З життя
6 годин роздумів: Чому невістка була такою ворожою до нас?
6 років я питала себе: Чому невістка настільки вороже ставилась до нас?
Я не спілкувалася зі своїм сином Тарасом вже шість років. Я навіть не була запрошена на його весілля. Я була впевнена, що в цьому винна моя невістка Оксана. Я не розуміла причини, але через це страждала.
З чоловіком у нас троє синів, і в нього є син від першого шлюбу. Звичайно, я люблю всіх своїх дітей, але Тарас, найстарший, був настільки бажаною дитиною, що став моєю гордістю.
Шість років тому Тарас зустрів свою майбутню дружину. Вже на початку все пішло не так. Моє перше враження про неї було скоріше позитивним. Під час першого візиту до нас все минуло без проблем. Але з другого разу почало щось змінюватися. Ми сиділи за столом, коли вона сказала Тарасу: “Ти дуже погано одягаєшся. Я подарую тобі гарний одяг”. Він відповів: “Мені нічого не треба, у кожного свій смак”. Я підтримала його. Оксана насупилася, але нічого не сказала.
Наступного дня Тарас поцілував мене на прощання, а Оксана навіть не підійшла. В той момент я не усвідомила, що саме сталося. Згодом зрозуміла, що своїм одним зауваженням викликала невдоволення невістки.
Навіть на їхнє весілля мене не запросили.
Після кількох місяців мовчання Тарас запросив нас у Чернівці на свій день народження – Оксана родом звідти. Ми з чоловіком планували зупинитись у готелі, щоб залишити молодятам простір для святкування, але Тарас наполіг, аби ми залишилися в них, заздалегідь попередивши, що Оксани, можливо, ми і не побачимо, бо вона зайнята в магазині батьків.
Ми мали зібратися на обід в ресторані, але вона не прийшла. Через кілька днів Тарас дав мені знати: “Мамо, я хочу одружитися з Оксаною”. Потім додав, що не бажає пишного весілля, лише маленьке свято. Мене це не хвилювало, я сказала, що щаслива за нього.
Через тиждень він зателефонував і сказав, що Оксана не хоче бачити мене на весіллі. Запросили лише мого чоловіка. Його брати теж не були запрошені. Я не можу описати, що я відчувала в той момент. Я передала слухавку чоловікові, який сказав Тарасу, що не піде на жодне весілля без мене та дітей. Тарас, обурившись, поклав слухавку.
Протягом наступних днів Оксана намагалася зв’язатися зі мною, але завжди потрапляла на мого чоловіка. Нарешті вона застала мене, і з дуже неприємним тоном промовила: “О, нарешті!” Я накопичила стільки образи, що сказала їй: “Знаєш, я більше не хочу нічого про тебе чути!” Це була наша остання розмова.
Невдовзі вони виїхали до Бельгії. Протягом двох років ми не отримували жодних новин. Моя сестра їм написала, і Оксана відповіла: “Тарас вже має нову сім’ю”. Насправді син підтримував зв’язок лише з братом Василем, бачився з ним час від часу, але до нас більше не приходив. Так минуло шість років.
Кілька місяців тому я вирішила зв’язатися з Тарасом, тому що він мені дуже бракував. Я написала два вибачальних листи – один Тарасу, інший Оксані. Відповіді не отримала.
Коли три роки тому померла моя мати, Тарас не приїхав на похорон. Він не з’явився і на похорони старшої сестри. За останні шість років ми отримали від нього лише одне повідомлення з привітанням з днем народження чоловіка. І знову – тиша.
Відчуваю, що частина мене померла. Випадково дізналася, що вони переїхали в інше місто, але навіть не знаю, яке саме. Щодня думаю про Тараса. Найгірше те, що я навіть не розумію, чому так сталося. Довго думала, що Оксана ним маніпулює, що вона хоче його лише для себе. Я запитувала себе: чому вона так вороже налаштована до нас? Я не знаю, адже вона ніколи не захотіла сказати мені. Можливо, я сама зробила помилку з самого початку. Якби я тільки могла повернути час!
Два місяці тому ми з чоловіком вирушили в коротку подорож до Бельгії – ми виграли її в одній лотереї. І якось, гуляючи вулицями чергового міста, зупинилися на дитячому майданчику. Ми замріялись про онуків… До нас підійшов симпатичний хлопчик, який грав у м’яч. Він так нагадував мого малюка! Я посміхнулася, чоловік підкинув м’яч хлопчикові, а він грав далі… Через хвилину хтось покликав дитину: “Еміле!”…
Не могла повірити в такий збіг – перед нами з’явились син і Оксана! Після обіймів полилася ріка слів, в яких ми, здається, загубилися. І вони, і ми так само замикаємося в собі, що перестали намагатись спілкуватися… Так, визнаю, якби мені хтось сказав: “не хочу нічого про тебе чути”, я б навряд чи намагалася. Але я зрозуміла це лише після довгої розлуки з сином і його сім’єю. Вони також пройшли через складний період. Але запитання “Де дідусь і бабуся?” змусило їх задуматися. Всі ми, здається, стали мудрішими і хотіли забути минуле.
Ми залишили екскурсійну групу і залишилися в маленькому бельгійському містечку, де наче почали все з початку – змінені, в пошуках розуміння.
Зараз ми надолужуємо втрачені роки і насолоджуємося взаємною любов’ю та повагою.
His Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace — When Manipulation Backfires and Family Ties Are Tested
His wife packed her things and disappeared without a trace. “Stop acting like a saint. Itll all work out. Women...
Grandson Doesn’t Matter: When a Mother-in-Law Favors One Grandchild and Ignores the Other, a Father’s Loyalty is Tested
Mum thinks that Sophie cant cope, my husband finally muttered. She says she needs more help because she hasnt got...
Came Home Early: A Heavily Pregnant Wife Surprises Her Husband, but Instead of a Warm Welcome, She’s Sent Shopping for Beef and Left Waiting on the Street While He Cleans the Flat
Returned Home Early Tuesday, 7th March Are you at the bus stop? Toms voice shot up sharply on the phone....
The Carer for the Wife — What do you mean? — Lida thought she must have misheard. — Where am I supposed to go? Why? What for? — Oh, can we just skip the dramatics, please? — he grimaced. — What’s not clear here? There’s no one left for you to take care of. Where you go is none of my concern. — Ed, what’s wrong with you? Weren’t we planning to get married…? — That was your idea. I never said any such thing. At 32, Lida decided to turn her life around and leave her small hometown. What was left for her there? Endure her mother’s nagging? Her mother simply couldn’t stop scolding Lida about the divorce, constantly asking how she managed to “lose” her husband. Yet Vas’ka wasn’t worth a kind word—drunk and a womaniser! How did she end up marrying him all those eight years ago? Lida wasn’t at all upset about the divorce—in fact, she felt she could finally breathe again. But she argued constantly with her mum about it, and they also fought about money, which was always in short supply. So, she’d head off to the county town and land a great job there! Look at Svetka—her old school friend—she’d been married for five years to a widower. Who cares if he’s 16 years older and hardly a heartthrob, at least he has a flat and a decent income. And Lida reckoned she was just as good as Svetka! — Well, thank heavens! You’ve come to your senses! — Svetka encouraged her. — Pack your things, you can stay with us for a bit, and we’ll sort out the job situation. — Won’t your Vadim Petrovich mind? — Lida was unsure. — Don’t be silly! He does whatever I ask! Don’t worry, we’ll get by! Still, Lida didn’t want to stay long at her friend’s place. After just a couple of weeks and her first wages, she rented her own room. And just a couple of months later, she had a stroke of luck. — Why is a woman like you working in the market? — said one of her regulars, Edward Boris, with concern. Lida knew all her regulars by name by now. — It’s cold, it’s hard work—not ideal. — Gotta earn money somehow, — she shrugged, — unless you have another offer? Edward Boris wasn’t exactly a dreamboat in her eyes—twenty years older, a bit pudgy, starting to bald, and with a shrewd look in his eye. He was always particular about choosing his vegetables and paid to the penny. But he dressed well and drove a nice car—definitely not a down-and-out, not a drunk. He also had a wedding ring, so she never considered him as husband material. — You strike me as responsible, steady, and clean, — Edward Boris switched to a familiar tone, — have you ever cared for anyone who was ill? — I used to look after a neighbour, actually. She had a stroke, her children live far away, so they paid me to help. — That’s great! — he exclaimed, and then put on a somber face: — My wife, Tamara, has had a stroke too. The doctors say she has little chance of recovery. I’ve brought her home, but I haven’t got time to look after her. Will you help? I’ll pay you properly. Lida didn’t have to think long—much better to be in a warm flat changing bedpans than freezing on the market for ten hours a day serving picky customers! He even suggested she live there, so no more rent. — They’ve got three spare rooms! You could play football in there! — she delightedly told her friend. — No children either. Tamara’s mother was a real madam—even at 68, she acted half her age. She’d just remarried and was busy with her husband. No one else to care for the invalid. — Is she really that sick? — Oh yes, poor thing can’t move or speak. She won’t get better. — You almost sound happy about it, — Svetka eyed her. — Of course not, — Lida looked down, — but once Tamara’s gone, Edward Boris would be free… — Are you for real, Lida? Wishing someone dead for a flat?! — I’m not wishing anyone dead—I’m just not going to miss my chance! Easy for you to say, you’ve got it made! They had a huge fight and didn’t speak for half a year—until Lida confessed to Svetka her romance with Edward Boris. They couldn’t live without each other, but of course, he’d never leave his wife—not that type! So for now, she’d remain his lover. — So you’re shacking up with him while his wife is dying in the next room? — her friend was appalled. — Do you even see how vile that is? Or are you that blinded by his money—if he’s even got it? — Trust you to never say a kind word, — Lida retorted. They stopped talking again, but she barely felt guilty—well, perhaps just a bit. She cared for Tamara with real diligence, and since her affair with Edward Boris began, she took on all the housework too. After all, a man needs more than just a woman in his bed—he wants a good meal, crisp shirts, a clean flat. Lida thought her lover was very content, and she was enjoying her life too. She barely noticed Edward had stopped paying her for caring for his wife. Not that it mattered now—they were almost like husband and wife! He gave her money for shopping, and she managed the budget, not realising it was tight. And his job paid well enough—but never mind, once they got married it would all become clear. With time, the spark between them dulled, and Edward lingered less at home, but Lida put it down to the strain of having a sick wife. She pitied him, even though he barely spent a minute a day checking on Tamara. Even so, Lida wept when Tamara finally passed away. She’d given a year and a half of her life to that woman—you can’t get that time back. She organised the funeral too—Edward was “too grief-stricken.” He gave her the bare minimum for expenses, but she did everything properly. No one could accuse her of a thing. Even the neighbours, gossiping about her and Edward—nothing escapes them!—nodded approvingly at the funeral. His mother-in-law too seemed satisfied. So Lida never expected what Edward said next. — You understand there’s no need for your services anymore, so I’m giving you a week to move out, — he said on the tenth day after the funeral. — What do you mean? — Lida’s voice faltered. — Where should I go? Why? — Please, do we have to have this scene? — he sighed. — There’s no one left for you to care for, and where you go is none of my business. — Ed, what’s wrong with you? We were supposed to get married… — That’s your fantasy. I never said anything of the sort. Next morning, after a sleepless night, Lida tried to talk again, but he just repeated the same words and urged her to move quickly. — My fiancée wants to renovate before the wedding, — was all he said. — Fiancée? Who’s that? — None of your business. — Oh, none of my business?! Well, I’ll move out, but you’ll pay me for my work first. You were meant to pay forty grand a month. I only got paid twice. So you owe me £8,000. — You can do the sums, can’t you! — he snorted. — Don’t get carried away… — And you owe for cleaning too! I won’t nit-pick, just pay me ten grand and we’ll call it even. — Or what? You’ll go to court? There’s no contract. — I’ll tell Tamila—remember, your mother-in-law owns this flat. Edward’s face changed, but he recovered quickly. — Who’d believe you? — he huffed. — You know what? I don’t want to see you. Get out now. — You’ve got three days, darling. No ten grand, and there’ll be a scandal, — Lida replied, heading for a cheap hostel. She’d managed to save some of the housekeeping money. On the fourth day, having had no answer, Lida went back to the flat. Tamila, the mother-in-law, was there. Lida could see from Edward’s face she’d never get paid. So she told Tamila everything. — She’s making it all up! Don’t listen! — the widower protested. — Well, well, I’d heard rumours at the funeral, but I didn’t believe them — Tamila’s stare was fierce. — Now it all makes sense. And you, my dear son-in-law, don’t forget who owns this flat? Edward froze. — So, I want you out of here within the week. No—within three days. Tamila turned to leave, then paused at Lida. — And you, standing there like you expect a prize? Get out! Lida bolted from the flat, realising there’d be no money for her—not now. Back to the market again; there’d always be work there… **The Carer’s Devotion: Betrayal Behind Closed Doors in Suburban England**
A Carer for My Wife What do you mean? Linda could hardly believe what she was hearing. Where am I...
We Refused to Let Our Daughter in: A Family’s Tense Night of Tough Love, Despair, and Final Chances
Why didnt you let her back in? Kate finally asked, her voice barely above a whisper. It was the question...
Don’t Bother Unpacking – You’re Moving Out Tonight: Leona Was Sprawled on the Sofa When Irina Walked In, Only for Her Husband to Announce Their Divorce After a Fateful New Year’s Eve Discovery Involving a Dodgy “Bunny” Costume, Some Holiday Deceptions, and the Truth Unraveling Faster Than Tinsel on a Christmas Tree
Dont bother unpacking your suitcase youre moving out So, whats going on? demanded Emma, her voice leaving no room for...
The Summerhouse Standoff: A Daughter Takes Back What’s Hers
The Summer House Issue Daughter Gets Her Due Lucy, you have to understand, its a dire situation, Geoffrey Taylor pinched...
Even the Good Ones Get Left Behind
A fine woman can be left behind too In the looking glass, Alice saw herselfa lovely woman of thirty-five with...