Забери це від мене! Я більше не витримаю!

– Катю, забери її! Я більше не можу! Мені навіть доторкнутися до неї огидно!
Ольгу трясло. Дитина у неї на руках кричала.
Катя взяла на руки племінницю і кивнула.
– Добре. Але це твоє рішення, претензій потім не буде?
– Ні, які претензії?! Забери її, вона мені не потрібна!
Дитина з’явилася на світ лише місяць тому. З самого початку вагітності з Ольгою щось було не так. Катя списувала скачки настрою на пізню вагітність. Сестра була вдовою більше семи років. Старші діти вже виросли та жили окремо. Поїздка на море, бурхливий роман і несподівана вагітність стали для всіх сюрпризом. Ольга ніколи не була схильна до спонтанності. Спочатку здавалося, що майбутня дитина приносить їй радість. Але пізніше Катя почала помічати, що сестра то кидається купувати одежки для новонародженого, то раптом тижнями мовчить, як ніби ховається за стіною.
Перед самими пологами Ольга несподівано перестала спілкуватися з родичами. Не дзвонила ні мамі, ні сестрі, ні дітям. Стурбована Катя знайшла сестру у пологовому будинку, де та збиралася відмовитися від дитини.
-Ольго, що з тобою? Чому?
– Не знаю сама. Нічого не відчуваю. Вона чужа.
– Як чужа?! Це ж твоя дитина!
– Буде не моя! – Ольга відвернулася до стіни.
Катя залучила “важку артилерію” і привезла маму. Ольга погодилася забрати дитину. Мама наполягла, щоб вона пожила з дочкою у неї для допомоги на першому етапі. Насправді ж усі дружно наглядали за Ольгою. Вона доглядала за дитиною, все робила автоматично, не затримуючись ні хвилини біля доньки довше, ніж потрібно. Ім’я дала їй бабуся, на руках носила тітка.
– Олю, я заберу її. Буду виховувати, але пройде трохи часу і кого вона буде називати мамою?
– Мені все одно. Головне, щоб не мене.
За тиждень були оформлені документи і Катя стала офіційним опікуном своєї племінниці. Ольга поїхала в інше місто.
Маленька Оксана росла непосидючою і сміялася. Рано пішла, рано заговорила. Маму називала Катею.
Минуло дванадцять років.
– Мамо, сьогодні три п’ятірки, а завтра ми йдемо в кіно з класом, – дзвінкий голосок заповнив квартиру.
– Це вона?
– Так, Олю, вона. Я прошу тебе…
– Добрий день! Я Оксана, а ви?
На порозі кухні стояла дівчинка з великими очима і здивовано переводила погляд з жінки, яка сиділа за столом, на маму, яка, бліда як крейда, стояла біля вікна.
– А я… Ольга. Я твоя мати, Оксано.
– Я ж просила! – Катя обурено подивилася на сестру і підійшла до доньки. – Оксано! Я все поясню!
– Не треба, мамо. Давай послухаємо. І що? Ось ви говорите, що ви моя мати. І?
– Я приїхала за тобою. Хочу, щоб ти жила зі мною.
– Навіщо?
– Ти моя донька.
– Ні, не ваша. У мене одна мама, ось вона стоїть. І іншої мені не треба! А вас я бачу вперше і, сподіваюся, востаннє в житті. – Оксана розвернулася і вийшла з кухні.
Катя без сил опустилася на стілець.
– І чого ти домоглася?
– Поки нічого. Але доб’юся, будь певна. Якщо потрібно, навіть через суд.
– Навіщо тобі все це? Ти ж сама віддала її, не хотіла її бачити. Ніхто не розумів чому і навіщо ти це зробила. А зараз, стільки років потому ти з’явилася і хочеш, щоб вона тобі на шию кинулася? Вибач, Ольга, давай ти зараз поїдеш до мами, потім поговоримо, мені потрібно до доньки.
– До племінниці! – Ольга піднялася.
Катя тільки зітхнула. Закривши двері, вона пішла до кімнати Оксани.
– Оксаночко…
– Мамо, почекай. Перш ніж ти щось почнеш пояснювати, я хочу сказати. Я все знаю. Рік тому, пам’ятаєш, ми у бабусі прибирання робили. Я знайшла документи на опіку. Спочатку була жахливо зла, що ви мені нічого не сказали, потім хотіла з нею зустрітися, щоб запитати – чому? А потім зрозуміла, що мені це все не треба. Ти моя мама! Іншої мені не треба!
– Оксано, дівчинко моя! Я тебе не віддам нікому.
– Я і сама себе не віддам, – засміялася Оксана. – Пам’ятаєш мого однокласника Івана? Зателефонуй його мамі, вона юрист, спеціалізується на сімейному праві.
– Ну знаєш, доню, занадто швидко ставати дорослою теж не поспішай. Все вона вирішила. Я ще тут велика і мама, на хвилинку. – Катя засміялася у відповідь і обняла дівчинку. – Зателефонуємо, звісно, все вирішимо.
Далі було багато нервів, розглядів, але суд залишив все як є. Врахували думку Оксани, яка категорично відмовилася жити з рідною матір’ю і визнавати її.
Сестри стояли біля будівлі суду.
– Ну ось і все, нарешті цей кошмар закінчився. – Катя з полегшенням зітхнула. – Що далі робитимеш?
– Переїду, Катю. Я не буду заважати. Допомагати буду, не відмовляйся. На Оксану давно рахунок відкритий, документи у мами, я залишила.
– Навіщо це все було, Ольго і чому ти тоді її покинула?
– Не було ніякого роману, Катю, нічого не було. Був темний парк, пізній вечір.
Катя задихнулася.
– І ти мовчала?! Стільки років і все в собі?
– Виправити нічого не було можливо. Тому мовчала. Я взагалі не зрозуміла відразу, що вагітна, списала на ранню менопаузу, а потім було пізно. Оксані не розповідай. Нехай не знає. Це не її життя, моє. А мене вона може колись пробачить.
Катя обняла сестру і обидві поглянули в ту сторону, де з бабусею стояла Оксана.
– Іноді найстрашніше може перетворитися на найпрекрасніше. Вона така гарна! – Ольга витерла очі і Катя вперше за багато років побачила на обличчі сестри усмішку.