Connect with us

З життя

Чоловік залишив дружину, коли вона перебувала в пологовому будинку.

Published

on

На розповіді про жінку на ім’я Оксана, її чоловік Павло покинув її в той час, як вона перебувала у пологовому будинку. Дізнавшись, що дитина народиться з інвалідністю, він залишив родину, але через багато років вирішив повернутися і вимагати гроші.

Лікар повідомив Оксані:
– Ваш син ніколи не зможе ходити. Це ще добре, що він вижив, зважаючи на таку родову травму. Оксана міцно притиснула сина до грудей і промовила:
– Це мій син, і я завжди буду біля нього, що б це мені не коштувало… а наш тато нам допоможе.

Коли Оксана розповіла Павлу, що син не зможе ходити, він спочатку занепокоївся, а потім, отямившись, сказав:
– А як же я буду грати з ним у футбол? Як працюватимемо в майстерні? Та й взагалі, навіщо син, який стане тягарем.

Павло вирішив запитати поради у своєї старшої сестри. Оксана, звичайно ж, не очікувала, що Галина таке скаже, адже вона здавалася Оксані розумною жінкою. Але Галина сказала:
– Навіщо вам ця дитина, справжній тягар у житті. Ви ще молоді і можете народити здорових дітей та жити щасливо.

– Але жінка проти, вона не хоче від нього відмовлятись. Вчепилася в нього і не відпускає, – пробурмотів Павло.
– Отже, ти не будь слабаком і нитиком. Встанови їй умови, нехай вибере або тебе, або свого сина з інвалідністю. І якщо вона не дурна, то вибере тебе, адже хворої дитини їй не потягнути.

Наблизився час виписки. Оксана зустрічала маму та подруги, які прийшли підтримати її та сина. Чоловік так і не з’явився, наче крізь землю провалився. Сам подав на розлучення й платив копійки на призначені аліменти.

Оксана за фахом юрист, змогла влаштуватись і консультувати вдома. Вона допомагала таким самим матерям, яких залишили чоловіки, але які залишились з дітьми. Через рік вона змогла відкрити власну справу і зарекомендувала себе як висококваліфікований спеціаліст. Створила клуб для сімей, де є діти з інвалідністю, щоб люди спілкувалися і давали одне одному поради. Всім клубом вдалося домогтися для своїх дітей безкоштовного відвідування басейну, квитків до театрів. У дітей від щастя світилися очі, а батьки плакали. Вони зрозуміли, що дітям можна показувати світ, а не сидіти цілими днями в квартирі.

Оксана робила все для свого сина, лише б він усміхався та радував її гарним настроєм. Вони часто літали на море, відпочивали. Оксана відвідала всіх лікарів, але син так і не став на ноги, хоча біль зменшилась. Максим почав брати участь у бальних танцях на колясках. Хлопець досить тямущий, навіть на дистанційному навчанні в школі був відмінником. Після закінчення школи він вступив до університету на програмування, адже ця спеціальність йому була дуже близька.

Після отримання диплому Максим влаштувався на високооплачувану роботу і почав заробляти більше, ніж мама. Він завжди робив їй подарунки, замовлені через інтернет. Оксана посміхалась, і на щоках мимоволі текли сльози. Було приємно, що у неї такий турботливий син. Максим виріс добрим і щедрим. Також він став вести свій блог, який розкрутив за кілька тижнів. Тепер він популярний блогер.

У своїх відео він розповідає про життя людей з інвалідністю, яким не варто впадати у відчай, а навпаки продовжувати жити, незважаючи ні на що. Він настільки був оптимістом, що не кожен так зможе.

Одного дня у Оксани задзвонив телефон, вона взяла слухавку і почула голос колишнього чоловіка. Він сказав:
– Мені показали Максима, що він зараз відомий блогер, і натякнули, скільки може заробляти грошей. Треба зустрітися і поговорити.

Оксана та Павло домовилися зустрітися у кафе, яке було неподалік від дому. Павло був здивований, що його колишня дружина перетворилася на красуню. А син Максим виріс сміливим молодцем. Оксана одразу вирішила перебити колишнього чоловіка і запитала:
– Давай ближче до справи? Чого ти прийшов? Що тобі потрібно? Адже весь цей час ти навіть жодного разу не оголосився та не поцікавився сином, а тут прийшов.

– Ти он, яка красива стала. На дорогій машині приїхала. Багато живете. А у мене є синок, братик Максима. Він потрапив у біду, сів п’яним за кермо і збив молоду дівчину на пішохідному переході. Тепер йому загрожує серйозний термін. Але якщо заплатимо за шкоду, то можуть дати умовний термін.

Оксана не могла повірити, що колишній чоловік проситиме у неї грошей. Вона була шокована. Подивившись на чоловіка, сказала:
– Значить ти, кинув мене з дитиною з інвалідністю на руках. Навіть жодного разу не подзвонив і не оголосився, щоб дізнатися, як ми почуваємося, може у чомусь потребуємо. Зате ти виховав сина, який дозволив собі сісти п’яним за кермо, ледь людину не вбив і калікою не залишив. І у тебе вистачає нахабства просити у мене гроші?

– У вас цих грошей кури не клюють. Тобі шкода, чи що? Адже це брат Максима. Ось ви всі багачі такі, жадібні до грошей.

– Знаєш що, забудь мій номер і більше не дзвони, і не приходь. Знати тебе не хочу.

Тепер Павло почав писати Максиму на пошту і тиснути на жалість, щоб той дав грошей.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × чотири =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

The Bank of the Man No One Noticed

THE BENCH OF THE MAN NO ONE SAW Each morning, as the first sunlight brushed the rooftops of the city,...

З життя1 годину ago

The Bank of the Man Nobody Noticed

The Bank of the Man No One Noticed Each morning, as the first rays of sunlight brushed the rooftops of...

З життя3 години ago

The Cat Who Waited Until the Very End

In a small café tucked away on Burton Street, nestled among old red-brick buildings and narrow alleyways, theres barely room...

З життя4 години ago

The Cat Who Waited Until the Very End

In a cosy little café tucked away on Burton Street, nestled between old red-brick buildings and narrow alleyways, there was...

З життя5 години ago

The Silent Battle: A Hidden Struggle Unveiled

Emily lingered by the living room window for a few extra moments, cradling a cup of tea that had long...

З життя6 години ago

The Silent Struggle: A Battle Unheard

**THE SILENT STRUGGLE** Eleanor lingered by the sitting room window, cradling a cup of tea gone cold, watching the dusk...

З життя7 години ago

I know they’re my children,” he murmured without lifting his gaze. “But… I can’t explain why—there’s just no bond between us.

“I know they’re my children,” he murmured without looking up. “But… I can’t explain why, theres just no bond between...

З життя8 години ago

Every afternoon, as he left high school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and a wildflower carefully cradled between his fingers.

Every afternoon after leaving secondary school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and...