Ранковий дзвінок: Марія відклала в’язання, щоб відповісти на виклик.

Зателефонували о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і зняла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну ДТП. Він винен, — швидко пояснював незнайомий. — Розбито дорогу іномарку, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі… Щоб допомогти онукові уникнути в’язниці, потрібно заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — рішуче заявили на тому боці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наша людина! І про цей дзвінок нікому, інакше онучок точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — схлипнула Марія Іванівна. — Треба їхати до банку, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши пів міста і зупинившись біля банку, водій поклав палець до губ.
Марія Іванівна відповіла йому тим самим. Вона повернулася через півгодини:
— Пін-код від картки забула, — тяжко зітхнула вона. — На дачу треба їхати. Він у мене там у зошиті записаний…
Дачу, яка була за тридцять кілометрів від міста, Марія Іванівна покинула з двома сумками картоплі і сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона знудьгованому парубкові.
— До банку? — перепитав той.
— Додому, — кинула Марія Іванівна. — Не з картоплею ж до банку їхати?! А дорогою біля супермаркету зупинись, треба хліба й молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Парубок нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.
— Замiсть сидіння без діла допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно потягнувся за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали поліцейські.
— А як же онук?! — розгубився затриманий.
— Немає у мене жодного онука, — спокійно відповіла зірвана жертва шахрайства. — Як, власне, не було і жодного ДТП з людськими жертвами. Я вас одразу викрила!
— Навіщо тоді було до банку їхати?
— Щоб за квартиру й телефон сплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, — пояснила Марія Іванівна. — Іди-іди! Я тобі не бабуся з котом, а майор поліції у відставці!