Цiкаво
Чи то картина, чи то фото: художниця з Тернополя створює портрети, які вражають реалістичністю
Замість фотоапарата у дівчини пензлик, фарби та полотно
Христина Бондарук – тернопільська художниця, яка вражає своїм вмінням передавати реальність на власних полотнах. Христина – це мисткиня, яка неймовірно реалістично малює портрети.
Художниця майстерно грає кольорами, бліками та тінями. Христина не просто малює людей – вона зображує емоцію та характер героя.
Джерело: artfinder.com/
Христина розповіла в одному з ефірів телеканалу, що почала малювати у 8 класі. Бабуся придбала дівчинці книгу, де був зображений дизайн костюмів. Онучка почала перемальовувати костюми і проявляти свої художні цінності.
Джерело: e.20minut.ua
Друзі Христина говорять, що дівчина малює чи не кожного дня. До речі, саме друзі та знайомі у переважній більшості стають героями картин. Іноді Христина може побачити на вулиці привабливу дівчину, попросити її позувати для неї. Христина робить замальовки, а потім у власній студії домальовує людину з її власної фотографії.
На одну велику картину, величиною два на півтора метра, в середньому художниця може витратити тиждень. Маленькі картини можуть забрати до трьох днів. А бувають картини, які Христина малює, відкладає, і домальовує пізніше.
Джерело: te.20minut.ua
Христина ділиться, що на початку її мистецького шляху перші клієнти були незадоволені тим, що вони не схожі на свої копії на полотнах. Дівчині доводилося перемальовувати. Проте чим старшою та майстернішою Христина ставала, скарг ставало все менше.
Джерело: te.20minut.ua
За один великий портрет Христина бере близько 3 тисяч гривень. За ці гроші дівчина живе.
Джерело: artfinder.com/
I Left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse
I left My Bride at the Altar — and Drove Straight to the Lighthouse The wind off Sheepscot Bay was...
Parfois, un morceau de papier peut déchirer une vie. Le mien tenait dans une enveloppe banale, glissée sous ma porte par une main anonyme, un matin d’août étouffant à Bayonne. L’Adour charriait des odeurs de vase, et la chaleur rendait les rues du Petit Bayonne collantes. Ce bout de papier, un simple devis, m’a glacée plus sûrement qu’un vent d’hiver. Il était adressé à ma mère, Colette, et détaillait le coût d’une pierre tombale. Une pierre tombale. Pour elle. Vivante.
Le document n'était pas sollicité par elle, mais par ceux qui se prétendent ses enfants. Ceux qu'elle a élevés, nourris,...
Le phare de la Roche-Noire
La lumière s’est éteinte dans le restaurant au moment même où je posais la main sur la bouteille de champagne...
A Fated EncounterHe didn’t know then that this chance meeting would unravel a secret buried for thirty years.
—Mary…—John looked at his wife and let out a heavy sigh.—I’m sorry, but this year’s trip to the seaside will...
Rien que pour toi
Pendant vingt-neuf ans, j’ai pensé que ma sœur était juste douée pour le ménage. Qu’elle aimait repasser mes chemises, préparer...
Trente-huit en deux semaines
Je m’appelle Antoine Vernier. À trente-huit ans, je possédais ce dont les gens rêvent sans oser le dire à voix...
La carta que nunca dejé en el ataúd
El día del entierro de doña Rosa me quedé junto a los cedros, con un sobre amarillo en el bolsillo....
Le prix de la douleur
L'été est toujours chaud à Bordeaux. Pas cette chaleur sèche, mais une touffeur épaisse qui remonte de l'estuaire de la...