Лист матері до доньки, яка рідко зв’язувалася в епоху листів.

Одна жінка написала лист дочці, образившись, що та не телефонувала і рідко приїжджала. Це було давно, коли не було інтернету та мобільних телефонів, лише пошта. Біля пошти стояла синя поштова скринька.

Туди розлючена та ображена мати вкинула конверт з листом.

Вона виклала все, що думала. І додала, що дочка ще наплачеться. Що і у неї діти виростуть і покинуть її. І чоловік піде, і все інше. Таке в житті трапляється. Ще можна захворіти, і нікому до тебе не буде справи. Тоді невдячна дочка зрозуміє, що не можна забувати рідних. Треба хоча б з днем народження вітати! От і написала мати дочці багато образливого та неприятного.

А чому все це сталося? Бо був день народження. Одна сусідка по дачі запитала, чи привітала жінку дочка? Переслала гроші чи посилку? Можливо, на ювілей приїхала? Невідомо? Дивно. Як так рідну матір не провідати? – все таке говорила сусідка.

Жінка в тумані образи написала і відправила розгніване лист. А потім опанувала себе. Навіщо вона це зробила? З глузду з’їхала? Навіщо написала образливі і злі слова?

На пошті вже не повертають листи. Кажуть, мовляв, відправлено. Жінка тільки зранку здогадалася піти на пошту, але було запізно. Немає листа. Летить з привітом до доньки в столицю. Мамині побажання та образи, от так!

Ця мати сіла на поїзд і за добу дісталась до столиці. Витратила купу грошей, квиток довелось у спекулянта купити. Приїхала і дізналася, що дочка лежить у лікарні, а зять з двома дітьми метушиться. І просто не хотіли хвилювати матір, вирішили пізніше повідомити. Справи серйозні, – і зять не подзвонив, не привітав, так вийшло. А дочка і не могла дзвонити.

Зять зрадів, що теща приїхала. Сказав і про віще материнське серце. “Ви відчули, Маріє Миколаївно, що з Надією біда. І приїхали допомогти, дякую вам, я тут ледве тримаюся! Це Надя просила вас не хвилюватися!”.

Віще серце, треба ж. Марія Миколаївна ледь не плакала від сорому, але одразу зайнялася онуками та прибиранням. І кожен день бігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала свого листа. Руки затряслися, сльози навернулися, коли перечитала те, що написала доньці. Надійці…

Марія Миколаївна спалила листа. І подумки попросила вибачення за такий вчинок. Вона робила все, щоб допомогти зятю, турбуватися про дітей, готувати обід та вечерю… І подумки розмовляла з Надійкою. До лікарні доньку не пускали…

Дочка одужала. І щиро дякувала мамі за допомогу, за те, що вона відчула і приїхала. Досить вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, мамо?” – слова дочки, а зять теж хвалив і дякував.

І все добре закінчилося. Тому що так розпорядилася доля. Але краще ніколи не писати і не відправляти листи у гніві та моментальної образі. Зараз ці повідомлення приходять миттєво, – іноді нічого вже не зробити.