Прогулянка через сяючий містечко в новорічний час

Василь ішов по святковому, прикрашеному до Нового року місту. Заглядав у святкові вітрини. Такого Нового року у нього ще ніколи не було. Майже двадцять років подружнього життя коту під хвіст.

Майстровитий та кмітливий Василь одружився на Людмилі у 19 років. Ніколи не шкодував про це, та й взагалі на життя не нарікав. Людмила, робота, навчання, донька Оленка, друзі. Заробляв чудово, міг тішити своїх дівчат.

Оленка гралася з малих літ лише одним – папером і фарбами. Її захоплення переросло в прекрасні картини, і вона поїхала навчатися у художнє училище.

Людмила, хоч і могла сидіти вдома, все ж ходила на роботу “щоб бути в тонусі і вдома не киснути”. Дійсно, тонус, напевно, сприяв тому, що виглядала вона прекрасно, знала все й про все – одна колега захоплювалася літературою, і Людмила намагалася їй відповідати, інша спортом – Людмила з нею ходила на різні заняття фізкультури. Всі були задоволені.

Чотири роки тому Василь влаштувався на роботу в велику компанію, налагоджував верстати та різне складне обладнання. Нещодавно співвласник вирішив йти в ногу із часом в області управління персоналом. Спочатку до них приїхали тренери з психологами і почали вчити правильно жити. За рахунок компанії видали товстелезну книжку з головними тезами правильного життя. Василь навіть складав залік по ній для отримання річної премії. За рік роботи так не втомився, як на заліку.

Наступним кроком була поїздка на тимбілдинг з родинами. По-простому, на турбазі колектив повинен був згуртуватися для підвищення виробничих результатів. Кожен це зрозумів по-своєму, і до середини першого дня на своїх ногах стояли і могли брати участь у командних іграх лише 6 осіб – Василь, Людмила, сам директор і ще троє співробітників.

Директор дуже засмутився таким розумінням тимбілдингу. Василеві було його дуже шкода – директор людина хороша, до колективу ставиться з повагою, хоча у особистому житті не пощастило. Говорили, що дружина його покинула, коли він ще не встиг стати співвласником і директором. Василь попросив Людмилу взяти участь у всіх запланованих заходах. Людмила відпоювала директора чаєм, бігала, переходила по колоді через яму і навіть стрибала у мішку. Треба ж було підтримати людину.

А на листопадові свята Людмила повідомила Василю, що у неї з директором сталося пізнє кохання, вони хочуть одружитися і навіть народити дитину. Василь хотів йти бити фізіономію, але зрозумів, що цим нічого не виправиш і відпустив дружину. Друзі наперебій запрошували його святкувати Новий рік разом, але настрою взагалі не було.

Василь зупинився на переході і поки чекав зеленого світла, крутив головою по боках. На стовпі висіла об’ява “Шукаю компанію для святкування Нового року”. Далі йшов номер телефону і ім’я “Світлана”. Сам не знаючи чому, Василь вирізав папірець з телефоном і подзвонив. На іншому кінці відповів жіночий голос.

– Доброго дня. Можна Світлану. Я за оголошенням. Про Новий рік.

– А де ви його прочитали? Я наклеїла кілька, потім зрозуміла, що дурість. Наче всі порвала.

– На переході через проспект.

– Так. Про нього забула. Вибачте.

– А давайте зустрінемося на центральній площі. Завжди вдома святкував. А тут випадок випав.

– Я теж там хотіла.

31 грудня о 11 вечора Василь стояв у призначеному місці з пакетом мандаринів і цукерками. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилась симпатична жінка трохи молодша за нього, в руці теж пакет, з якого виглядав термос. “Може якийсь розвід? Навіщо такій жінці шукати когось для зустрічі Нового року. Хоча, що вона мені зробить? Ідіот, навіщо подзвонив. Ну не втікати ж тепер” – промайнуло у Василя в голові і він підійшов до жінки.

– Ви Світлана?

– Так.

– Ходімо прогуляємося. А може кудись в кафе?

– Я курку смажену у фольгу загорнула. І бутерброди. Можна в кафе, а потім на площу.

Але всі кафе були або закриті, або місць у них не було. Василь зі Світланою пірнули у провулок і натрапили на компанію, яка сперечалася біля ресторану.

– Та ось хоча б цих молодих людей! – несподівано зазначив чоловік і звернувся до Василя. – Молодий чоловіче, а ви зі своєю дівчиною хочете зустріти Новий рік у ресторані?

– У нас тут самі… несвідомі люди почали відзначати Новий рік зранку. І тепер завалилися спати. Сказали, що все життя мріяли святкувати, лежачи в ліжку з шматком торта. А банкет вже розраховано і треба оплачувати навіть за цих мрійників постільних. От шукаємо, може, хтось займе їхнє місце.

– А давайте спробуємо?! – сказала Світлана. – Я в ресторані на новорічну ніч ніколи не була. Мені премію дали, гуляти так гуляти.

– Давайте. А потім на площу.

На площу вдалося вийти ближче до четвертої ночі. Бо в ресторані розпочалося таке весілля і танці, що йти зовсім не хотілося. Василь танцював зі Світланою, потім з чиїєюсь дочкою, потім з чиєюсь мамою, а потім чомусь почав танцювати лезгінку, яку до цього не вмів танцювати, з тим самим чоловіком, який запропонував покликати їх у ресторан.

– Це найвеселіша новорічна ніч у моєму житті, – сказала Світлана. – Я взагалі ледве-ледве до другої ночі завжди дотягувала. А зараз майже ранок, але сну ні в одному оці.

– І мені спати зовсім не хочеться. Давайте мандарини з цукерками з’їмо. Як планували. А ви завтра, вірніше, сьогодні, що ви робите? Давайте відпочинемо і підемо на ковзанку чи на лижах покататися.

– Давайте на ковзанку. Давно не каталася.

На ковзанці Василь нарешті дізнався, чому Світлана шукала з ким зустріти Новий рік.

– От не чекаєш, коли нічого особливого, а воно і виходить. Я з чоловіком розійшлася. Він людина хороша, але завжди у щасливому очікуванні щасливого багатого майбутнього. А я живу сьогоднішнім днем. Він спочатку у нашому місті чекав, що на нього звалиться якась надзвичайно цікава і високооплачувана робота, потім підбив мене сюди переїхати. Місто велике, можливості більші. І знову на дивані чекав незвичайних пропозицій. П’ять років чекав, а потім у нього черговий проект з’явився, і він на південь вирішив переїхати. А я тут обжилася, робота хороша. От і розвелися. До друзів іти не хотіла – всі співчутливо дивляться і кажуть, що я поспішила. Що чоловіками, які не п’ють, не курять і рук не підіймають, не розкидаються. От і написала оголошення. Потім злякалася і порвала.

– А я з дружиною розійшовся. Вона полюбила іншого. А давайте завтра в парк підемо на лижах покататися?

Рівно через рік о 11 вечора неподалік від площі зупинився автомобіль. Василь допоміг вийти зі Світлані.

– Може, все ж таки зайдемо в кафе, як минулого року? Нас запрошували, – Світлана поправила шапку, на руці у світлі ліхтарів блиснуло обручальне кільце.

– Там душно, накурено. Тобі народжувати через три місяці. Ось як планували рік тому – зустрінемо Новий рік на центральній площі і додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на пів годинки…А потім відразу на площу…