Connect with us

З життя

6 годин роздумів: Чому невістка була такою ворожою до нас?

Published

on

6 років я питала себе: Чому невістка настільки вороже ставилась до нас?

Я не спілкувалася зі своїм сином Тарасом вже шість років. Я навіть не була запрошена на його весілля. Я була впевнена, що в цьому винна моя невістка Оксана. Я не розуміла причини, але через це страждала.

З чоловіком у нас троє синів, і в нього є син від першого шлюбу. Звичайно, я люблю всіх своїх дітей, але Тарас, найстарший, був настільки бажаною дитиною, що став моєю гордістю.

Шість років тому Тарас зустрів свою майбутню дружину. Вже на початку все пішло не так. Моє перше враження про неї було скоріше позитивним. Під час першого візиту до нас все минуло без проблем. Але з другого разу почало щось змінюватися. Ми сиділи за столом, коли вона сказала Тарасу: “Ти дуже погано одягаєшся. Я подарую тобі гарний одяг”. Він відповів: “Мені нічого не треба, у кожного свій смак”. Я підтримала його. Оксана насупилася, але нічого не сказала.

Наступного дня Тарас поцілував мене на прощання, а Оксана навіть не підійшла. В той момент я не усвідомила, що саме сталося. Згодом зрозуміла, що своїм одним зауваженням викликала невдоволення невістки.

Навіть на їхнє весілля мене не запросили.

Після кількох місяців мовчання Тарас запросив нас у Чернівці на свій день народження – Оксана родом звідти. Ми з чоловіком планували зупинитись у готелі, щоб залишити молодятам простір для святкування, але Тарас наполіг, аби ми залишилися в них, заздалегідь попередивши, що Оксани, можливо, ми і не побачимо, бо вона зайнята в магазині батьків.

Ми мали зібратися на обід в ресторані, але вона не прийшла. Через кілька днів Тарас дав мені знати: “Мамо, я хочу одружитися з Оксаною”. Потім додав, що не бажає пишного весілля, лише маленьке свято. Мене це не хвилювало, я сказала, що щаслива за нього.

Через тиждень він зателефонував і сказав, що Оксана не хоче бачити мене на весіллі. Запросили лише мого чоловіка. Його брати теж не були запрошені. Я не можу описати, що я відчувала в той момент. Я передала слухавку чоловікові, який сказав Тарасу, що не піде на жодне весілля без мене та дітей. Тарас, обурившись, поклав слухавку.

Протягом наступних днів Оксана намагалася зв’язатися зі мною, але завжди потрапляла на мого чоловіка. Нарешті вона застала мене, і з дуже неприємним тоном промовила: “О, нарешті!” Я накопичила стільки образи, що сказала їй: “Знаєш, я більше не хочу нічого про тебе чути!” Це була наша остання розмова.

Невдовзі вони виїхали до Бельгії. Протягом двох років ми не отримували жодних новин. Моя сестра їм написала, і Оксана відповіла: “Тарас вже має нову сім’ю”. Насправді син підтримував зв’язок лише з братом Василем, бачився з ним час від часу, але до нас більше не приходив. Так минуло шість років.

Кілька місяців тому я вирішила зв’язатися з Тарасом, тому що він мені дуже бракував. Я написала два вибачальних листи – один Тарасу, інший Оксані. Відповіді не отримала.

Коли три роки тому померла моя мати, Тарас не приїхав на похорон. Він не з’явився і на похорони старшої сестри. За останні шість років ми отримали від нього лише одне повідомлення з привітанням з днем народження чоловіка. І знову – тиша.

Відчуваю, що частина мене померла. Випадково дізналася, що вони переїхали в інше місто, але навіть не знаю, яке саме. Щодня думаю про Тараса. Найгірше те, що я навіть не розумію, чому так сталося. Довго думала, що Оксана ним маніпулює, що вона хоче його лише для себе. Я запитувала себе: чому вона так вороже налаштована до нас? Я не знаю, адже вона ніколи не захотіла сказати мені. Можливо, я сама зробила помилку з самого початку. Якби я тільки могла повернути час!

Два місяці тому ми з чоловіком вирушили в коротку подорож до Бельгії – ми виграли її в одній лотереї. І якось, гуляючи вулицями чергового міста, зупинилися на дитячому майданчику. Ми замріялись про онуків… До нас підійшов симпатичний хлопчик, який грав у м’яч. Він так нагадував мого малюка! Я посміхнулася, чоловік підкинув м’яч хлопчикові, а він грав далі… Через хвилину хтось покликав дитину: “Еміле!”…

Не могла повірити в такий збіг – перед нами з’явились син і Оксана! Після обіймів полилася ріка слів, в яких ми, здається, загубилися. І вони, і ми так само замикаємося в собі, що перестали намагатись спілкуватися… Так, визнаю, якби мені хтось сказав: “не хочу нічого про тебе чути”, я б навряд чи намагалася. Але я зрозуміла це лише після довгої розлуки з сином і його сім’єю. Вони також пройшли через складний період. Але запитання “Де дідусь і бабуся?” змусило їх задуматися. Всі ми, здається, стали мудрішими і хотіли забути минуле.

Ми залишили екскурсійну групу і залишилися в маленькому бельгійському містечку, де наче почали все з початку – змінені, в пошуках розуміння.

Зараз ми надолужуємо втрачені роки і насолоджуємося взаємною любов’ю та повагою.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + два =

Також цікаво:

З життя34 хвилини ago

Втрачене не повернути: історія про справжнє щастя

Кого не збережеш того не повернеш: казка про справжнє щастя Ой, діточки, сідайте коло мене, бо вітер за вікном виє,...

З життя41 хвилина ago

Миттєвості життя не варто гаяти

Життя швидкоплинне, щоб довго думати. Воно складне й іноді несправедливе. Але трапляються сюрпризи, що наповнюють його новим змістом. Дають шанс...

З життя41 хвилина ago

—Пане, будь ласка, заберіть мою сестричку… вона давно нічого не їсть — цей голос розірвав ранковий гамір на вулиці.

Пане будь ласка, заберите мою сестричку вона дуже давно не їла цей голос різко перервав ранковий гамір вулиці, змусивши Ігора...

З життя41 хвилина ago

Сержант помітив дівчинку з рожевим рюкзаком посеред вулиці під дощем, але, намагаючись уникнути поліцейського, вона кинула рюкзак і кудись втекла.

Сержант побачив дівчинку з рожевим рюкзаком посеред вулиці під дощем, але побачивши полісмена, вона кинула рюкзак і щезла невідомо куди.Сержант...

З життя2 години ago

У очікуванні на диво

**Сподіваючись на щось** Сьогодні сидів у дворі й дивився, як моя донька Соломія їсть свою улюблену шоколадку «Світоч». Будинок у...

З життя2 години ago

Хата вже не вміщає

В домі не лишилося місця Повертаючись від доньки, Алла зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу,...

З життя3 години ago

Чарівні вії й самотність: як знайти справжнє щастя

Красиві вії та порожня хата: історія про те, як серце обмануло Ой, добрі люди, слухайте ж, бо розповім вам історію,...

З життя3 години ago

«Крізь сльози — до нового життя: історія з дому для літніх»

Ой, дорогі мої, сідайте ближче, бо розповім вам історію, яку й сама ледве до ладу складаю. Жила собі, страждала, а...