Сміючись, Роман пірнув за рибкою. І не виринув. Він забув, що в цьому місці на дні озера лежить бетонна плита.

Спочатку Таня і родичі чоловіка думали, що ця неприємність на тиждень. Таня навіть зітхнула з полегшенням, коли дізналася про озеро. В окрузі немає хлопців, які постраждали в місцевих водоймах — хтось просто ногу проткнув, хтось руку вивихнув, послизнувшись на мулистому, тридцять років не чищеному дні. Травми, отримані на воді влітку, серйозно не сприймали. Але в нейрохірургічне відділення ні її, ні батьків Романа не пустили.

Наступного дня завідувач відділення повідомив, що у потерпілого температура під сорок, він всю ніч марив, просив пити, заважав спати іншим пацієнтам.
– Я залишуся, буду допомагати, – запропонувала Таня.
Завідувач пояснив, що залишатися в палаті не положено, але пояснював мляво, жував слова, втупившись у вікно. І Таня залишилася.

Два тижні, поки трималася висока температура, вона ночувала в палаті. Медсестрам говорила, що черговий лікар дозволив залишитися, лікарю, що медсестри попросили допомогти. За цей час до неї всі звикли і зайвих питань не ставили. Вона перевертала свого Ромку, робила йому перев’язки, годувала з ложечки…

Минув тиждень. Все без поліпшень. Пара домовилася потерпіти ще місяць. Через місяць налаштувалися на пів року.

Лікарі не говорили нічого зрозумілого – травма хребта виявилася занадто серйозною. Довелося змиритися з тим, що біда прийшла надовго. Надовго або назавжди — про це навіть думати боялися. Крадькома Таня плакала, згадуючи, як Ромка грав на гітарі, як разом з батьком він робив прибудову до будинку, як підіймав її високо над землею і як міцно притискав до грудей…

Рук і ніг він більше не відчував.

Тим часом Таня чекала дитину. Коли чоловік потрапив до лікарні, термін був невеликий і можна було прийняти відповідні заходи, але Тані навіть в голову не приходило перервати вагітність. Вона втішала свого Ромку тим, що народження бажаного сина дасть нові сили для одужання, Роман видужає і вони, нарешті, заживуть щасливо.

А поки що доводилося тугіше затягувати паски і міцніше стискати зуби. Родичі з обох сторін якось плавно і непомітно дистанціювалися. Свекруха займалася влаштуванням своєї жіночої долі, їй не до сина-інваліда. Таніна мати була зосереджена на молодшому сині – школяру, від другого шлюбу.

Своя дитина і у сестри Романа – Ольги. Навіть Іван, який, відчуваючи свою причетність до нещастя, з перших днів бив себе в груди, обіцяючи братові найкраще лікування і фахівців, став заїжджати все рідше, а потім і зовсім зник. Таня зі своїм нещастям залишилася одна.

Майбутнє насувалося чорної стіною.

Ні спеціальності, ні досвіду будь-якої роботи у неї не було. Через це вона навіть й не шукала нічого. Не могла ж вона залишити Романа.

Їй все важче було підійматися в переповнені маршрутки і їздити до нього в лікарню. На свій страх і ризик Таня виписала чоловіка додому. Лікарі не протестували. Рідні знизали плечима.
У клопотах непомітно пролетіли пів року. Стан Романа не змінювався: він міг говорити і трохи повертати голову. Решти тіла, ніби не існувало. Одного разу, присвятивши, як зазвичай, першу половину дня гігієні чоловіка, вона тихенько сказала:

– Ром, я народжувати пішла. Ти потерпи, я скоро повернуся.

Дівчинку вона назвала Вікторією. Нехай  буде переможницею.

Повернувшись з пологового будинку додому, Таня глянула на спину чоловіка і жахнулася: замість трьох маленьких ран один суцільний пролежень на всю спину. Перев’язки в Таніну відсутність робила спеціально найнята жінка. Чи то руки у неї криві, то чи Рома вередував, але заліковану з таким трудом спину треба було лікувати заново.

Так у Тані на руках виявилися безпорадний чоловік і новонароджене немовля. У цій безпросвітній імлі Таня навчилася радіти найменшому. Навіть тому, що рідні змирилися з положенням чоловіка і перестали обзивати її “солом’яною вдовою”. Говорити в очі перестали, але в їх обличчях завжди можна прочитати: “Не пощастило тобі. Але сама вплуталася, сама і виплутуватися”.

Пощастило чи ні, вона над цим не замислювалася. Не загартована долею, вона раптом залишилася одна. Зовсім одна. Зі свого ношею, зі своєю часткою, з переконанням, що своїх важких предметів на чужі плечі не перекладають. Ніякого особливої мужності або самовідданості в Тані немає. Її стійкість стосовно своєї долі продиктована не розумом і навіть не обов’язком. Продиктована почуттям. Любов’ю.

«Я в дитинстві читала якусь радянську книжку про загін комсомольців під час Великої Вітчизняної. Їх схопили фашисти і за зраду обіцяли життя. Один з героїв сказав: «Цим шляхом я пройду лише один раз. Так нехай я зроблю хоча б один гідний вчинок. Нехай я не втрачу шансу це зробити, бо цим шляхом я ніколи більше не пройду». Я запам’ятала ці слова на все життя. Полюбивши Романа, я вступила на такий шлях. Я не знаю, чим він закінчиться і як довго я зможу  ним йти. Але мені в радість піклуватися про будь-яку живу істоту, не кажучи вже про свого улюбленого».

З Романом вони не розписані. Не встигли до нещастя. Годує їх всіх чоловік сестри Тані. Стягує сімох: своїх двох дітей, дружину, Таню, Романа і їх дочку. Положення у Тані безвихідне: влаштуватися на роботу на півдня, здавши дитину в ясла, вона не може – ні з ким залишити Романа. Та й в їхньому містечку, роботи без зв’язків не знайти. Дочка записана на прізвище чоловіка, ніяких виплат як матері-одиначці…. Оформити інвалідність те руки не доходять.  Загалом, засобів до існування у них немає. Вийшло з ними прямо, як в Євангелії: імущому додасться, у незаможного забереться.

Є люди, нездатні боротися за блага і «вибивати» навіть те, що належить їм за законом. Такі нікому і нікуди не скаржаться. Не кожен здатний просити. Один не проситиме з гордості, другий – зі скромності, третій – через бюрократичну заплутану систему. Але таких полохливих і гордих – одиниці, більшість вже навчилися боротися за свої права. Хоча хто перераховував тих, хто то зі своїми бідами нікуди не ходить, хто по молодості або через недосвідченість або просто по природі не вмів качати права?

Ця жаліслива історія не про те, що потрібно допомогти черговим страждальцям. Герої дали свою згоду на інтерв’ю після суворої обіцянки змінити імена і ніяк не видати їх розташування. Це історія про кохання, яке «міцніше за смерть» і на яке вже не здатні люди.

Таня своїми непрофесійними, але рідними руками залікувала рани чоловіка. З моменту травми пройшло майже два роки. Масажем і щоденними вправами подружжя домоглося того, що права рука Роми може ворушитися, а пальці – стискатися. Перше, що стиснув в своїх немічних пальцях Роман, було Таніне довге волосся.

Чоловік помітно нервує від чужої присутності. Він не хоче, щоб його сприймали як зразок людського невезіння. Я теж соромлюся його розглядати. В атмосфері повної байдужості один до одного ми обмінюємося блискавичними, непомітними поглядами. Обриси його тіла під тонким ковдрою, немов належать підліткові, обличчя з глибокими зморшками літньої людини та очі, які дивяться на все з іронією. Роману двадцять п’ять років.

Спочатку Таня турбувалася про те, як він буде переносити вимушену бездіяльність. Але вихід був знайдений – Рома став слухати лекції в Інтернеті, розвинув феноменальну пам’ять. На слух запам’ятав всі пункти кримінального, цивільного та сімейного кодексу. Настільки занурився в тонкощі права, що знає напам’ять не тільки закони і поправки до них, а й дати їх прийняття. На юридичні консультації стали приходити сусіди…

Для Тані ці чоловікві заняття – немов камінь з плечей:

– Спочатку, після всього перенесеного, він мало був схожий на оптиміста. Все частіше траплялися моменти, коли він готовий був поставити на собі хрест, викреслити себе з життя, немов і не було такої людини. Вся його розвага полягала в тому, щоб дивитися, як я ходжу з малою по кімнаті. Усміхнулися один одному і все.

Ну, телевізор ще дивився.

Таня відволіклася на дитину. Ми з Романом залишилися одні в кімнаті. Повисло незручне мовчання.

– Я кілька разів умовляв Таню кинути мене, відвезти назад до батьків, жити самій, адже так їй буде легше. Вона вислухала раз, промовчала, а потім назавжди заборонила піднімати цю тему. Якщо ослухаєшся, каже, то Інтернет відключений.

Коли я йшла, Таня, ніяковіючи, запитала, як називається колір моєї помади.

Місяць тому дівчині виповнилося дев’ятнадцять років…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

thirteen − 4 =

Популярне:

Також цікаво:

Новини1 місяць ago

Как выбрать женскую футболку

В интернет-магазине El-She можно заказать качественную одежду по лучшим ценам в Украине. Мы сотрудничаем с известными турецкими производителями, поэтому гарантируем...

Новини3 місяці ago

Стенди для кабінету зарубіжної літератури: вчимося із задоволенням

Знання літератури різних країн світу – неодмінна частина культурного багажу освіченої людини. Саме тому цій освітній дисципліні в розкладі шкільних...

Наука4 місяці ago

Услуги нарколога при алкогольной зависимости

Специализацией психиатра-нарколога является диагностирование и дальнейшее лечение наркологической зависимости и других психических заболеваний. К врачу, который занимается наркологией, следует обращаться...

Здоров'я4 місяці ago

Плюси сироватки для обличчя

Сироватка для обличчя – це ефективний засіб, який прискорює процеси регенерації, сприяє омолодженню, зволоження та живлення шкіри. У порівнянні з...

Поради4 місяці ago

Від чого залежить ефективність чистячого засобу?

Хороший чистячий засіб може стати справжнім помічником у домі. Це – незамінна річ, яка має бути у кожному будинку. Давайте...

Новини4 місяці ago

Переход от принятого предложения к закрытию сделки

Дорога к финишной черте Как только ваше предложение о том чтобы купить дом в Борисполе принято, вы запускаете процесс, который...

Смакота4 місяці ago

Як обрати якісну розчинну каву: критерії вибору та практичні поради

Розчинна кава стала нормою пересічного українця, мабуть, десь з початку 90-х. Вона зручна в приготуванні й досить приємна на смак....

Смакота4 місяці ago

Якими мають бути інгредієнти для вендингу?

Досвідчені вендори і новачки нерідко потребують поради стосовно вибору інгредієнтів для торгових автоматів. Напевно, усі підсвідомо здогадуються, що прибутковість подібного...

Facebook