– Рятуй, братику, – нам кредит не дають, на нас і так один кредит, візьміть хто-небудь з вас кредит на себе, а ми платити за нього будемо.

Почалася ця історія ще кілька років тому. Нам з чоловіком по 30 років. 7 років тому, після закінчення університету  ми одружилися. Працювати влаштувалися, у моєї бабусі була однокімнатна квартира в передмісті, яка мені і дісталася.

Важкувато було їздити в столицю на роботу, одна дорога займала 3-4 години на добу, та й квартира була маленькою, ми задумалися про кредит, щоб взяти квартиру і ближче, і побільше.

– Зв’язуватися з кредитом на стільки років? Та ви що! – замахала руками тоді на нас свекруха, – навідкладаєте грошей, а потім купите без боргів. Ви молоді поки, дітей немає, подумаєш, дорога!

Її  старша дочка з чоловіком платили кредит, так що зерно істини в її словах було. Зовиця вийшла з декрету, їм стало трохи легше з платежами, захотілося тоді їй меблі купити, а грошей зайвих, щоб купити відразу все одно немає. Вона до нас:

– Рятуй, братику, – нам кредит не дають, на нас і так один кредит, візьміть хто-небудь з вас кредит на себе, а ми платити за нього будемо.

Молоді, дурні, та ще свекруха запевняє: я допоможу з платежами, виручите, а?

Взяли ми їм кредит у банку. Перші місяці вони і правда, гроші нам на карту переводили, а потім почалося:

– Дочку в школу збирати, заплатите, ми потім віддамо!

– Ой у нас зараз так важко з грошима, віддайте ви зі своїх, ми потім відшкодуємо.

Це «потім» доводилося вибивати по місяцю дзвінками і особистими візитами, а потім знову наступав термін чергового платежу.

Зрештою, чоловік зовиці на мій дзвінок відповів замість неї і сказав:

– Немає в нас грошей, я без роботи залишився, дружина одна працює, так що як хочете, а ми не зможемо ВАШ кредит “гасити”.

Нормально, так? Наш кредит, виявляється. Свекруха поохала, та й сказала:

– Я на пенсію вийшла, з неї не розженешся кредити платити. Грошей немає і у мене.

Я як раз тоді в декрет надумала йти, чоловік крутився, як міг, віддаючи чужі борги. Та й я намагалася підробити на дистанційній роботі.

Майже 5 років ми з чоловіком виплачували чужий кредит, за обіцянку, що коли-небудь, коли у них все налагодиться, нам цей борг повернуть. Правда, повернуть рівно в розмірі суми кредиту, а відсотки і переплата навіть не розглядалися.

Чоловік сестри працевлаштувався в кінці кінців, але і тоді віддавати борги не поспішав. А недавно він знову залишився без роботи. Сестра чоловіка зі свекрухою прийшли до нас:

– Вадик (чоловік зовиці) роботу ніяк не знайде, є вакансії експедиторів, але там потрібен свій транспорт, а нам кредит не дадуть. Візьміть для нас, ми машину купимо, а оплачувати його самі будемо.

Я аж розреготалася від такого нахабства. Меблі ми їм у всю квартиру подарували, тепер треба ще машину подарувати?

Зрозуміло ми їм відмовили, годі. До того ж, ми і самі нарешті дозріли для кредиту. Чоловік сестри сказав, що розкішно вона влаштувалася: на чужому горбу, та в рай.

Образилися на нас всі, страшно. Свекруха недавно подзвонила:

– Через вашу злоби і жадібності мій зять на роботу не може влаштуватися, дочка ледь тягне, гроші до мене позичати ходить на свій кредит. Як же негарно ви вчинили, родичі так не роблять.

А як роблять? Вішають на інших свої борги без докорів сумління, так чи що?

За матеріалами: pic-words.ru