Connect with us

З життя

Завітали до мами.

Published

on

Ми приїхали до мами. Заходимо в під’їзд, а там сидить хлопчик років п’яти і плаче невтішно.
— Що сталося? — питаю. — Чому плачеш?
Він відповідає:
— Я до бабусі приїхав. Вийшов у двір погуляти, повернувся, а вона двері не відчиняє.
Кажу:
— Не потрібно так розстроюватись. Бабуся, напевно, в магазин вийшла, зараз повернеться.
А він і далі плаче, аж тремтить. Маленький такий, що аж серце стискається.
— А як тебе звати?
— Ром-а-а-н…
— З якої ти квартири?
— Із вісімна-а-адцятої…
А у вісімнадцятій квартирі нові мешканці, я їх ще не знаю. Подзвонила туди — тиша. Не можна ж залишати плачучого малюка на сходах?
— Ходімо до нас, — кажу, — Романе, у гості. А бабусі записку залишимо в дверях.

Прийшли додому. Поки чоловік його розважав, я написала записку: “Роман у кв. 28”. Спустилася, засунула в дверну щілину.
Повертаюся, Роман вже з моїм величеньким хлопчиком грається машинками на підлозі, все добре.

Вмила його, питаю:
— Борщу будеш?
— Буду.

Він з’їв тарілку борщу, аж ложка миготіла.
— На друге голубці. Будеш?
— Буду.

Апетит завидний, не причепишся. Два голубці з’їв за раз.
— Тобі компот чи сік?
— Мені чай.

Я трохи здивувалася, бо коли мені було 5 років і в домі був компот чи сік, ніхто б мене не примусив пити чай.
Ну добре.
Сидимо, п’ємо чай з вафельним тортом, Роман з моїм чоловіком розмовляє.
Обговорили всі суто чоловічі питання: які бувають марки машин, яку вони розвивають швидкість та інше важливе.

Прийшла моя мама.
Пояснюю їй появу гостя.

Мама каже:
— Незвично. У 18-й квартирі живе дівчина приблизно твого віку.
Я нічого дивного в цьому не побачила.
Сорокарічна дівчина цілком може бути бабусею п’ятирічного онука, хто ж їй заборонить.
Мама вважала мій аргумент досить переконливим і теж почала розважати гостя.
Дістала коробку з іграшками, і тут почалися їх розваги.

Приблизно через годину дзвінок у двері.
Відчиняю — на порозі жінка мого приблизно віку.
— Добрий день, — каже. — Я ось з роботи приїхала, а у мене в дверях записка. Ви, мабуть, квартирою помилилися?

Мене насторожило те, що вона приїхала з роботи. Те, що ім’я Роман нічого їй не каже, здивувало.
— У вас онук не губився часом? — питаю.
— У мене онуків поки немає, — відповідає.

Так, головоломка не складається. Повертаюся в кімнату. Там усі зайняті: мама вантажить кубики в самоскид, чоловік прив’язує до самоскида мотузку, начальник транспортного цеху Роман роздає всім вказівки.
— Романе, — кажу я, — ти з якої квартири насправді?
— З вісімнадцятої, — не відриваючись від процесу каже Роман.
— А цю тітку знаєш?
Роман обертається, мигцем дивиться на хазяйку 18-ї квартири, байдужо кидає “Ні” і повертається до справ.
— І вона тебе не знає, — кажу я. — Хоча живе в 18-й квартирі.

Водій самоскида та грузчик зупиняються й дивляться на Романа.
— Не живе, — запевняє нас Роман і намагається продовжити гру.

Усі перевели погляд з Романа на жінку мого віку.
— Я живу у вісімнадцятій, — перелякано бурмоче вона. — Але це не мій хлопчик, чесне слово, не мій.

Я можу зрозуміти, чому вона так злякана: у моєї мами таке лице, наче вона ось-ось кине в неї кубиком.
— Стоп гра, — кажу я і сідаю на підлогу поруч з Романом. — Давай спочатку. Звідки ти до бабусі приїхав?
— З Києва.
— А адресу свою київську знаєш?
Називає адресу: вулицю, будинок, квартиру.
— А бабусину адресу знаєш?

Називає адресу бабусі, і все стає зрозумілим.
Маленький бешкетник з друзями у своєму дворі грався, і в процесі гри вони непомітно перемістилися у двір сусідній.
Потім друзі розбіглися по домам, і наш герой теж пішов додому, чого йому одному на вулиці робити.
Доми типові, як дві краплі води схожі.
Замість бабусиного приходу старший прийшов у наш.
У двері постукав — ніхто не відчинив.
Він злякався і заплакав.

Все просто.
Сунули Роману машинку на добру пам’ять, взяли його на руки і понесли до бабусі.
Яка там, напевно, вже побіліла від переживань, якщо ще жива.

Прибігаємо в сусідній двір.
Чуємо удалині голос, що кличе ніжно:
— Рома! Ромааа! Ромаан!

Біжимо на цей голос.
Бачимо до смерті перелякану жінку мого віку.
— Ваш?
— Наш!

І з риданнями кидається на груди одразу всім нам.
Заспокоїли, пояснили, засміялися.
У бабусі був нервовий сміх, треба сказати.
А Роману байдуже, у нього нова машинка, чого ви там всі галасуєте, не даєте зосередитися на грі.

Бабуся так дякувала, що ми поспішили піти, поки вона зовсім не розсипалася від подяки.
Даємо задній хід, чуємо, вона каже:
— Романе, швидше обідати, ти ж голодний.
— Я вже поїв, — відповідає Роман, водячи машинкою по асфальту.
— Він вже поїв, — піддаю я, обертаючись. — Перше, друге і чай.
— Дивина! — дивується бабуся. — Він так погано їсть, ложку супу не змусити з’їсти.

Я з подивом піднімаю брову, згадуючи, які порції Роман ум’яв, а він відволікається нарешті від машинки і кричить нам:
— Бувайте! Я завтра ще прийду!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 + 11 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

By the time dessert was served, everyone in the Great Hall of the British Museum understood one thing: the woman with the silver tray was never meant to be noticed.

By the time dessert was served, everyone in the London Museums Grand Hall had figured out one thing: the woman...

З життя5 години ago

The Mother Whose Legacy They Tried to Banish

Friday, 10 June The ballroom was utterly still. Not a clink of glasses, nor a murmur among the guests. Even...

З життя15 години ago

The Beat Went On: The Night the Music Refused to End

The music never stopped. But something changed. A girl walked into a room where she clearly did not belong. No...

З життя18 години ago

At First, Everyone Stood Still

At first, the room stood motionless. A boy kneeling before her. I can help. I promise. A few guests cast...

З життя20 години ago

If you argue, my son will throw you out onto the street!” the mother-in-law declared, forgetting whose apartment this was.”If you argue, my son will throw you out onto the street!” the mother-in-law declared, forgetting whose apartment this was.

So listen, I gotta tell you about what went on with my friend Emily and her family, it was such...

З життя21 годину ago

The husband’s mistress was flawless. She herself would have picked a woman like her, if she had been born a man.

The husbands lover, Mabel, is a rarity of beauty. If she were a man, James would still pick her. You...

З життя21 годину ago

They were prepared to add the little girl’s name to the roster of the missing. Then an old dog hobbled onto the frozen lake and outsmarted all the experts.

They were almost ready to add the little girls name to the list of those lost forever. Then a scruffy...

З життя22 години ago

Her Father Married Her Off to a Beggar Because She Was Born Blind — But What Happened Next Left Everyone Speechless.

Emily had never laid eyes on the world, but she carried its weight in every breath. Born blind into a...