Через два місяці після смерті чоловіка на порозі Тетяни з’явилася вродлива жінка.

Після смерті чоловіка Наталі минуло лише два місяці, як на її порозі з’явилася гарна жінка близько п’ятдесяти років.

-Доброго дня, – зі сміхом привіталася гостя. – Ви вдова відомого професора Дорошенка?
– Так, – кивнула Наталя. – Я його вдова. А ви хто?
– Я?.. – Гостя загадково усміхнулася. – Я Дарина. Даринка, як колись називав мене ваш покійний чоловік. І у мене до вас дуже серйозна розмова. Ви мене запросите до будинку?
– Так-так, звісно, – розчиняючи ширше двері, з невпевненістю усміхнулася Наталя, і її серце наповнювала тривога. – Проходьте… Даринка… То вже і ви називайте мене просто Наталею, і без по батькові.
– Добре, – безтурботно відповіла жінка. – Наталя… Я давно хотіла побачити вас на власні очі. Якщо чесно, саме такою я й уявляла вас. Типова дружина професора, яка ціле життя проводить у нього на службі. Чи не так?
Господиня на таке їдке зауваження промовчала, але її серце защемило ще більше.
– Сідайте, будь ласка. – Наталя показала рукою на одне з крісел, коли вони увійшли до вітальні. – Треба розуміти, що ви – колишня коханка мого чоловіка?
– Як швидко ви здогадалися. – Гостя гордо усміхнулася. – Але я не просто його коханка. І про це трохи згодом. Отже, ви все ж здогадувалися, що у Олега, окрім вас, була інша жінка?
– Ні! – різко відповіла господиня. – Але раз Олег називав вас не просто Дарією, а… Даринкою… Ви ж не просто так менi це сказали, правда?
– Ну так, не просто так сказала. Справа в тому, Наталя, що у нас з Олегом є спільна дочка.
-Дочка? – Наталя завмерла і тільки зараз повільно опустилася в інше крісло. – Дивно…
– Чому – дивно? – безтурботно засміялася Дарина. – Теоретично, у кожного одруженого чоловіка на цій землі може народитися дитина від іншої жінки. Чи не так?
– Так, звичайно, може, – сумно зітхнула Наталя. – Але справа в тому, що у нас з Олегом немає дітей. І знаєте чому? Через його безплідність. І це можуть підтвердити численні медичні довідки. Вам їх показати, чи повірите на слово?
– Ну так, ну так… – знову засміялася гостя. – Як же, як же… Я чула від Олега ті самі слова, коли повідомила його про свою вагітність. Тому він мені не повірив, і ми навіть на цьому ґрунті посварилися, а пізніше й розійшлися. Але як би там не було, я від нього народила, і це тепер може легко підтвердити аналіз ДНК. Нам з донькою потрібен лише біоматеріал для аналізу. І ми його знайдемо, цей матеріал. А коли знайдемо і зробимо аналіз, тоді й ви зрозумієте, що тепер моя дитина – єдина спадкоємиця вашого чоловіка. Раз у вас з ним дітей не було.
-Але ж це абсурд, – нервово підвела плечима Наталя. – Як ви могли народити дитину від безплідного чоловіка?
– Мабуть, сталося диво? – нахабно усміхнулася Дарина. – Кажуть, що раз у житті і палка стріляє.
– Скільки вашій дівчинці років?
– Вже вісімнадцять.
– О, вона вже зовсім доросла. Чому вона не прийшла сюди разом з вами?
– По-перше, ми живемо в іншому місті. – Дарина сміливо дивилася в очі господині, насолоджуючись своєю зухвалістю. – А по-друге, навіщо ж я одразу буду занурювати дитину у судові переплети, не поговоривши попередньо з вами віч-на-віч. Вона поки що взагалі не знає, хто її батько.
– Дивно. – На обличчі у Наталі з’явилася недовірна усмішка. – Ви приходите до мене одна, заявляєте, що ваша дочка – це дочка мого чоловіка, і хочете, щоб я вам повірила на слово? Невже я схожа на дурну?
Обличчя у гості миттєво змінилося і стало напруженим.
– Я прийшла попередити вас, що у вашого чоловіка є гіпотетична спадкоємиця, яка дуже скоро стане законною. Ви повинні знати, що половина цієї квартири і частина всього вашого майна належить моїй дитині. Як тільки документально буде доведено, що моя Марія – дочка Олега, ми – через суд – почнемо поділ майна. Тільки тому я тут. Щоб ви були готові.
– Ну що ж… – Наталя раптом усміхнулася. – Дуже добре. Навіть, я б сказала – чудово.
– Так? – На обличчі у гості з’явилося здивування. – Чому чудово?
– Тому що ви навіть не уявляєте, як я рада такому повороту подій. Може, вас послав до мене навіть Бог. І знаєте, якби у вас були вже зараз аналізи ДНК, я б вас навіть розцілувала! Я готова зараз же погодитися, що дівчина, про яку я сьогодні вперше почула, виявляється дочкою мого чоловіка.
– І чому ви цьому раді? – Дарина трохи розгубилася. – Вас що, нічого не бентежить?
– Звісно, мене багато чого бентежить, але… – Наталя підвелася з крісла і схвильовано почала ходити по кімнаті туди-сюди. – Зараз я вам теж розкажу дещо, щоб і ви були готові. Поки Олег згорав від недуги, – а ми боролися з ним за його життя три довгих роки, – ми набрали на його ім’я море кредитів. Мені кредити банки давати відмовлялися, тому що я ніде ніколи не працювала. А в Олега була чудова кредитна історія. У нього ж була дуже велика зарплата. Дуже великі гроші… Але тепер… Ви знаєте, що ця квартира досі в іпотеці, яку ми давно – як тільки Олег захворів – перестали погашати. І тепер її відбирає банк. І взагалі, я ледве зводжу кінці з кінцями. Я продала все, що можна було продати, але… – Наталя знову усміхнулася. – Але тепер, наскільки я знаю, за законом спадкоємиця Олега успадкує не тільки майно, але й всі борги покійного. Тож те, що сьогодні тут з’явилися ви – це таке щастя!
– Почекайте! – Дарина напружилася. – Як це може бути? Адже ваш чоловік – відомий у всьому світі професор… Ви хочете сказати, що на ньому висять якісь зобов’язання перед банком?
– Не перед одним банком, а одразу перед п’ятьма! Так! Ми з ним повинні величезні суми! Майже п’ятдесят мільйонів гривень з копійками… Я ж кажу, ми боролися за його життя, робили дорогі операції, купували ліки, що коштують мільйони. Але, на жаль… Ми програли… Коли заберуть цю квартиру, залишиться ще майже тридцять мільйонів боргу. Тому благаю вас – поспішайте провести аналізи. Я можу вам надати речі Олега, на яких може зберігатися біологічний матеріал. Не терпиться відмовитися від усіх цих обтяжливих боргів на вашу користь. У мене є серед друзів хороший адвокат, який мені з радістю допоможе.
– Почекайте-почекайте! – Дарина скочила з крісла. – Але чому я досі нічого не знаю про його борги? І про його хворобу я теж не знала!
– А ви, коли останній раз з ним спілкувалися?
– Ну… – Дарина зробила обурене обличчя. – В останній раз ми говорили з ним по телефону, напевно, років десять тому. Я ж кажу, ми з дочкою живемо в іншому місті.
– Ах, ви в іншому місті… I вже десять років… Ну, звісно, тому ви нічого й не знали. Скажіть, а як ваше прізвище? I ще мені хотілося б знати вашу адресу та номери телефонів. Телефон вашої дочки, і ваш особистий.
– Навіщо?
– Я повідомлю всі ці дані колекторській службі, яка мене вже зовсім замучила. Нехай вони тепер вимагають борги з вас та вашої дочки.
– З якої радості?!
– Як з якої? Ваша дочка – гіпотетична спадкоємиця, яка скоро стане законною. Ви самі мені це сказали. Я ж відмовляюся від спадщини мого чоловіка на користь його дочки. Бо по жилах вашої Марії тече кров Олега – так буде чесніше!
– Ні! – вигукнула злякано Дарина. – Цього не може бути!
– Що – не може бути?
– Напевно, я все ж помилилася. Ваш чоловік мав рацію, це не його дочка. Я зараз згадала! У той час я зустрічалася ще з однією людиною… Загалом, прощавайте! Забудьте про цю розмову і про нас з дочкою. І взагалі, вашого чоловіка я бачила лише один раз, випадково. Він читав лекцію у нашому інституті.
Дарина швидко попрямувала до передпокою, і через кілька секунд вона вже грюкнула вхідними дверима.
– Ну ось… – Наталя беззвучно засміялася. – Ще одна гіпотетична спадкоємиця відпала. І скільки ж вас ще буде в моєму житті? Хто наступний? Треба все ж таки попросити знайомих журналістів, щоб вони написали десь у пресі про моє – ніби злиденне – становище. Щоб мені самій не доводилося брехати.