Все село гомоніло:” Звела з розуму молодого хлопця,воно молоде, дурне,жінко мила, одумайся!”

Леся була найкращою дівчиною на селі. Навчалася в торгово-економічному коледжі, на вихідні їздила до батьків. Від парубків не було відбою, а заміж вискочила швидко, за хлопця із сусіднього села, який нещодавно повернувся з армії.

Познайомилися — закохалися. І вже через місяць вигравали музики й гуляло майже все село. Бо за кілька днів наставав Пилипівський піст, і в українських родинах уже не можна було справляти весіль. Та ще бабця дівчини квапила події, адже «до Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі комин витре». Ніби мова йшла не про вчорашню школярку-випускницю, а про якусь перезрілу дівчину.

Олеся пішла за невістку, але того невісткування було хіба через кожну другу суботу й неділю, бо молоді винаймали в обласному центрі квартиру й по черзі їздили то до Олесиних батьків, то до Денисових. Згодом уже везли їм потіху — синочка Сергійка.

Та вже незадовго Олеся відчула, що явно поспішила зі своїм заміжжям. Адже до весілля не встигла як слід розгледіти свого обранця і вийшла не за принца, про якого мріяла. Виною в усіх Олесиних розчаруваннях був не Денис, а її непростий характер: вона ні в чому не хотіла поступатися чоловікові — мала слушність чи ні, але її завжди мало бути зверху. Тільки ж якому чоловікові буде до вподоби, що ним керує жінка та ще й пиляє безперестанку? В сім’ї почалися сварки, непорозуміння, які все частіше переростали в гучні скандали. Коли мати намагалася втрутитися й стати на захист зятя, то чула непоступливе:

— А чому це я повинна підкорятися чоловікові? Ні, не буду! Хай він мене слухається, а не я його — має все бути так, як сказала я!

Денис ніколи не зловживав алкоголем — хіба зрідка траплялась якась оказія. А Олеся, щойно чула запах, зчиняла справжнє цунамі. І нарешті безпідставно почала обзивати чоловіка пияком та першою подала на розлучення. Правда, вже аж після одинадцяти років, прожитих у шлюбі. Вона сподівалася, що знову не матиме відбою від залицяльників і цього разу таки обере підходящу для себе кандидатуру.

Але тепер чомусь не летіли женихи метеликами на її привабливе жіноче світло. Для тимчасових зустрічей було багато охочих, а для серйозних стосунків — жодного.

Денис приходив до Сергійка, підтримував його фінансово. Він іще й досі кохав Олесю й у глибині серця плекав надію, що вона одумається — і в них знову буде сім’я. Не раз просив колишню дружину налагодити стосунки заново, але вона про це навіть слухати не хотіла і позаочі називала його помилкою своєї молодості.
Урешті-решт Денисові набридло стелитися перед Олесею вишитим рушником — і він одружився з іншою. О! Олесю це неабияк кольнуло біля серця. Як кажуть у народі, і сам не гам, і другому не дам. Сама ж не захотіла повертатися до колишнього, а його другий шлюб сприйняла ревниво, в штики.

Але дороги назад уже не було. Сергійко дорослішав, щовихідних гостював у тата. Його нова дружина була не проти спілкування батька із сином. Навпаки — намагалася зблизити малого із сестричкою по татові Соломійкою, бо ж рідні діти по крові. Олесі це не дуже подобалося, проте мовчала. Боялася: якщо перегне палку й почне викидати свої звичні коники, то Денис перестане давати гроші, й тоді матеріальне забезпечення сина ляже тільки на її плечі. Це не входило в плани жінки.

Аж раптом закрутилася така веремія, що збила з пантелику всіх Олесиних родичів та знайомих, ошелешила всіх язикатих кумась у селі. В Олесі — роман з молодим хлопчиськом! Їй — тридцять, йому — двадцять. Пліткували, що «воно — молоде-дурне, зелене ще, може, й неціловане, дівчини ще не мало, а тут уздріло красуню — і геть голову втратило».

Шоковані Олесині батьки насамперед узялися читати доньці мораль про те, що вона розум втратила, бо хіба мало довкола солідніших чоловіків, здатних утримувати сім’ю і готових узяти на виховання її дитину. І про те, що жінки старіють швидше, й через якихось 15—20 років її Ромео задивлятиметься на молодих дівчат і жінок.

Романова мати мораллю не обійшлася — у неї стався серцевий напад, бо ж не таку невістку вона хотіла для свого одинака. Ну, нехай там якийсь рік чи два різниці, але ж не десять! Та ще й із дитиною! Боже, як людям в очі дивитися?! Але Роман заявив по-чоловічому рішуче:

— А то чого вам, мамо, соромно за мене? Я що, вкрав щось у когось чи дитину дівчині зробив? Я кохаю цю жінку. І ми будемо разом, хочете ви цього чи ні.
І зрештою-решт обом сторонам довелося змиритися із вибором своїх дітей, котрі запевняли, що між ними велика любов, а любов на вік не зважає.

Олеся вийшла за Романа, бо в ньому вона побачила нарешті своє щастя. Денис? А Денис був помилкою її молодості. Сама, мовляв, не знає, чому тоді пішла з ним під вінець. Боялася «комин витерти» після Дмитра? Ніби й ні, бо здавалося їй, що була закохана по-справжньому. Одне слово, пояснень не знаходила навіть сама для себе. Напевне, просто не того покохала… А теперішній чоловік — то її принц, її мрія. Ось уже понад сім років у всьому її слухається, потурає всім її примхам і забаганкам. Тепер жінка має те, що хотіла. І найперше — владу над чоловіком.

Усі вже звикли й ніхто не звертав уваги на різницю у віці між ними. Правда, нещодавно в магазині трапився невеличкий інцидент (а для Олесі — великий казус). Вибирали Романові костюм. Олеся переконувала чоловіка, що сріблистий більше пасує до кольору його очей, а Роман уподобав інший. Виникла суперечка, на яку одна з продавчинь сказала своїй колезі:

— От же впертий син! Мама краще знає — їй збоку видніше.

Зніяковіла і роздратована Олеся вхопила свого Ромео за руку і з іронією, голосно, щоб усі почули, промовила:

— У цьому магазині взагалі немає добротних речей. Ходімо звідси, сину…

— Ну чого ти береш це до серця, матусю моя кохана? — заспокоював Олесю Роман. Відтак вони обнялися і пішли гуляти парком. Бо ж день був несприятливий для покупок. Це був чудовий осінній день для прогулянок закоханих.

Але Олеся про себе відзначила, що варто уже, мабуть, поміняти косметику, відкоригувати відтінки макіяжу, аби хоч зовні подовгу залишатися красивою і молодою. Аби люди не помічали, що вона старша від чоловіка. А втім, кому яке до того діло? Головне, що вони — сім’я і люблять одне одного. То до чого тут роки?