Залишила чоловіка вдома з дітьми, а сама поїхала у відпустку. І ось, що з цього вийшло

Місяць тому я потрапила у лікарню. В мене з чоловіком троє дітей, два сини та донька. Старшому сину 10 років, середньому – 6, а найменшій доньці – 2 роки. Поки я була в лікарні чоловік справлявся з дітьми добре. Батьки наші теж допомагали. Чоловік працює на роботі, де часто відправляють у відрядження. Буває, що він дома місяцями не з’являвся. Я працюю в ресторані кухарем, але зараз я у декреті.

Час я в декреті не гаю. Я встигаю і за дітьми дивитись, і в дома лав наводити і випікаю десерти на замовлення. Живемо ми в моїй квартирі. Мені вдалось купити її ще до одруження. Я мріяла про власне житло та багато працювала. Трішки родина допомогла, ще трішки позичила та придбала двокімнатну квартиру.

Чоловік мій добре заробляє, рази в три більше ніж я. Але і витрат в нього більше. Він допомагає своїй родині та й сам полюбляє витратити чималу суму на свої хобі. То йому потрібен новий хороший планшет, то новий автомобіль, або ж заманеться купити найбільший телевізор в магазині. Мені ж він дає гроші тільки на продукти. А в побуті взагалі ніякої допомоги немає. Він, як і його мама, вважає, що на це я і жінка, щоб встигати і з дітьми бути і вдома все зробити. Так і є, я все встигаю, але допомогу міг би і запропонувати. Діти повністю на мені, свого тата бачать рідко. Якщо він не у відрядженні, то він або з друзями час проводить, або телевізор дивіться або ж просто втомлений і рухати його не треба.

Останнім часом моє здоров’я стає все гірше та гірше. Постійна втома, недосип та відсутність будь-якого відпочинку дали про себе знати. Бабусі почали дуже допомагати, коли я потрапила в лікарню. Готували їсти і мені, і чоловіку, і дітям, прибирали, гуляли з дітьми та ще й свої справи намагались встигнути. Не без конфліктів, звичайно, адже плутались одні в одних під ногами.

Коли я вийшла з лікарні в мене було дві цілі: перестати скиглити, що мені важко та пошкодувати бідного тата, який провів зі своїми дітьми аж два тижні. Я була просто в шоці, коли чоловік мені після лікарні сказав, що мій декрет – це просто курорт. Так все легко і казково. Ну звичайно, коли є підмога у 8 рук – 2 бабусі та 2 дідусі. Нормально так. Почались запитання типу «А з чого ти можеш втомлюватись?». Дійсно, чому ж я втомлююсь від трьох дітей, побуту та роботи.

Після цієї розмови я вирішила. Поїду у відпустку. Роки 3 вже не бачила моря. А дітей залишу з чоловіком вдома. А що? Це ж так легко. Від чого там втомлюватись? Після такого «виклику» чоловік дуже здивувався, але не відступив. «Ха! Налякала! Та я легко з ними впораюсь! Їдь куди хочеш!». Я вирішила не втрачати такої нагоди. Купила тур на море на два тижні. Перед тим як поїхати дала чоловіку чіткі настанови та сказала не турбувати мене зайвими питаннями. Все ж елементарно.

Наші батьки мене не зрозуміли. «Як ти можеш кидати дітей?» і ще багато докорів полетіли у мій адрес. А я сказала їм, що не допомагали чоловікові, як би він не просив. Пояснила, що хочу довести йому, що декрет з трьома дітьми це не відпустка та аж ніяк не відпочинок. Таким своїм вчинком я хотіла в першу чергу довести чоловікові, що мені доводиться важко та я хочу від нього розуміння та допомоги. Не так сильно я хотіла відпочити, як хотіла, щоб він мене зрозумів.

Я відпочивала просто прекрасно. Два рази ходила на море, читала цікаві книги, багато гуляла та просто насолоджувалась життям. Бабусі слово стримали: жодна з них так і не прийшла на допомогу до чоловіка. Я навіть описати не можу вам наскільки класно я відпочила. Це як ковток свіжого повітря. Такою щасливою я, мабуть, ще не була!

А коли приїхала, то чоловік зразу кинувся мені в обійми. З того дня в нашій сім’ї все змінилось. Чоловік сказав, що я можу працювати хіба для свого задоволення, все інше забезпечить він. Тепер чоловік проводить з друзями мало часу, а з дітьми багато. Купує їм все, що вони тільки захочуть. Замість дорогих гаджетів ми почали всі разом подорожувати. Ми прекрасно проводимо час разом та щиро насолоджуємось нашою сім’єю.