Connect with us

З життя

Від вибухового сміху в маршрутці у всіх заболілі животи – дізнайтесь чому!

Published

on

Від сміху, який здатен був заразити кожного, жителям маршрутки заболів живіт – хочете дізнатися, чому?

Після важкого робочого дня, як завжди, я взяла свою сумку, накинула плащ і побігла на зупинку. Саме під’їхав потрібний мені автобус, я встигла добігти. Заплигую в маршрутку, починаю шукати в сумочці гаманець, щоб дістати банкноту та розрахуватися, і розумію, що залишила його на роботі. Думала, можливо, в кишенях знайду хоч якісь копійки – але і там пусто.

Що ж тепер робити і як оплатити проїзд?

Боже, як же мені соромно! Ще й водій постійно кидає погляди у дзеркало заднього виду і каже: «Прошу усіх, хто зайшов, оплатити за проїзд». Я продовжую нишпорити по всіх закутках сумки в пошуках хоч якоїсь гривні, та все намарно. Раптом в руки мені потрапила молочна шоколадка, яку подарувала зранку колега на честь мого дня ангела. Як же добре, що я її вранці кинула в сумку.

І тут мене осінило: я вирішила платити за проїзд не грошима, яких у мене не було, а… шоколадкою. Я передала її чоловікові, який стояв переді мною, зі словами: «Передайте водієві, будь ласка!». Без сумніву, кожен, кому вона потрапляла до рук, починав голосно і заразно сміятися.

Нарешті моя шоколадка опинилася в руках водія. Він був шокований, що це не гроші, але зовсім не злий, а навпаки. Вирішив підняти настрій абсолютно кожному в його автобусі, тому передав мені решту. Уявляєте?! До мене повернулися три шоколадні цукерки і дві карамельні.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 + десять =

Також цікаво:

З життя56 хвилин ago

Що вона відкрила в ньому через десять років

Що вона в ньому знайшла — через десять років Ми чекали цієї зустрічі, здавалося, цілу вічність. Минуло рівно десять років...

З життя2 години ago

Ніби порожньо, але багато значить

Ніби порожнеча, а значить багато Ольга їхала у тролейбусі №14, що пробирався крізь засніжений Київ. Сіла біля вікна, вп’ялила погляд...

З життя3 години ago

Дочка, про яку ніхто не мав дізнатися

Донька, про яку ніхто не мав знати Оксана не відчувала провини за те, що просто народилася. Але тягар того, як...

З життя4 години ago

Путь к счастью с препятствиями

**Препятствие на пути к счастью** Арина рассталась с парнем, с которым, казалось, пережила немало. Их звали Артём и Арина. Вместе...

З життя4 години ago

Відкриті вікна

Незачинені вікна Оксана вперше за багато місяців почула власний голос. Він звучав хрипко, стисло, ніби пробивався крізь шар пилу, що...

З життя5 години ago

Тато на годину: коли повертається тепло

**Щоденник.** Зауважив хлопчика біля хлібних полиць у магазині. Він стояв нерухомо, немов вибирав не буханку, а чекав когось — того,...

З життя5 години ago

Залишитися — означає існувати

Щоранку Микола виходив із старої хрущовки в спальному районі Черкас рівно о 7:45. Не через те, що йому було куди...

З життя5 години ago

Тайна прошлого в безлюдном доме

Тень прошлого в пустом доме Поздним вечером в небольшом городке Ельцы, где тусклые фонари отражались в лужах на мокром асфальте,...