Connect with us

З життя

Сім’я з міста вирушила до віддаленого села.

Published

on

В одній сім’ї з міста виникла ідея поїхати до села. Чоловік і жінка вирушили в подорож. На березі мальовничого озера стояла стара хата, де відбулися їхні дитячі роки. Вони вирішили перевезти туди стареньку матір. Це була дуже маленька та тендітна бабуся, яка колись жила в цьому домі багато років. Коли вона стала слабкою, дочка забрала її до міста. Старенька майже нічого не їла, ходила насилу, стала забувати все на світі. І ось дочка з чоловіком вирішили, що час її прощання вже близький. Вони самі були на пенсії і подумали, що краще, аби матір поховали на рідній землі, серед своїх. Адже їй майже 90 років, вона вже ледь дихає. Вони готові були пережити незручності сільського життя, адже це ж ненадовго, щоб потім поховання було простішим.

Дорога до села була нелегкою, але старенька все витримала. Людей там було небагато, найближчий магазин за кілька кілометрів, з невеликим вибором товарів. Вони почали нове життя. Чоловік займався риболовлею, жінка садила город, збирала гриби, ягоди й трави для чаю. Вони відновили стару лазню і човен.

Спочатку бабуся все сиділа біля віконця, одягала окуляри і дивилася на подвір’я, на озеро, на жовті латаття. Потім знайшла старі чоботи, взяла паличку і почала виходити на ґанок. До неї став приходити кіт, який лягав до неї на коліна. Вони годинами сиділи разом: бабуся гладила кота ніжною рукою, а він спокійно спочивав у неї на ногах. Сонце зігрівало їх, пташки літали, метелики порхали, качки на озері крякали, а навкруги панувала тиша…

Згодом бабуся почала виходити на подвір’я: чоботи великі, хустка на голові, окуляри на носі, сама маленька, опиралася на паличку і повільно пересувалася. Якось дісталася до озера. Там качки просили частування. Дочка одягла на чоботи калоші, щоб не промокли, і бабуся кожен день ходила до озера з хлібом, годувала качок і каченят. Вони їли крихти просто з її руки, а вона раділа. Іноді дочка возила її на човні, давала вудочку потримати. Бабуся ловила одну-дві рибки і коту віддавала.

Так минуло літо, потім осінь, настала зима, а бабуся, як завжди, тепло одягнена, виходила у двір, маленьким віничком підмітала ґанок від снігу. З лопатою вона не могла впоратися, не під силу було, але з віником справлялася легко. І з котом, по засніженому подвір’ю, повільно прогулювалася. Апетит покращився, вона стала краще їсти, полюбила чай із звіробою, брусницю з кашею, пшоняну кашу. Із задоволенням ходила до лазні, любила, коли було спекотно. Дочка її намивала, і від тепла бабуся рум’янилася і молодшала – красуня! І так рік за роком…

Діти помилилися в своїх розрахунках. Бабуся прожила в селі ще шість років. Усі шість років, із доброзичливою усмішкою до навколишнього світу, повільно, в великих чоботях семенила дрібними кроками по дворі, спираючись на паличку. Куди поспішати? З того світу ніхто нікуди не втече.

Краще радіти життю: дивитися на озеро, на травичку, годувати з руки качок, пестити кота, випити чашку чаю з варенням із морошки. Треба насолоджуватися життям і не думати про погане. І робити добро.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − п'ять =

Також цікаво:

З життя44 хвилини ago

Прощавай, мамо: я забираю свої ключі і більше не повернуся

— Ключі від нашої квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо… Оксана познайшлася з Олегом...

З життя2 години ago

Вартість щастя

**Ціна щастя** Ярослав лежав на дивані, закривши очі й прислухаючись до звуків у квартирі та за вікном. Крізь склопакети з...

З життя3 години ago

Вибір, що змінює все

**Важке рішення** — Ба, я не хочу кашу, — тихо підсунув від себе тарілку Макарко, не відводячи очей від Оксани....

З життя4 години ago

Не чекай на вибачення!

14 червня 2024 року “Нема в тебе нічого, чим могла б виправдатись переді мною”, – випалила я, різко вказуючи рукою...

З життя4 години ago

Сімейний ідеал

Ідеальна родина — Ой, я боюсь, — зупинилася перед під’їздом Світлана. — Чого? Моїх батьків? — спитав Олег і взяв...

З життя5 години ago

Приют надії

Дім для Олени Олег завжди пишався старшим братом і з дитинства наслідував його. За столом їв те саме, що й...

З життя5 години ago

Підходь до мене…

Іди до мене… Оксана Терниченко ненавиділа своє тіло. З дитинства вона була пухкенькою і заздрила струнким одноліткам. Скільки вона не...

З життя6 години ago

Перший крок — найскладніший

Перший блин комом Маринка була гарненькою дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було, як у пісні: «Ми вибираєм,...