Connect with us

Життя

Провчила своїх хамовитих сусідів на все життя!

Avatar photo

Published

on

Світлана нарешті купила собі однокімнатну маленьку квартиру і її щастю не було меж. Це була її велика мрія. Вона обожнювала свою квартиру і робила все, для власного затишку. Світлана дуже інтелігентна та вихована жінка, яку одразу полюбили всі сусіди.
Але, вже через місяць почались неприємності. У вазонах з її квітами, які стояли у загальному коридорі почали з‘являтись окурки від сигарет та попіл. Тоді Світлана просто поставила попільничку, яка зникла в цей ж день. А ще хтось розбив всі її вазони. На землі лежала побиті горщики, земля та квіти.

Світлана вирахувала свого сусіда, спекла смачний пиріг з яблуками та ввечері постукала у його двері. Сусід відчинив, пиріг забрав, та сказав, що виховувати його не потрібно, він буде курити там, де захоче, а квіти його дратують. Тоді Світлана спробувала поговорити з консьєржкою. Виявилось, що ця жінка є мамою хамовитого сусіда, яка швидко встала на захист сина. Світлана пробувала і з сусідами говорити, але нічого не допомогло.

Через місяць після цього почалось щось незрозуміле. Світлані дзвонили у двері, вимикали світло, обрізаючи дроти. А жінка тихенько плакала та мовчки терпіла. Одного вечора до неї зателефонувала консьєржка та сказала, що хотіла б придбати її квартиру. Син хоче одружуватись, було б добре, якби молода сім’я поряд. Звісно, за квартиру запропонувала копійки.

Світлана була у відчаї, але я допомогла їй. Ми віришили діяти. Світлана виставила свою квартиру на продаж. А консьєржці пояснила, що можуть найтись покупці з нормальною ціною, а не за ці копійки, які їй пропонують. Тиждень приходили ймовірні покупці, але вони навіть на поверх не піднімались. Будинок дуже старенький, район далекий, сусіди майже усі пенсіонери або алкоголіки. Залишився тільки один потенційний покупець.

Субота, ранок, усі мешканці вдома, двері під’їзду різко відчиняються. Заходить дуже колоритна циганка. Курить щось смердюче, рухається дивно, а на додачу ще двоє маленьких дітей, які вічно плакали. Дуже голосно розмовляючи циганка стала вимагати, аби консьєржка завела їх до квартири, яка продається.

Шум стояв такий, ніби людей 10 зайшло одночасно. Діти замурзані, одяг брудний та запах специфічний. На поверсі їх уже чекала Світлана. Консьєржка залишилась чекати за дверима, а біля неї залишились діти. З квартири вийшла Світлана з циганкою, яка продовжувала розмову: «Ай спасибі дарагая, сто років жити будеш! Наречений хароший буде, хочеш в таборі підберемо? Ціна харошая! Квартира харошая! Ми тут жити будемо».

Ввечері до Світлани знову завітали гості. Це були сусіди і зверху, і знизу, і консьєржка з сином своїм. Світлана вирішила не відкривати дверей, але після 10-ти хвилин безперервного дзвону все ж здалась. Консьєржка в руках тримала торт та шампанське, а син її – розкішний букет квітів.

ladyblitz.it

Театр «Ромен» зустрів нас порожнім холом. Вистав сьогодні не було. Директор театру Ольга чекала нас уже без золотих зубів та у чистому одязі. Дуже красива та харизматична жінка світилась від радості, а внуки її щось малювали в альбомі.

Вона почала дякувати нам: «Для нас, акторів, що важливо? .. Сценарій і осел вивчить. А ось імпровізація … Її зараз немає … А як хочеться !!! І внуки у мене які талановиті. Як зіграли, бачили?! Ай маладец! Яке я задоволення отримала! Це прекрасна імпровізація! А вам, дівчатка, два квитки на нашу виставу, хоча … найкращу Ви вже бачили».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + 2 =

Також цікаво:

З життя11 хвилин ago

I was ten when my father first didn’t call me to breakfast, but silently led me out into the yard. That morning, the frost on the window looked like intricate lace, and the air stung my lungs. I wanted to hide under my duvet, pretend I hadn’t heard the door creak, that I wasn’t the boy whose turn it was today to fetch firewood for the stove.

I was ten the first time my father didnt call me in for breakfast, but quietly ushered me outside instead....

З життя12 хвилин ago

Twice a week, my father would leave home for a few hours and return full of energy and in an excellent mood.

When I was ten years old, and my brother was twelve, he spent most of his days playing football outside...

З життя57 хвилин ago

Sometimes Life Surprises You…

Sometimes, thats just how it goes The arrival of little George was awaited with great anticipation by his parents. But...

З життя57 хвилин ago

I used to steal the poor boy’s lunch every day just for a laugh—until a hidden note from his mum turned every bite into guilt and ashes.

I used to steal the same boys lunch every day at school, doing it not out of hunger but simply...

З життя1 годину ago

“Don’t Hit My Back!” Children on the Road and Frustrated Commuters

While mothers flood online forums with frantic queries about what essentials to pack in their first-aid kit and whether prams...

З життя1 годину ago

“Poor Signal, I’m On Site”: My Husband Left for Work, but a Week Later My Mum Saw Him in Another Area with a Pram. I Went to Investigate

Two weeks ago, I was standing on a cold railway platform, wrapped tightly in my winter coat, waving goodbye to...

З життя2 години ago

When We Adopted a Retired German Shepherd, We Had No Idea How Much He Would Change Our Lives

After a months intense training as a dog handler, Arthur was entrusted with a German Shepherd named Charlie. The three-year-old...

З життя2 години ago

I live just a street away from a local high school, and recently, the noise has returned to our road—boys with large backpacks, untucked shirts, laughter, hurried mums, bicycles dropping students off at the corner. For most people, this is just everyday life. For me, it hits straight in the chest. Three years ago, my son, then in Year 11, passed away, and since then, this season is the hardest for me.

I live just off a side street from a secondary school, and lately, the noise outside has crept back over...