Свекруха має трьох дітей, і старший – мій чоловік.

В моєї свекрухи троє дітей. Найстарший з них — мій чоловік. У сім’ї Яков завжди був сам по собі. Причина проста: свекруха народила його ще коли була дівчиною. Його молодші сестра і брат з’явилися вже у законному шлюбі. Свекруха зуміла з 3-річною дитиною вийти заміж за досить заможного чоловіка. Вітчим чоловіка одним з перших розпочав свою справу, відкрив кооператив ще наприкінці 80-х. Він успішно пережив 90-ті, не збанкрутував на початку 2000-х. Дітей на своїх і чужих вітчим Якова ніколи не ділив. Однаково купував одяг, іграшки, міг однаково відшарувати, якщо було за що. А ось свекруха дітей розрізняла:
— Нащо я тебе народила, — часто говорила сину, — всю сімейну картину псуєш. Всі у нас світленькі, а ти весь у тата вродився. Чорний, як вугілля.
Чим був винен Яків, який у матері свій квиток у життя не випрошував — незрозуміло. Тим паче, що матері він не завадив влаштувати особисте життя. А у вітчима грошей завжди вистачало і зайвий рот у сім’ї нікого не обтяжував.
Ставлення матері до Яші в дитинстві засвоїли і молодші сестра з братом. Вже у дитячих суперечках: «ти ніхто», «ти нам не рідний», «мій татусь тебе годує і поїть», — щедро звучало з вуст сестри Марини та брата Артема.
— Знаєш, — говорив чоловік ще у перші місяці нашого шлюбу, — у мене таке відчуття, що вітчим єдиний мій рідний чоловік у цій родині.
Зі свекрухою я майже не спілкувалася, ну не цікава їй була дружина нелюбого сина, при знайомстві вона подивилася на мене з зневагою і мовила:
— Ну чого ще було чекати від нього? Живіть, як хочете і де хочете.
І ми жили. Знімали квартиру, зате ні від кого ні в чому не залежали. А через рік після весілля вітчим помер. Раптово. Точніше раптово для всієї родини, сам свекор, ніби щось відчуваючи, документи привів у порядок.
Дім залишився свекрусі, а кожному з дітей, включно з пасинком, вітчим записав по двокімнатній квартирі. Уся нерухомість була оформлена дарчими. А основний заповіт, що стосується фірми, вітчим наказав розкрити через півроку.
— А йому за що? — сестра Марина була не в собі, тицяючи пальцем у бік мого чоловіка, вона повторювала, — він яке відношення до татка має?
Свекруха теж була невдоволена: не заслужив. Тим не менш, ми стали власниками житла. Жили ми спокійно в новій квартирі два місяці, а потім нас прийшла відвідати свекруха.
— Отже так, — заявила свекруха, — стареньку забереш ти.
Яку стареньку? Ми нічого не розуміли.
— Яку, яку, мою свекруху, — заявила мати чоловіка, — нащо вона мені здалася, я її все життя терпіти не могла, а тепер її до мене? Щоб я їй підгузки міняла?
Виявилося, що ні сестра, ні брат Яші теж не захотіли, щоб бабуся жила з ними, а одна вона вже не могла жити і потребувала догляду: після інсульту у жінки відмовили ноги.
— Тобі тато квартиру залишив, — заявив брат Артем, — от і відпрацьовуй.
Ми з чоловіком порадилися і взяли до себе Ірину Ігорівну. Вона виявилася жінкою з гумором, дуже цікавою та невгамовною людиною. Звісно, їй було прикро, що рідні онуки з нею так вчинили, вона сказала у перші ж дні:
— Мати їх розпестила, невістка моя, а тебе, Яша, мій син завжди любив і хвалив. Ти для нього завжди був рідним, а для мене ти тепер більше, ніж рідний.
Марина та Артем навідуватися до бабусі не вважали за потрібне. Ні дзвінка, ні візиту.
Доглядати за Іриною Ігорівною було нескладно, вона на інвалідному візку навіть уміла приготувати вечерю для нас із чоловіком.
А ще через 4 місяці було оголошено заповіт вітчима, що стосується активів його бізнесу. Він все заповів своїй матері. Треба було бачити обличчя свекрухи та її молодших дітей.
— Бабусю я забираю, -сказала Марина, підходячи до нас.
-Не ти, а я, — вигукнув Артем.
— А хто вам сказав, що я хочу переїжджати? — запитала Ірина Ігорівна жадібних онуків, — мені добре у Яші і я нікуди не піду.
Вона так і залишилася у нас, майже відразу подарувавши моєму чоловікові все, що їй дісталося за заповітом покійного Яшиного вітчима.
Свекруха, заловка та швагер намагалися оскаржити це, був суд, але вони програли.
Їм і так дісталося багато, але на користь багатство не пішло. Артем примудрився влізти у якусь сумнівну історію, квартиру довелося продати через борги, він повернувся жити до матері.
Марина вийшла заміж, але з чоловіком не зжилася, виховує її дитину також свекруха, а сама сестра чоловіка влаштовує особисте життя.
Нещодавно Ірини Ігорівни не стало. Розбираючи речі бабусі ми знайшли акуратно складений листок, писав вітчим Якова:
«Мамо, якщо зі мною щось станеться, іди жити до мого Яші. На мою думку, з усіх моїх дітей, він самий достойний, хоч по крові він нам і не рідний. Пробач, що не зміг виховати такими ж Марину з Артемом…»