Новорічна подорож: прогулянка святково прикрашеним містом та вітринами

Гриць ішов святково прибраними до Нового року вулицями міста. Заглядав у яскраві вітрини. Такого Нового року у нього ще ніколи не було. Майже двадцятирічне подружнє життя коту під хвіст.

Розумний і вправний Гриць одружився з Любцею у 19 років. Ніколи не шкодував про це, та й загалом на життя не нарікав. Любця, робота, навчання, донька Лєночка, друзі. Заробляв чудово, міг балувати своїх дівчаток.

Лєночка з дитинства захоплювалася лише одним – папером і фарбами. Це захоплення перетворилося у чудові картини, і вона поїхала вчитися до художнього училища.

Любця, хоча й могла сидіти вдома, все ж ходила на роботу “щоб підтримувати тонус і не набридала домашня рутина”. Дійсно, мабуть, це допомагало їй виглядати чудово, знати про все, адже одна колега обожнювала літературу і Люба намагалася їй відповідати, інша займалася спортом – Люба ходила з нею на різні фізкультурні заняття. Всі були задоволені життям.

Чотири роки тому Гриць влаштувався велику фірму, налаштовував верстати та інше складне обладнання. Недавно ж співвласник вирішив іти в ногу з часом в питаннях управління персоналом. Спочатку приїхали коучі з психологами й почали навчати правильному життю. За рахунок компанії видали товстенну книжку з основними тезами. Гриць навіть складав залік, щоб отримати щорічну премію. За рік роботи так не втомився, як під час цього заліку.

Наступним етапом була поїздка на тимбілдинг з сім’ями. Простими словами, на базі потрібно було згуртуватися для підвищення результатів. Кожен зрозумів це по-своєму, і до середини першого дня на ногах стояли і могли брати участь у командних іграх тільки 6 осіб – Гриць, Любця, сам директор і ще троє співробітників.

Директор був дуже розчарований таким розумінням тимбілдингу працівниками. Грицеві стало його жаль – директор був хорошою людиною, до колективу ставився з повагою, хоча в особистому житті йому не пощастило. Розповідали, що дружина його залишила, коли він ще не став співвласником та директором. Гриць попросив Любцю взяти участь в усіх запланованих заходах. Любця напувала директора чаєм, бігала, переходила по дошці через яму і навіть стрибала в мішку. Треба ж було підтримати людину.

На листопадові свята Любця повідомила Грицеві, що у неї з директором сталася пізня любов, що вони хочуть одружитися і навіть народити дитину. Гриць хотів було йти битися, але вирішив, що цим нічого не виправиш, і відпустив дружину. Друзі наперебій запрошували зустріти разом Новий рік, але настрою зовсім не було.

Гриць стояв на переході і, чекаючи зеленого світла, роззирався навкруги. На стовпі висіло оголошення: “Шукаю людину для зустрічі Нового року”. Далі йшов номер телефону і ім’я “Світлана”. Сам не знаючи чому, Гриць відірвав папірець з телефоном і подзвонив. На іншому кінці відповів жіночий голос.

– Доброго дня. Можна Світлану? Я за оголошенням, про Новий рік.

– А де ви його прочитали? Я наклеїла кілька, потім зрозуміла, що дурниця. Нібито всі зірвала.

– На переході через проспект.

– Так. Про нього забула. Вибачте.

– А давайте зустрінемося на центральній площі. Завжди зустрічав вдома. А тут випадок представився.

– Я теж там хотіла.

31 грудня об 11 годині вечора Гриць стояв у призначеному місці з пакетом мандаринок та цукерками. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилася симпатична жінка трохи молодша за нього, у руці також був пакет, з якого визирав термос. “Може якийсь обман? Навіщо такій жінці когось шукати для зустрічі Нового року. Хоча, що вона мені зробить? Ідіот, навіщо подзвонив. Ну не втікати ж тепер”, – промайнуло в голові Гриця, і він підійшов до жінки.

– Виб Світлана?

– Так.

– Давайте прогуляємося. А може кудись у кафе?

– Я курку запечену у фольгу загорнула. І бутерброди. Можна у кафе, а потім на площу.

Але всі кафе були або закриті, або місць у них не було. Гриць зі Світланою занурилися в провулок і натрапили на компанію, яка сперечалася поблизу ресторану.

– Та ось хоча б цих молодих людей! – раптом пробасив чоловік і звернувся до Гриця. – Молодий чоловіче, ви зі своєю дівчиною хочете зустріти Новий рік у ресторані?

– У нас тут одні… несвідомі люди зранку почали відзначати Новий рік. І тепер повкладалися спати. Сказали, що все життя мріяли справити, лежачи в ліжку з шматком торта. А банкет вже розрахований, треба оплачувати навіть на цих читачів постільних. От і шукаємо, може, хтось займе їх місце.

– А давайте спробуємо?! – сказала Світлана. – Я в ресторані на новорічну ніч ніколи не була. Мені премію дали, гуляти так гуляти.

– Давайте. А потім на площу.

На площу вдалося вийти ближче до четвертої години. Бо в ресторані почалося таке веселощі і танці, що йти зовсім не хотілося. Гриць танцював зі Світланою, потім з чиєюсь донькою, потім з чиєюсь мамою, а потім чомусь став танцювати лезгинку, яку до того танцювати не вмів, з тим самим чоловіком, який запропонував запросити їх у ресторан.

– Це найвеселіша новорічна ніч, яка у мене була в житті, – сказала Світлана. – Я взагалі ледве-ледве до двох ночі завжди досиджувала. А зараз майже ранок, але сну ні в одному оці.

– І мені спати зовсім не хочеться. Давайте мандарини з цукерками з’їмо. Як планували. А ви завтра, вірніше, сьогодні, що робите? Давайте відпочинемо і підемо на ковзанку або на лижах покатаємось.

– Давайте на ковзанку. Давно не каталася.

На ковзанці Гриць нарешті дізнався, чому Світлана шукала, з ким зустріти Новий рік.

– Ось не чекаєш, коли нічого особливого, воно і виходить. Я з чоловіком розійшлася. Він людина хороша, але завжди в щасливому очікуванні щасливого багатого майбутнього. А я живу сьогоднішнім днем. Спочатку в нашому місті він чекав, що йому випаде якась надзвичайно цікава і високооплачувана робота, потім підбурив мене сюди переїхати. Місто велике, можливостей більше. І знову на дивані чекав незвичайних пропозицій. П’ять років чекав, а потім у нього черговий проект з’явився і він вирішив переїхати на південь. А я тут обжилась, робота хороша. От і розійшлися. До друзів йти не хотіла – всі зі співчуттям дивляться і кажуть, що я погарячкувала. Що чоловіки, які не п’ють, не курять і руки не піднімають, на дорозі не валяються. От і написала оголошення. Потім злякалася і зірвала.

– А я з дружиною розійшовся. Вона іншого покохала. А давайте завтра в парк підемо на лижах кататися?…

Рівно через рік об 11 години вечора поблизу площі зупинилася машина. Гриць допоміг вийти з неї Світлані.

– Може, все ж зайдемо в кафе, як торік? Нас запрошували, – Світлана поправила шапку, на руці в світлі ліхтарів заблищала обручка.

– Там душно, накурено. Тобі народжувати через три місяці. Ось як планували рік тому – зустрінемо Новий рік на центральній площі і додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на півгодинки… А потім одразу на площу…