Життя
Як тільки матір відійшла у засвіти, старша дочка почала нишпорити по кімнаті у пошуках наживи
Ця ніч для мене видалася неспокійною…Наснилася мені моя давня подруга, яка відійшла у засвіти. Давно вона мені не снилася. На ранок я вирішила провідати її на місці вічного відпочинку.
При вході до нього побачила жінку, яка, спершись на дерево, тримала в руках букет червоних троянд. Впізнаю у ній свою давню знайому Анну. Вона зупиняє мене помахом руки, просить постояти кілька хвилин поруч із нею. Я нічого не розумію, і тоді Анна пояснює – вона йшла маму навідати, але там тепер є її сестра Тетяна, яку вона не бажає бачити, тому і чекає, доки та піде. Я піднімаю на Анну здивовані очі, і вона обіцяє розповісти свою історію, коли будемо повертатися до дому.
Таня і Аня народилися рік за роком, тому, хто не знав, гадали, що вони близнючки. Були дуже схожими між собою, голубоокі, кучерявенькі. Мама Ольга, відома кравчиня, однакові обновки дітям шила, душі не чула у них. Коли її чоловік знайшов іншу, Ольга не плакала, не просила повернутися. Була упевнена – розбиту чашу вже не склеїш, все одно рубець залишиться.
Як могла, давала дітям раду, окрім роботи в швейному ательє, ще й підзаробляла по людях: кому щось підшити, комусь підлатати, іншому – город посапати, і вже якась копійчина додасться. Щоб її донькам не жилося гірше, ніж іншим дітям. Щовечора мама разом з донечками приклякала перед образами і щиро молилася, щоб Господь допоміг їм пережити тяжкі часи. Вона навчала: «Хоч би які невідкладні справи на вас чекали, вони не повинні стати вагомішими за молитву».
І Всевишній почув її. Однієї неділі прийшла Ольга до святого храму. Після служби Божої до неї підійшов священник. Це неабияк насторожило жінку. І вже зовсім збило з пантелику, коли він вручив їй відкритий конверт, адресований священнику. Але при чім тут Ольга?
«Вашої адреси не знали, тому й відправили на церкву. Якби я не знав, про кого йдеться, то виголосив би у храмі, але оскільки знаю вас, вірну парафіянку, то вирішив особисто вручити листа», – усміхнувся священник.
Ользі аж світ закружляв, коли читала і знову перечитувала листа. Він був від рідного брата її батька, який колись емігрував у Чикаго. Він уже знав, що вона одна зосталася з доньками, обіцяв допомагати їм. Плачучи, Ольга виливала в листі до дядька свої жалі. Згодом їй стали надходити посилки з-за океану. Тоді були в моді американські хустки, які й коштували чимало. Найкращі Ольга собі й дочкам вибрала, коли до церкви йшли – зав’язувала. Інші – на базар їздила продавати. Утім, не лише хустки надсилав дядько Павло. З’явилися у їх гардеробі і вишукані кожушки, костюмчики, взуття, жити стало значно легше, надто ж – після відвідин дядька Павла, котрий прилетів до них із важкою валізою. Ще й вручив Ользі щедру купку доларових купюр.
Таня і Аня дуже гарно співали. Брали участь у найрізноманітніших конкурсах. Обидві вступили в музичне училище. І стали кращими студентками закладу.
Після закінчення училища Тетяна влаштувалася на роботу вчителькою співів. Вийшла заміж за красеня Миколу з їхнього села. Пришов до них у зяті. І відразу встановив у їхньому домі свої правила. Відтепер не лише помешкання, а й сад, господарка, город були поділені. З’явилися в кухні і два холодильники. Так поступово незрима стіна відчуженості виросла між сестрами.
Якось, почувши від Тані, що у її холодильнику щезло м’ясо, Ольга не витримала – скликала усіх на сімейну раду: «Мені соромно, що між моїми доньками не існує злагоди і чистоти взаємин. Пам’ятайте, кожен з нас рано чи пізно повинен зробити вибір – кому і чому він служить, Людина неодмінно повинна провести в душі чітку межу, розумієте? Визначайтесь!», – мовила суворим тоном Ольга і зі сльозами на очах вийшла з хати.
Коли у Тетяни появилася маленька Ангелінка, Аня стала їй хрещеною матір’ю. Вовтузилася з малою, як з рідною. Купляла усілякі одяганки, іграшки. А коли Ангелінка підросла, іноді брала її з собою на роботу в музичну школу, де працювала вчителькою. Мабуть, тому в дівчинки рано виробився музичний слух, вона стала співати з дітлахами у хорі. Одного разу поверталися вони з роботи, як несподівано почався сильний дощ. Небо розрізали блискавиці. Ангелінка розплакалася: «Я боюся грому, тітонько».
Анна взяла дівчинку на руки, притиснула. Звідкись перед ними зупинилася автівка жовтого кольору: «Вам куди? Сідайте», – з неї виглянув симпатичний чорнявий водій. Вони розговорилися. Сергій, так звали хлопця, з райцентру. А в їх селі – проїздом у відрядження їде. «Гарненька у вас донечка. На маму схожа», – усміхнувся Сергій, коли вони під’їхали додому.
Анна не розуміла й сама, чому весь вечір перед її очима стояв Сергій, його тепла усмішка, блиск карих очей. Вона довго не могла заснути. Їй би теж уже хотілося мати сім’ю, дітей, кохати і бути коханою. Як Тетяна…
Через місяць, повертаючись з роботи, побачила біля воріт знайоме авто сонячного кольору. Не повірила своїм очам – Сергій? Але чому він тут? «Захотів тебе побачити, Анютко. Усі ці дні ти була зі мною в думках і у снах. Знаю, що ти не замужем. Давай поговоримо», – обдав її іскрами своїх карих очей, від чого у неї ледь не вискочило серце.
… З тугою в душі віддавала Ольга Аню з рідного дому. Знала: нелегко їй буде, адже Сергій – круглий сирота, мешкає на найманій квартирі. Звісно, у їх великому домі їм би теж місце знайшлося, але молоді забажали жити окремо. Та й Тетяна з Миколою навіть не натякнули, щоб мешкати разом.
Час котився, мов з горба. Ангелінка стала студенткою педагогічного вишу, Микола створив власний бізнес. Оновив і так добротне їхнє помешкання. Але усе це не втішало маму Ольгу. Серце хвилювалося за Аню, яка нездужала, а потім Сергій мав серйозні негаразди. Синочок Артем скоро подорослішав, допомагав їм у всьому. Часто навідувала їх Ольга. І жодного разу – Тетяна. Забагатіла, тому зачерствіла, краялося серце Ольги.
Але ж вона навчала доньок вірності, любові та миру в родині. Та чомусь виходило так, що проживаючи разом із сімейством Тетяни, зі своїми проблемами Ольга зверталася до Ані, хоч у неї своїх клопотів – ціла торба. Чи то субсидію оформити, чи на огляд поїхати, посидіти біля мами – усе Анна.
Одного літнього ранку вибирала Ольга малину в садку. Цього року ягоди щедро вродили. Вже закрутила більше десятка слоїків. Ані теж відвезти слід. Артемко дуже малину любить. Звісно, найліпше було б, якби прямо з куща смакував. Та не запрошує Тетяна сестру до них. Широкою хазяйкою стала. Слід би віддати те, що придбала Ані. Хустками американськими поділити б сестер. Не раз Ольга просила Анну: «Приїдьте з Сергієм, і забери те, що тобі належить. А то, як закрию навіки очі – чи поділиться чимось Таня з тобою?» «Ви ще довго жити маєте, мамо», – казала Анна.
Ольга відчуває як зсувається із стільця, падає на траву, а на неї розсипається з миски малина… Була дев’ята година ранку, але про те, що сталося з мамою Тетяна сповістила Ані аж увечері. Поклавши разом з Миколою матір на ложе, не спішила кликати на сусідів, ні знайомих. Разом з чоловіком нишпорили в маминій кімнаті, переховували те, що Ольга придбала для Ані – гроші, золоті сережки, ланцюжок з хрестиком Артемкові, вишиті бісером сорочки, доріжки, весільний рушник, американські хустки. Заховала у стодолі навіть швейну машинку, яку Аня купила мамі за свою першу зарплату.
Нічим Тетяна з сестрою не поділилася. Так, наче Анна й не була донькою Ольги.
Відтоді Аня зачинила своє серце для сестри. Господь допоміг їй здолати недугу, разом з чоловіком підняти на ноги сина, отримати квартиру. Якось, зустрівшись на дорозі. Тетяна зупинилася: «Давай поговоримо, сестро». Але Анна відвернулася, наче й не чула її слів.
«Через глибоку ріку кривди я перейшла, щоб ось так легко простити Тетяні», – каже мені Анна.
Здається, я розумію її. І все-таки, прощаючись із нею, в глибині душі бажаю Ані припинити непорозуміння із сестрою, звільнити серце від нерозуміння, неприйняття і приготувати в ньому місце для Бога, щоб не довелося іще довго блукати. Молитися треба і відчути смирення під сильною рукою Господа, і він у свій час вознесе кожного з нас. І тоді не доведеться сестрам по черзі ходити матір навідувати.
Автор – Марія МАЛІЦЬКА
The Manor Smelled of French Perfume and Lovelessness. Little Lizzie Knew Only One Pair of Warm Hands—Those of the Housemaid Nora. But One Day Money Went Missing from the Safe, and Those Hands Disappeared Forever. Twenty Years Passed. Now Lizzie Stands at a Doorstep Herself—With a Child in Her Arms and a Truth That Burns in Her Throat… *** The Scent of Dough Was the Scent of Home. Not the grand house with marble staircase and three-tiered chandelier where Lizzie spent her childhood—but a real home. The one she’d dreamed up while sitting on a kitchen stool, watching Nora’s work-worn, red hands knead the elastic dough. “Why does dough breathe?” five-year-old Lizzie would ask. “Because it lives,” Nora would reply, not pausing in her work. “See how it bubbles? It’s happy it’s going into the oven. Odd, isn’t it? Being happy for the fire.” Lizzie hadn’t understood then. But now—she understood. She stood by the edge of a broken country road, clutching four-year-old Michael to her chest. The bus had gone, leaving them in the pale February twilight, surrounded by that particular village silence where you can hear snow crunching under a stranger’s boots three houses away. Michael didn’t cry—he’d almost forgotten how in the last six months. He only watched with solemn, grown-up eyes, and each time Lizzie shivered: Michael’s father’s eyes. His chin. His silence—always hiding something. Don’t think about him. Not now. “Mum, I’m cold.” “I know, darling. We’ll find it soon.” She didn’t know the address. Didn’t even know if Nora was still alive—twenty years had passed, a whole lifetime. All she remembered: “Pinewood Village, Sussex.” And the scent of that dough. And the warmth of those hands—the only ones in the big house that stroked her head just because, for no special reason. The lane led past sagging fences. Here and there, yellow lights glowed in windows—dim, but alive. Lizzie stopped at the last cottage—because her legs couldn’t go any farther, and Michael had become much too heavy. The gate creaked. Two snow-covered steps to the porch. The door—old, warped, paint peeling off. She knocked. Silence. Then—shuffling footsteps. The sound of a bolt sliding back. A voice—cracked, aged, but achingly familiar, making Lizzie’s breath catch: “Who’s out there in the dark at this hour?” The door opened. A tiny old woman in a knitted cardigan over her nightgown stood on the threshold. Her face—like a baked apple, wrinkled a thousand ways. But her eyes—the same. Faded, blue, still alive. “Nora…” The old woman froze. Then slowly raised the same hardworking, knotty hand to Lizzie’s cheek. “Oh, my word… Lizzie?” Lizzie’s knees buckled. She stood, clutching her son, unable to utter a word—only tears running hot down her cold cheeks. Nora asked nothing. Not “where from?”, not “why?”, not “what happened?”. She simply took her old coat, hanging on a nail by the door, and wrapped it around Lizzie’s shoulders. Then gently lifted Michael—who didn’t even flinch, just watched with those dark eyes—and held him close. “There now, you’re home, my little sparrow,” she said. “Come in. Come in, love.”
The manor always smelled of French perfume and mutual indifference. Little Mary knew only one pair of kindly handsthose belonging...
Eager to Walk Down the Aisle: Alla’s Second Chance at Love, a Son in His Twenties, a Cheating Husband, and a Romance with Her Former Algerian Student—But Will She Choose Her Old Flame or a New Beginning?
Ellen was eager to get married againsuccessfully, this time. Her first go at matrimony hadnt exactly been a fairy tale....
Is the Orchid Really to Blame? “Polly, take this orchid or I’m throwing it out,” Kate said, carelessly picking up the clear pot from the windowsill and handing it to me. “Thanks, Kate! But what’s wrong with this orchid?” I was surprised. After all, three more gorgeous, well-tended orchids stood in her window. “It was a wedding gift for my son. And you know how that all ended,” Kate sighed heavily. “I know your Denis got divorced before their first anniversary. I won’t ask why—I bet it was a serious reason. Denis adored Tanya,” I said gently, not wanting to reopen a fresh wound. “I’ll tell you the full story one day, Polly. For now, it’s just too much,” Kate said, getting a bit teary. I brought the “banished” and “rejected” orchid home. My husband looked sympathetically at the wilting plant. “Why do you want that poor thing? There’s no life in it. Even I can see that. Don’t waste your time,” he insisted. “I want to revive it. Give it some love and care. You’ll see—soon you’ll be impressed by this orchid!” I replied, determined to breathe life back into the drooping flower. He winked playfully: “Who ever turns down a bit of love?” A week later, Kate called: “Polly, can I come over? I can’t keep this bottled up anymore. I want to tell you everything about Denis’s failed marriage.” “Of course, Kate. I’m here whenever you need me,” I assured her—remembering how she’d supported me through two rocky marriages of my own… After all, we’d been friends for years. Kate arrived within the hour, settled in the kitchen, and for hours, over a glass of dry wine, a mug of coffee, and some dark chocolate, she shared the whole, tangled tale. “I never imagined my ex-daughter-in-law was capable of such things. Denis and Tanya were together for seven years. Denis left Annie—who I adored, by the way—for Tanya, who was just stunning. He was absolutely besotted, following her around like a lovesick puppy. Tanya looked like a model—men couldn’t help but stare. But for all those years, they never had a child. I figured Denis wanted everything by the book—get married, then have kids. Denis is private, and we never pried. Finally, Denis told us: ‘Mum, Dad, I’m marrying Tanya. We’ve booked the registry office. I’m throwing a huge wedding—no expense spared.’ He was thirty. We were thrilled that he’d finally settle down. But, Polly, the wedding date had to be postponed twice—once Denis got sick, then I was held up at work. It felt odd, but Denis was glowing with happiness—I didn’t say anything. Denis even wanted to have a church wedding with Father Christopher, but the priest was called back to his home parish. Nothing was going smoothly. It seemed like the world was warning us… The wedding was spectacular, noisy, extravagant. Here—look at the wedding photo. You see that orchid? Glorious, in full bloom. Its leaves stood tall like soldiers. And now? Just limp rags remain of it. …Denis and Tanya planned their honeymoon in Paris, but right at the airport, Tanya was barred from leaving the country—something about an unpaid fine. Denis swatted away these troubles like flies. …But then Denis got seriously ill. Ended up in hospital, things looked grim. Doctors were at a loss. Tanya visited for a week, then bluntly told him: ‘Sorry, but I can’t handle being married to an invalid. I’m filing for divorce.’ Polly, imagine my son—bedridden—hearing that. But he only said: ‘I understand, Tanya. I won’t fight you.’ So they divorced. But Denis got better—thanks to a wonderful doctor named Peter. And Peter had a lovely 20-year-old daughter, Mary. At first, Denis turned up his nose: ‘She’s just a slip of a girl—not even pretty.’ ‘Give her a chance, son. Looks aren’t everything. You’ve already had a model for a wife…Better to be happy drinking water together than sipping honey in sorrow.’ …Time passed. Mary totally fell for Denis—called all the time, trailed after him everywhere. So we tried nudging them together—day at the park, barbecue, campfire. Denis looked miserable, barely noticing Mary’s devotion. I told my husband: ‘It’s hopeless. Denis is still obsessed with Tanya. She’s a thorn in his heart.’ …Three or four months later—ding dong! It’s Denis, holding that infamous orchid. ‘Here you go, Mum—remnants of past happiness. Do as you like with it—I’m done with it.’ I took it reluctantly and basically ignored it, blaming the poor flower for my son’s heartbreak. One day, a neighbour says: ‘Kate, I saw Denis with that petite girl. His ex-wife was more glamorous, for sure.’ But then Denis announced, hand-in-hand with Mary: ‘Meet my wife—Mary. We got married quietly at the registry office, then Father Christopher married us in church. Mum, Dad, no big fuss this time! It’s forever now.’ I pulled him aside: ‘Denis, are you sure you love her? Is this for revenge against Tanya?’ ‘No, Mum. I’m over it. That woman is my past—I’m done even saying her name. Mary and I are right for each other.’ And that’s the tale, Polly. Kate finished her story, right down to the last detail. …Two years passed. Life swept us along. But the orchid? It flourished again—blooming beautifully after care and love. Flowers know how to say thank you. I met Kate at the hospital maternity ward: ‘Hi, mate! What brings you here?’ ‘Mary just had twins—being discharged today!’ Kate beamed. Denis and his dad hovered nearby, Denis clutching red roses. Out came exhausted but glowing Mary, with two sleeping bundles in tow. Then came my daughter, holding my own new granddaughter. Meanwhile, Tanya was begging Denis for forgiveness and a fresh start. …But glue a broken teacup, and no one really wants to drink from it…
IS THE ORCHID TO BLAME? Emily, take this orchid with you or Im throwing it in the bin, Kate said,...
“Please… Don’t Leave Me on My Own Again, Not Tonight.” The Final Plea of Retired Detective Calvin Hale and the Unbreakable Bond with His Loyal Old Police Dog, Ranger – An Act of Devotion That Turned a Neighbour’s Quick Thinking and a Paramedic’s Compassion into a Midnight Rescue Neither Will Ever Forget
Please dont leave me on my own tonight. Not again. Those were the last words 68-year-old retired officer Arthur Bennett...
For years, I was a silent shadow among the shelves of the grand city library.
For years, I drifted silently among the shelves of the grand city library, barely more than a shadow. No one...
Like a Bird Drawn to a Song: A Young Woman’s Promise of Lifelong Love, Family Rivalries, and the Winding Journey Through Betrayal, Heartbreak, and Second Chances in Modern England
LIKE A BIRD TO THE CALL Girls, you only get married once, and thats how it should stay. You stick...
Three O’Clock in the Morning and a Phone Call: How Saving a Stray German Shepherd with Mum’s Help Changed My Heart Forever
Mary Ellen wakes at three in the morning to the insistent buzzing of her old mobile phone on her bedside...
Raw Nerves: In This Family, Everyone Lived Their Own Separate Lives. Dad, Alexander, Had Not Just a Wife but a String of Lovers. Mum, Jenny, Turned a Blind Eye, but She Had Her Own Secret Romance with a Married Colleague. Their Two Sons Were Left to Fend for Themselves. Nobody Really Raised Them, So They Wasted Days Wandering Aimlessly. Jenny Claimed the School Was Responsible for Their Upbringing. On Sundays, the Family Would Gather in Silence Round the Kitchen Table, Wolf Down Lunch, and Disperse to Their Separate Interests. They Might Have Continued in Their Broken, Flawed but Comfortably Familiar Existence—Until Irreversible Tragedy Struck. When the Younger Son, Daniel, Was Twelve, Alexander First Took Him to the Garage as His Little Helper. While Daniel Curiously Inspected the Tools, Alexander Stepped Next Door to Chat with Fellow Car Enthusiasts. Suddenly, Black Smoke and Flames Billowed from Alexander’s Garage. (Later, It Would Emerge that Daniel Had Accidentally Knocked a Lit Blowtorch onto a Can of Petrol.) Nobody Understood What Had Happened. People Were Frozen, Panicking, as Fire Raged. Water Was Thrown Over Alexander, and He Bolted into the Inferno. In Moments, He Emerged, Carrying His Motionless Son, Daniel’s Body a Mass of Burns—Only His Face, Shielded by His Hands, Remained Unscathed; His Clothes Were Completely Burned Away. Someone Had Already Called the Fire Brigade and Ambulance. Daniel Was Rushed to Hospital—He Was Alive! He Was Taken Straight to Surgery. After Agonising Hours, the Surgeon Came Out to Daniel’s Parents and Said, “We’re Doing All We Can. Your Son Is in a Coma. His Chances Are One in a Million. Science Is Powerless. Only Extraordinary Willpower—and a Miracle—Can Save Him Now.” Desperate, Alexander and Jenny Raced to the Nearest Church—in a Torrential Downpour. Drenched and Sobbing, They Entered the Sanctuary for the First Time in Their Lives, Begging the Priest, Father George, for Help. “…How grave are your sins?” Father George asked. Alexander, sheepish, replied, “Not murderers, if that’s what you mean…” “But where is your love? Dead underfoot,” the priest reproached. “There’s more space between you than a fallen oak log. Pray to Saint Nicholas for your son’s health—pray fiercely! But remember, it’s God’s will…” At the icon, Alexander and Jenny knelt, weeping and praying passionately—swearing to cut all affairs, vowing to change their lives. The next morning, the phone rang. The doctor reported Daniel was out of his coma. Alexander and Jenny never left his bedside. Daniel whispered to his parents, “Mum, Dad, promise me you’ll stay together,” and, “When I have children, they’ll have your names…” His parents thought he was delirious—after all, he couldn’t even move his finger. But Daniel began to recover. The family’s energy and savings—and even their summer cottage—went into his treatment. The garage and car had burned to ashes, but the main thing was: Daniel was alive. The grandparents pitched in to help, and the family came together through the crisis. A year on, Daniel was in a rehabilitation centre, able to walk and look after himself. He befriended Mary, a girl his own age who’d also been burned in a fire—her face badly scarred after multiple operations, too shy to look in a mirror. Daniel was drawn to her kindness, wisdom, and vulnerability. The two became inseparably close, bonding over pain, recovery, and endless conversation. Time passed… Daniel and Mary celebrated a modest wedding. They had two beautiful children: daughter Alexandra, then three years later, son John. At last, the family could breathe easy. But the ordeal had left Alexander and Jenny drained. They decided to part ways, both craving peace and relief from each other. Jenny moved to stay with her sister in the suburbs, visiting Father George before leaving—he, now a confidant, urged her not to go for long; “A husband and wife are one.” Alexander remained alone in the empty flat, sons with families of their own. Visiting grandchildren was done separately, timings carefully coordinated to avoid crossing paths. And so, after all they’d suffered, every member of the family finally found their own, peculiar peace…
CUT TO THE QUICK… In this family, everyone lived their own separate lives. Jack, the father, in addition to his...