Таргани з активною позицією

– Як же все огидно!
Макс опустив голову і закрив руками обличчя. Гірше і бути не могло: на роботі посварився з начальством і справа йшла до звільнення; дівчина пішла до іншого; друзі крутили пальцем біля скроні і віддалялися. А вся справа, як вони говорили, було в його «тарганів»: від дрібних правил, на зразок «брехати недобре», до великих «треба працювати не заради грошей, а заради мрії». Але життя показувала дулі, як би підштовхуючи в загальний струмінь. Хоч плач, а все валилося до чортової бабусі.

Interfax.ru

– Вибачте, — почувся тонкий голосок, — але бабусі тут абсолютно ні при чому.
Здивований Макс відкрив очі. На столі, прямо перед ним, стояли таргани. Великі такі, на задніх лапах, сантиметрів п’ять у висоту. Всі в строгих костюмах, у кожного на голові капелюх.
– А?
– Ми запитуємо, що трапилося?
– Ви хто?
– Твої таргани. Почули ридання, вирішили з’ясувати, що сталося. У нас вечірка намічалася, а ти тут страждаєш і не даєш розважатися.
– Це все ви винні!
Зіткнувшись віч-на-віч зі своїми «заморочками», Максим виклав все, що про них думав. З подробицями про те, як вони заважають жити. А в кінці припечатав:
– Пропаду я з вами. Може, ви підете?

Таргани ледь не задихнулися від обурення. Разом все загомоніли, стали загрожувати маленькими кулачками, тупати ногами.
– Стоп!
Вперед вийшов древній сивий тарган з паличкою.
– Припиніть шуміти. Молода людина абсолютно права: в його нещастях винні саме ми. Не даємо йому підлизуватися до начальства і зробити кар’єру, влаштувати особисте життя, ну і взагалі. З іншого боку, ми теж повинні десь жити. Тому я пропоную допомогти нашому господареві.
Натовп знову зашумів. Таргани встали в кружок і стиха почали обговорювати пропозицію.
– Ви йдіть, молода людина, — посміхнувся сивий тарган, — лягайте спати. Ранок вечора мудріший.
Так Макс і зробив. А коли вранці вийшов на кухню, то на столі, природно, нікого не було.
– Валер’янку треба попити, щоб не ввижалося казна-що.
Але варто було йому взяти кружку з кавою, як з-під неї вискочив вчорашній сивий тарган і підморгнув через пенсне.
– Доброго ранку! Так, швиденько пийте каву, молодий чоловіче.
– Що? Навіщо?
– Ми тут накидали план, — тарган продемонстрував довгий лист, зроблений з обривка серветки, — будемо рятувати!
Максим зрозумів, що сходить з розуму.
– Швидше, молодий чоловіче. Часу майже в обріз.
Тарган змусив поспіхом поснідати, одягтися і їхати на роботу. Там, під диктант сивого, Макс написав заяву про звільнення і поклав на стіл начальнику.
– Я збожеволів, — прошепотів собі під ніс Макс, і вирішив не опиратися. Хто-небудь викличе швидку і його відвезуть в лікарню.
– Бігом! Нам потрібно туди.
У магазині, тарган, що сховався в нагрудній кишені, змусив купити фломастери, великий флакон «мильних бульбашок», респіратор і губку на ручці для миття скла.
– Нас чекають великі справи, мій друг, — тарган зверхньо посміхнувся, — наш план, найкраще що з тобою траплялося в житті. Тепер — в парк.
Максим зітхнув і пішов куди наказали.
– Так, — сивий тарган озирнувся, — до фонтану. Так вірно. Сідай на бортик. Скільки в нас часу? Відмінно! Куди вітер віє? Сідай на двадцять два кроки праворуч. Чудово! Діставай мильні бульбашки і дуй.
Райдужні сфери полетіли над алеєю.
«Я псих», – думав Максим, – «Звільнився з хорошої роботи і сиджу пускаю бульбашки.»
– Ух ти! Клас!
Поруч з Максом сіла дівчина.
– Ти просто чарівник. А я Оля. Дай мені теж подути.
Через пів години він став володарем її номера телефону, поцілунку в щоку і обіцянки зустрітися завтра.
– Хе-хе, — потирав лапки задоволений тарган, — тепер бігом далі! Ми вже запізнюємося.
Вони вийшли з парку і на трамваї проїхали три зупинки. Пройшли квартал і опинилися перед бізнес-центром — височенною будівлею з дзеркальним фасадом.
– Сюди. Одягай респіратор і скломийку вище тримай. Якщо охоронець запитає, ти на п’ятнадцятий поверх, мити вікна.
Так все і вийшло і Максим без опору опинився всередині. Піднявся на сьомий поверх і зупинився перед входом в офіс якоїсь компанії.
– Он туди, де їх стенд, підійди. Стій і дивись на нього.
Через п’ять хвилин з ліфта вийшов чоловік в дорогому костюмі і юнак з дредами на голові. Вони теж підійшли до стенда і стали про щось перемовлятися напівголосно.
– Хмикни! А ще краще хрюкни! – з кишені подав сигнал тарган.
Максим мало не розсміявся і, намагаючись стримати себе, придушено хрокнув. Чоловік глянув на нього.
– Вам не подобається наш новий логотип?
– Чесно! Відповідай чесно, — надривався тихим голоском тарган.
– Ні, абсолютно.
– Чому ж?
– Бракує витонченості і виразності. Так він не буде запам’ятовуватися потенційним клієнтам.
– Ха! – неприязно відгукнувся тип з дредами.
– Фломастери! Діставай! – підказав тарган.
– Дозвольте, я покажу, — Максим дістав пачку з фломастерами, витягнув кілька штук і прямо по логотипу на стенді зобразив свій варіант.
– Хм, — чоловік похитав головою, — Ви, випадково, не шукаєте роботу? Здається, у нас є вакансія дизайнера …

Через пів року Максим одружився з Олею. Потай від усіх, на кухонній шафі він поставив іграшковий стіл, посуд і розклав частування. Спеціально, щоб і тарганам було де відсвяткувати.

Добре, що він не бачив потворного скандалу, який влаштували таргани з боку нареченого з тарганами з боку нареченої за місця біля святкового столу. Мало не дійшло до бійки, але все скінчилося добре. Комахи побраталися і за шматком торта будували плани на довге спільне життя.

Олександр “Котобус“ Горбов                                                          Джерело