Ми працювали в одному офісі.

Йому було близько 35-ти і я б не хотіла його образити, але він був своєрідним. Наскільки своєрідним, що його легше було б назвати дурним.

Оскільки я – адміністратор, то кілька років тому цей чоловік прийшов до мене на співбесіду. І я точно знав, що візьму його на роботу.

Знаєте, що він сказав мені на співбесіді? Я досі це пам’ятаю, ніби вчора прийняв його на роботу: «Я знаю, що дурний, можливо, навіть занадто для цієї роботи, але я викладатимусь на всі 100%,щоб отримати її, оскільки у мене хвора мама, якій потрібні ліки!»

Я все зрозумів, як тільки він почав розмовляти. Можливо, він і ге зміг би виконувати складні інтелектуальні завдання, але для нього у нас знайшлось чимало нескладних задач з якими він легко впорається.

А на співбесіді я йому відповів: «Не повірите, але ви розумніші ніж мільйони, що намагаються приховати свою тупість будь-яким способом, але потім все стає і так зрозуміло!»

Я погодився взяти його на роботу не думаючи, щось у ньому мені сподобалось.

Ось уже пройшло 6 років, як він відповідально виконує всі поставлені перед ним задачі. Він відповідальний, пунктуальний та гарний співробітник. Його маму нам вдалось вилікувати від раку 3 ступені (не обійшлось без допомоги всього колективу, але ми це зробили). Зараз вона здорова і частенько передає нашому колективу смачну випічку!

А тут декілька днів тому повертаюсь в офіс з відпустки та до мене ледь не пів офісу прибігає: «Там наш Коля хоче звільнятися! Вмовте ж його залишитися!, «Як ми без нього?», «Виженіть того, хто його образив!».

Через 10 хвилин у моєму кабінеті уже стояв похнюплений Коля.

– Колю, що сталось? Тебе хтось образив? Можливо, тебе щось не влаштовує? Що не так?

– Ні, все добре, не хвилюйтесь…просто… я хочу одружитися.

– Ох, ну що ж, це добра новина, але навіщо ж відразу покидати роботу?

– Так, мене наречена у Швецію забирає. Мене і мою маму! Вона нас любить – відповів він. Не знаю чому, але все це мені здалось дивним. Не те, що ніхто не може любити аутиста чи ще щось, а те, що хоче відразу і його і маму у ту Швецію. – Ох, я вам зараз її фото покажу.

І виймає 7+ айфон. НЕ те, що я заздрю, я щиро радий, що він перейшов з кнопкового Нокіа на сучасний телефон, але ж ми скільки колективом намагались вговорити його перейти на сучасний телефон, а він все опирався. А тут так швидко й легко.

І він продемонстрував мені її фото. На них була звичайна дівчина, але з відомим нам синдромом. Чули про «сонячних людей»? Так ось, це вона.

Насправді, вона така ж, як і ми, у чомусь краща, а у чомусь гірша.Вона мені сподобалася. Усміхнена, мила та така безбідна, що на неї було просто приємно дивитися.

– Я щиро заздрю тобі!Така красива дівчина у тебе! Признаюсь тобі чесно, я не хочу відпускати тебе, як керівник, але як твій друг я зараз зв’яжусь з твоєю мамою та домовлюсь про замовлення квитків для вас обох.

Він набрав номер мами й так посміхнувся, що я був готовий купити сотню квитків, щоб він і далі так усміхався. Дав мені телефон у руки та вийшов.

А ви коли-небудь бачили таких тактовних людей? Він знав, що я розмовлятиму про нього і вийшов, щоб мені було комфортно. Хіба не дивовижна людина?

Це унікальні люди з великим серцем повним любові. Він буде щасливий, я впевнений. Бо він не вміє сваритися, кричати, брехати, але вміє бути відданим та любити.