Знявши фартух, вона вийшла в коридор і стала перед дзеркалом поправляти зачіску.

Ольга Василівна зняла фартух, вийшла в передпокій і почала поправляти зачіску перед дзеркалом. П’ятдесят п’ять – вік поважний. Але це зовсім не означає, що у власний день народження можна виглядати абияк.

Вона виглядала зовсім не абияк. Так, на обличчі було чимало зморшок, а фігура втратила колишню легкість. Але вогник з очей не згас, спину вона тримала прямо, підбори носила без проблем, і талія була видима. А на честь дня народження одягнула нову сукню, макіяж, і підфарбувала сиве волосся.

З великої кімнати долинав шум – сини Максим і Гена розставляли великий стіл. Місця потрібно було багато, адже і Максим, і Наталя приїхали зі своїми «половинками» та дітьми.

Так, вона могла з повним правом казати, що її життя вдалося. З Петром вони жили не безхмарно, але все ж уже майже тридцять п’ять років були разом, і причини щось змінювати, здавалося, не було. Максим і Наталя вивчилися, створили свої сім’ї й вже жили окремо. Он, п’ятеро онуків галасують, чекають, чи буде в бабусі торт із багатьма свічками! І молодший, Гена, радує — вступив до університету на бюджет і навчається відмінно.

Ну так, вона сама кар’єри не зробила. Але й не дуже хотіла. Робота в школі — не мед, але дала можливість раніше багатьох вийти на пенсію й поняньчити онуків. А з грішми у них великих проблем ніколи не було, Петро завжди пристойну зарплату мав. Скоро він з роботи має повернутися, і можна за стіл сідати. Треба сказати Наталі і Любі, невістці, щоб потроху накривали.

І тут подзвонили в двері. З кімнати виглянув зять, Павло, з двома стільцями в одній руці, але побачив, що вона сама готова відкрити, й відступив назад. Ольга Василівна повернула ручку замка.

На порозі стояла жінка з тих, кого називають «доглянутими» і «ефектними». Не юна, років 35-40. Модне пальто, брюки, великі білі кросівки – як на фотографіях у жіночих журналах. Стрижка… хитромудра, маленькі золоті сережки у формі чогось на кшталт стрічки Мебіуса. Чудовий колір обличчя, вмілий макіяж, висока, статна. Дійсно, ефектна й доглянута.

– Доброго дня, кого ви шукаєте? – люб’язно запитала Ольга Василівна.

Несподівана гостя обвела її поглядом, ніби збиралася шити цілий гардероб:

– Ви, очевидно, дружина Петра Михайловича?

– Так! Але його самого ще немає. У вас до нього якась справа?

– Власне так. І до вас теж. Я приїхала, щоб забрати Петра Михайловича. Ми з ним кохаємо одне одного. Я живу в Трускавці, працюю в санаторії, ми познайомилися, коли він приїжджав у відрядження три місяці тому.

В Ольги Василівни в животі ніби клубок почав намотуватись. Ну, Петро, догрався! Тепер ганьби буде не обернутися. І в день народження!

Вона точно знала, що по-справжньому чоловік їй не зраджує. Але в Петра з юності була така особливість – не міг пройти повз мало-мальськи привабливу жінку, не розправивши спину! Йому було потрібно постійно підтверджувати свою цікавість для чарівних дам! Далі натяків і двозначних компліментів справа не заходила, але Ольга Василівна цілком допускала, що цій модній дамі Петро міг наплести щось про неземну любов. Седина в бороду, щоб йому ікалося!

У цілому все в розповіді несподіваної гості сходилося. Петрів завод займався виробництвом і ремонтом медтехніки, і він постійно роз’їжджав курортами – адже санаторіям і всяким бальнеологічним установам ці дива техніки якраз і призначалися! І в Трускавець три місяці тому він також їздив. Треба ж, адресу залишив тамтешній любовниці, чи що?

Всі роки спільного життя Ольга Василівна намагалася боротися з цією особливістю свого чоловіка. Періодично наступали ремісії, і Петро Михайлович вів себе тихіше води, нижче трави. Але потім все поверталося на свої кола. Чоловік стверджував, що ці пригоди йому потрібні як громовідвід від спокуси справжнього «загулу». Мовляв, пофліртував трохи, а далі нічого й не треба, вистачить, можна до законної дружини під бочок.

У молодості Ольга Василівна йому і розлученням погрожувала. Але потім змирилася, тим більш, що до справжньої зради його флірт таки не доходив.

І тим більше це не доходило до появи на її порозі якихось південних красунь! Це вже взагалі ніякі ворота!

А модна дама часу не втрачала:

– Я розумію, звичайно, що ця новина вам неприємна. Але сподіваюся, ми обійдемося без скандалу? Житло ділити не доведеться, не хвилюйтеся, я їм забезпечена. А ви ж не станете заважати нашому щастю? Зрозумійте, з вашого боку це буде просто нерозумно!

Ользі Василівні подумалося, що в її положенні зараз було б розумніше дошкульнути гостю сковорідкою по голові. Але тоді скандалу точно не уникнути, причому з участю компетентних органів. Онуки злякаються.

– Я щиро шкодую, що Петро Михайлович не пояснив вам ситуацію сам. Але тут уже нічого не виправити, ви маєте розуміти, що деякі недоліки у нього все ж є. Але нашій любові вони не заважають!

З великої кімнати долинув невнятний шум – очевидно, хтось із тих, хто потайки намагався розвідати обстановку, приклеївся вухом до дверей. І раптово Ольгу Василівну осяяло!

– Що ж, вітаю – у вас хороший смак. Петро все ще чоловік хоч куди. Напевно, ви маєте рацію – мені доведеться його вам поступитися. Але за однієї умови: з приданим!

На чолі модної дами явно позначилася калькуляційна машина, і в ній замиготіли цифри й позначення різних світових валют. А Ольга Василівна штовхнула двері й зайшла у велику кімнату.

Її зустріла виставка очей на п’ять копійок.

– Мамо, що там відбувається? – конспіративним зловісним шепотом поцікавився Генка.

– Зараз побачиш, – таким же шепотом відповіла Ольга Василівна.

– Усі за мною!

І вони всі вивалилися в передпокій: Максим з Людмилою, Наталя з Павлом, Генка, а також Кирило, Таня, Антон, Тиміш і Ліза. І всі витріщилися на гостю. А вона на них.

– Ось! Приданку Петра Михайловича! А це, начебто, його нова дружина з Трускавця. Любов у них! – оголосила Ольга Василівна.

У передпокої майже ідеально проявилася німа сцена з «Ревізора». Ольга Василівна вже почала побоюватися, що її задум не спрацює. Але тут ожила Люба, особа моторна й на слово, і на діло швидка. На її круглому рум’яному обличчі відобразилася щира радість, і вона захоплено вигукнула:

– Ой, Трускавець! Нарешті ми зможемо вивезти дітей на море! А то я тобі вже своїми вимогами майже плеш протерла! Ой, як твій батько гарно влаштувався – молодець!

Підключився і Генка – не дарма у нього одні «відмінно» у заліковці, хлопець розумний:

– Справа говориш, Любо! В Трускавці і зарплати, мабуть, не такі, як у нашому захолустя! Тепер батько не відвертиться – доведеться йому мені машину по отриманні диплому таки купувати!

– І ти нас на ній на південь відвезеш! – радісно підтримала брата Наталя. Генка з готовністю закивав:

– Без питань, Ната! Напевно в дві машини весь ваш циганський табір уміститься! Так, Макс?

Максим все ще кліпав очима, але отримав від дружини відчутний поштовх у коліно і прокинувся:

– Ну так, двома доїдемо… І якщо за житло не платити, то чого б і ні?

– Уявіть, мені тридцять, а на морі жодного разу не був! Ну, тепер всі разом відірвемося! – вніс свій вклад Павло.

Претендентка на руку та серце Петра Михайловича переводила погляд загнаної злобними гієнами трепетної лані з одного на іншого, а «приданки» вели обговорення перспектив довгоочікуваної поїздки на південь з надійною «явкою», що дозволяє не платити мільйони за готель. Крім цієї, основної, теми партитури звучали також партії машини для Гени, необхідності санаторного лікування для тітки Павла, потреб слабенької Лізи у фруктах і навиків Максима у плані гірськолижних пригод. Гостя усміхалася, але запитувати її думку про сімейні плани ніхто не квапився.

Нарешті зашевелилися й діти, які до цього були занадто заціпенілими від несподіванки. П’ятирічний Антон зробив кілька кроків вперед і уважно оглянув незнайому тітку:

– А ти тепер теж наша бабуся?

Незнайома тітка від нього шарахнулася, але хлопчик відповіді особливо й не чекав:

– Ти тільки мені кашу не вари – я її не їм! Зовсім не їм. А Тімі не можна помідорів. А у тебе комп’ютер є? А мультики про козаків?

Це виявилося останнім ударом – ніби тієї кавалерії, яка хоч раз, але встигла приїхати вчасно. Дама з Трускавця швидко розвернулася і кинулася геть – тільки по сходах зашурхотіло. Забула навіть про те, що у них ліфт працює.

У передпокої повторилася сцена з «Ревізора». І знову була перервана Любою:

– Ну що, ворог розбитий і побіг. Переслідування вважаю недоцільним. Кому честь? Чоловіки, могли б здогадатись, що зараз найкращий час підняти перший келих за здоров’я іменинниці! Макс, подай приклад!

Всі різко отямилися. Ольга Василівна перевела дух і тільки тепер зрозуміла, що забувала дихати, мабуть, дві хвилини. Можна на змагання нирців вирушати.

Максим дисципліновано возився із штопором; Павло з’явився з кімнати зі складною композицією з келихів у руках. Генка захоплено зареготав і ляснув по плечу дружину брата:

– Любо, тобі в розвідці працювати або в президенти вибиратись із твоїм розумом! Я при вигляді цієї особи ледь по стіні не стік! Якщо б не ти, ніколи не здогадався б, як себе поводити!

Люба гордо стала в бокову позицію.

– Так ми всі ледь по стінах не стікли, – погодився з братом Максим, роздаючи келихи і одночасно акуратно просуваючи малечу до Павла, який розливав компот прямо з трилітрової банки.

– Мамо, ти геній! П’ю за твоє здоров’я і незмінну винахідливість! Але нам з тобою, Крокодил Геннадій, мабуть, доведеться таки переговорити з татом по-чоловічому! Я багато можу зрозуміти, але це вже передоз!

– Ти абсолютно правий, брате. Батько вже занадто! Біс у нього в ребрі, бачите ви! Так раз біс, ми з тобою, як шанобливі сини, просто зобов’язані влаштувати йому сеанс екзорцизму! – підтримав старшого брата Генка.

Ольга Василівна відпила з келиха і зрозуміла, що може нормально дихати. І навіть непогано себе почуває. Кажуть же лікарі, що стрес іноді і користь приносить – струшує організм і змушує його функціонувати бадьоріше.

Вона подумала, що модна дама зараз, напевно, дзвонить Петру на мобільний. Уявивши, як може виглядати опис того, що сталося, і яке обличчя у Петра, який усе це слухає, Ольга Василівна благодушно посміхнулася.

– Напевно, ви праві, хлопці, і сеанс екзорцизму тут не буде зайвим. Але я вас прошу: давайте не сьогодні! У мене ж день народження, зрештою! Діти вже не можуть дочекатися, коли потрібно буде бабусі допомагати свічки на торті задувати. Ви меблі-то всю розставили? Ната, Люба, треба вже починати накривати!