З життя
Страх Лізи перед шлюбом з таємничим вдовцем.

На мачуха занюхала, що Олеся ні разу не хотіла виходити заміж за вдовця, і не через те, що в нього була маленька донька, або тому, що він старший, а через те, що вона його сильно боялася. Його очі, мов голки, проникали в саме серце, і від страху воно починало стукати, мовби хотіло захиститися від цих гострих стріл погляду. Олеся опускала очі в підлогу і довго не наважувалася підняти, а коли наважувалася, всі бачили в них сльози. Ті сльози, наче лавина, котилися червоними від сорому щоками. Руки дрижали, і маленькі кулачки ледь не відбивалися від мачухи й нав’язаного жениха.
Заповісти слова вирвалися з її вуст раптом: «Добре, піду.»
– Ну от зійшлися! У такий дім і до такого господаря – хіба гріх не піти? Адже з першою дружиною він бережно поводився― вона була слабка й хвора, кашляла без перестанку. Шляхом йдуть він три кроки, а вона один. Зупиниться, дихає важко, як паровоз, а він її обіймає, її заспокоює, не лає на неї, як твій батько підіймав.
Коли вона ходила вагітною, майже ніхто її не бачив. Усе лежала, а після пологів він піднімався ночами до дитини, а вона в’яне на очах. Його мати так казала.
– А ти – краса у тілі, він тебе в червоний куток посадить. Ти зручна, на все вміла― і плетеш, і тчеш. Гріх тебе віддавати молодому, у них ще порох у порохівницях. А цей – він на долоні, все знаємо про нього. Оточилася тобі щастя!
Самогону я жену, вечірка буде, а вдовцеві весілля й не треба, не хочу загальму сили марною плачучи. Приданого він велів не збирати, сказав, що дім полонний.
Федір одружився з Вірою по любові, знаючи, що вона часто хворіє, мамі його казав, що йому потрібна жінка, а не облізуха. Люди не могли його вмовити, так він і дожив.
В селі йшли плітки, що його заворожено, бо лише зачарована людина могла б вирішити життя в лазарет перетворити. Врачи казали, що Віра має слабке здоров’я, а Федір вірив, що любов’ю відіжміть проблеми. Спочатку й дійсно все було добре після весілля. Щасливі молодята не нарадувалися.
Згодом, коли Віра завагітніла, її сили залишили. Вона стала така слабка, що ні прати, ні корову подоїти не могла. Врачи заспокоювали, що цей токсикоз минеться після пологів. Федір віддано доглядав за Вірою. Його мати лаяла його, що завів в дім проблему. Він стояв на захисті своєї дружини й матері попросив їх не тривожити.
В кінці Вера народила дівчинку і Федір сподівався на краще, але ненадолго. Похолодання вдарило, Віра не стравила й поїхала в лікарню, де лікар повідомив, що у неї проблеми з легенями. Віра знала, що їй залишилося мало, і попросила чоловіка вислухати її:
– Боюсь, наша любов стомлена боротися, немає більше сил, прости мене й дочці теж. Я народилася в журбі й вас обтяжила. Одружись із Лизою, вона буде гарною дружиною і матір’ю для нашої доньки. Прошу тебе, стався до неї, як до мене. Але пам’ятай, дочка – найважливіше.
Федір плакав, сльози заповнювали його очі. Дороге лицо Віри стало ангельським, а рука все ще залишалася в його.
Таким чином, через рік після смерті дружини він з’явився в будинку Лізи з намірами одружитися. Свекруха підготовила мачуху Олесі, тому що побажала для внучки гарну мати.
Заручини пройшли, мов у тумані. Зрозумівши, що дочка важко переносить відсутність матері, вирішив виконати прохання дружини. Він почав дивитися на Лізу, зауважив, що вона скромна, послушна і навіть нагадує дружину.
Ліза сама не могла збагнути, чому погодилася. Чи втомилася від роботи прислугою, чи від п’яного батька, або засмучена через доньку Федора?
Після заручини Федір вирішив ближче познайомити дочку з Лізою.
Альона зазвичай не любила йти на вулицю й була домашньою дитиною. Навіть батько не міг без сліз навчити дочку, чому мами немає поруч. Альонка зустріла Лізу тепло, як господиня, виносила іграшки та стала просити погратись разом.
Федір оцінив спілкування і радості за дочку переповнили його душу. Він боявся брехати в Лізі, бо Альонка часто питала про матір. Ліза, переймаючись минулим, підійшла до Альонки, міцно обняла і прилягла поруч. Дівчинка заснула міцним сном, а Федір від радості не знав, як поводитися.
Наприкінці вечора він не дозволив Лізі піти додому. Жінка має бути з чоловіком, а не там, де її не чекають.
