З життя
6 годин роздумів: Чому невістка була такою ворожою до нас?
6 років мене мучило питання: Чому невістка була такою ворожою до нас?
Я не спілкувалася з сином Тарасом шість років. Навіть не була запрошена на його весілля. Я знала, що в цьому винна моя невістка Софія. Не розуміла чому, але через неї страждала дуже.
З чоловіком у нас троє синів, а в нього є ще син від першого шлюбу. Звісно, я люблю всіх своїх дітей, але Тарас, найстарший, був настільки бажаним, що залишився моєю гордістю.
Шість років тому Тарас зустрів майбутню дружину. З самого початку все пішло не так. Перше враження від неї було скоріше позитивним. Перший її візит до нашого дому пройшов без проблем. Проблеми почалися з другого візиту. Ми сиділи за столом, коли вона раптово сказала Тарасові: «Ти так погано вдягаєшся. Я подарую тобі гарний одяг». Він відповів: «Не потрібно нічого мені дарувати, у кожного свій смак». Я стала на його сторону. Софія насупилася, але промовчала.
Наступного дня Тарас поцілував мене на прощання, а Софія навіть не підійшла. Я не усвідомила, що саме сталося. Лише пізніше зрозуміла, що одним коментарем накликала на себе невдоволення невістки.
Навіть на весілля мене не запросили
Через кілька місяців незвичної тиші Тарас запросив нас на день народження в Львів – вона була з того міста. Ми з чоловіком вирішили зупинитися в готелі, щоб залишити молодятам простір, але Тарас наполягав на тому, щоб ми залишилися в домі Софії, попередивши, що, ймовірно, її не побачимо, бо вона зайнята в магазині батьків.
На обід ми мали зустрітися в ресторані, але вона не прийшла. Через кілька днів Тарас сказав: «Мамо, я одружуюся з Софією». Потім додав, що не хоче великого весілля, лише невеличке святкування. Я це підтримала, сказала, що рада за нього.
Через тиждень він зателефонував і сказав, що Софія не хоче, щоб я була на весіллі. Запрошення отримав тільки мій чоловік. Брати теж не були запрошені. У мене не було слів, щоб описати, що я пережила в цей момент. Я передала слухавку чоловікові, і він сказав Тарасові, що не піде на весілля без мене і дітей. Тарас з роздратуванням кинув слухавку.
Наступні дні невістка намагалася вийти на зв’язок зі мною, але завжди потрапляла на мого чоловіка. Нарешті вона зателефонувала мені і з неприємним тоном сказала: «О, нарешті!» Я накопичила стільки гніву, що не витримала і сказала їй: «Знаєш, я не хочу більше про тебе чути!» Це була наша остання розмова.
Незабаром після цього вони поїхали за кордон. Протягом двох років ми нічого про них не знали. Моя сестра написала їм, і Софія відповіла: «Тарас тепер має нову сім’ю». Власне, син підтримував зв’язок тільки з братом Василем, з яким зрідка бачився, але більше до нас не приходив. Ось так минуло шість років.
Я намагалася вийти на зв’язок з Тарасом кілька місяців тому, бо дуже за ним сумувала. Написала два листи із вибаченнями – один для Тараса, інший для Софії. Жодної відповіді.
Коли моя мама померла три роки тому, Тарас не приїхав на похорон. Він не з’явився також, коли я втратила старшу сестру. За останні шість років ми отримали від нього лише одне повідомлення на день народження мого чоловіка. І з того часу – тиша.
Я відчуваю, ніби частина мене померла. Випадково дізналася, що вони переїхали в інше місто, але навіть не знаю, яке це місто. Щодня думаю про Тараса. Найгірше, що я навіть не розумію, як ми дійшли до цього. Довго думала, що Софія його маніпулює, що хоче його тільки для себе. Питала себе: чому вона була такою ворожою до нас? Не знаю, адже вона так і не захотіла мені про це сказати. Можливо, я сама припустилася помилки з самого початку. Як мені хотілося б, щоб усе пішло інакше!
Два місяці тому ми з чоловіком вирушили на коротку подорож до Західної Європи – виграли її в лотерею. Коли ми гуляли по одній із вуличок чергового містечка на маршруті, зупинилися на дитячому майданчику. Задивилися і почали мріяти про онуків… Одне миле хлопча підійшло до нас, ганяючи м’яч. Воно так нагадувало мого сина в дитинстві! Я усміхнулася, чоловік підкинув м’ячик малюкові, а той повернув – так і розігралися… За хвилину хтось покликав дитину: «Еміль!»
Я не могла повірити в таку випадковість – назустріч йшли мій син і Софія! Після того, як ми обійнялися, пішов потік слів, у якому ми всі, ніби, загубилися. І вони, і ми так були закриті в собі, що перестали намагатися спілкуватися… Так, зізнаюся, якби хтось мені сказав «не хочу більше чути про тебе», навряд чи я б намагалася. Але я усвідомила це тільки після довгої розлуки з сином і його сім’єю. Вони теж пройшли складний етап. Але питання нашого онука «де дідусь і бабуся» змусило їх передумати. Очевидно, всі ми стали мудрішими і хотіли забути минуле.
Ми залишили екскурсійну групу і залишилися в маленькому містечку, де ніби почали все спочатку – змінені, шукаючи порозуміння.
Тепер ми надолужуємо згаяні роки і насолоджуємося взаємною любов’ю та повагою.
I’ve Had Enough of Impromptu Weekend Visits: How My Brother-in-Law’s Family Took Over Our Home (and My Life) Until I Finally Stood My Ground – Was I Wrong to Set Boundaries When Uninvited Guests Showed Up With Kids, Expected Meals, and Never Asked About Our Plans?
I’ve simply had enough of you lot turning up every weekend! Perhaps youve met the sort of person who genuinely...
How Can a Mother Do Such a Thing? She Sent Her Four-Year-Old Son to a Children’s Home Rather Than Get Him Treated – A Tale of Heartbreak, True Friendship, and a Second Chance at Family
How on earth do such mothers exist! She sent her own child off to a childrens home because she couldnt...
My Sister-in-Law Spent Her Summer at a Holiday Resort While We Renovated the House, and Now She Expects to Live in Comfort With Us We suggested pitching in together with my sister-in-law to renovate the family home, but she flatly refused, claiming she didn’t need it. Now she wants to move in with us because her half has no modern comforts—her own fault! The house belonged to my husband’s grandmother, and after she passed, it was split between my husband and his sister. It was old and neglected, but we decided to renovate and make it our home. It’s a semi-detached property with two entrances, so two families could live there comfortably without getting in each other’s way. The garden and outbuildings are shared, and both sides have the same number of rooms. The inheritance was sorted after we married, and everything went smoothly. My mother-in-law immediately declined her share—she was a city person through and through. She told her son and daughter to do as they liked. My husband and my brother-in-law scraped together enough to repair the roof and shore up the foundations. We wanted to keep going, but my sister-in-law threw a tantrum. She wanted nothing to do with this “shabby old cottage.” Her husband just kept his head down—he never argues with her. We planned to move in. The village was close to town, we had a car, and were sick of living in a cramped one-bedroom flat. Building from scratch would’ve cost a fortune. For my sister-in-law, the house was just a holiday destination—she’d pop over in summer to barbecue or relax. She told us not to count on her help. Over four years, we completely renovated our half: bathroom, heating, electrics, new windows, even a conservatory. We took out loans, but it was worth chasing our dream. We worked tirelessly, day and night. All this time, my sister-in-law jetted off on holidays, showing no interest in the house or her share. She lived for pleasure—until she had a baby and went on maternity leave. That was the end of her travels and her cash flow. Suddenly, she remembered her share. With a baby in tow, she wanted space and fresh air for him to run around. By then, our half was finished and we’d let out our old flat. We never touched her side, but it had deteriorated badly over the years. I don’t see how they could have stayed—no heating, outdoor loo, it was unliveable. Even so, she turned up with her suitcase and begged to stay “just a week”—I let her in. Her son is loud, and like her, she does whatever she wants with no regard for anyone else. I work from home, so it drove me mad; I moved in with a friend for a bit, who actually appreciated having someone look after her house while she was away. I ended up staying away almost a month. First at my friend’s, then my mum fell ill and needed care. Honestly, I forgot about my sister-in-law, assuming she’d long since gone home. Imagine my shock when I returned and found her still there, making herself at home. I asked when she planned to leave. “Why would I go anywhere? I have a small child and I’m comfortable here,” she replied. “We’ll take you back to town tomorrow,” I said. “I don’t want to go.” “You haven’t even bothered to clean your side, so back you go—this isn’t a hotel.” “You’ve no right to throw me out! This is my house!” “Your house is on the other side of the wall. Go stay there.” She tried to turn my husband against me, but he also told her she’d outstayed her welcome. She sulked and left. A few hours later, my mother-in-law started ringing: “You had no right to kick her out—it’s her property!” “She could have stayed in her own half, she’s the lady of that house,” my husband said. “With a child? There isn’t even heating or a proper loo! You should have looked after your sister.” My husband finally lost his patience and told his mum everything: how we’d offered to renovate together, how it would have cost less—and she’d refused. Why was everyone blaming us now? We offered to buy her out—she named a price so high we could have bought a brand new house for it. Not a satisfactory solution for us. Now there’s constant tension. My mother-in-law is perpetually offended. Alina is a nuisance. They visit rarely, but when they do it’s noisy parties, petty sabotage, and damages in the garden. We’ve decided to build a fence and completely separate our section. There’s no more compromise—that’s what my sister-in-law wanted.
My sister-in-law spent her holidays at a cosy seaside resort while we were knee-deep in renovating our house, and now...
She Thought Her Husband Had a Big Appetite—Turns Out His Sister Was Stealing Food from Their Fridge
So, picture thisIm standing in front of my fridge, door wide open, absolutely baffled where all the foods vanished to....
My Childhood Friend Came to Visit—She Chose Not to Have Children, Preferring to Live for Herself and Now at 60 Has No Regrets About Her Life Choices
An old childhood friend of mine came for a visit. She never had childrenshed decided long ago not to. She...
I Came to Visit Because I Missed You, But My Own Grown Children Feel Like Strangers – A Mother’s Story of Disappointment and Longing for Closer Family Ties
I arrived to visit, missing you, but children feel like strangers now Diary Entry Parents are meant to always care...
Move Over, We’re Planning to Live Here for the Next Ten Years: When Family Turns Up Expecting a London Flat, Entitlement, and Old Promises Come Crashing Down
Move Over, Well Just Live Here For Ten Years My mother-in-law paused for a moment, then declared, Oh, Jenny, Vals...
I’ve Had Enough of Uninvited Weekend Visits! How My Brother-in-Law’s Family Turned Our Home into Their Holiday Retreat—And How I Finally Took Back My Weekends Without Offending Anyone
Im absolutely fed up with you lot showing up every weekend! Perhaps youve come across that sort of person who...