Connect with us

З життя

Нехай інші ліплять вареники, а я займуся своїм здоров’ям

Published

on

Василині 48 років, і жодного разу вона не була в санаторії. То часу не вистачало (діти були маленькі), то коштів не було достатньо. Завжди лякала думка залишити чоловіка одного господарювати. Її здоров’я залишало бажати кращого, особливо після народження молодшого сина, адже пологи були важкими. Але вона завжди відкладала турботу про себе на потім.

Так уже повелося серед наших жінок: спершу дбаєш про сім’ю, а про себе – в останню чергу, якщо вистачить часу і сил…

Діти виросли, у кожного своє життя. Тільки на свята приїжджають до батьків. Василина працює бухгалтером у будівельній фірмі, її чоловік Іван – агрономом. Нарешті жінка дочекалася часу для себе. Але, на жаль, взимку захворіла “по-жіночому”, зробили операцію, лікарка порадила поїхати в санаторій на реабілітацію. Василина погодилася, путівку отримала на літо. Іван одразу почав скаржитися…

– Що це за відпочинок без чоловіка? Як я буду сам господарювати? Хочеш, щоб я помер тут з голоду без нормальної їжі через два тижні? Може, тобі вже набрид, хочеш від мене трохи побути осторонь?

– Чи ти зовсім здурів? Я ж їду підлікувати здоров’я своє, а не розважатися.

– Їдь, їдь, як для мене – голова болить, а як на курорт – здоров’я вистачає; там тебе якийсь чоловік підлікує, вам вертихвісткам лиш цього і треба. Ще одна курортниця знайшлася.

– Дурню ти, їду здебільшого лікуватися. Путівку в лікарні видали. Можемо і для тебе взяти, тобі нерви не завадило б підлікувати.

– Робити мені більше нічого, як по санаторіях їздити?
– Я їду займатися своїм здоров’ям. Не плутай мені голову. Дай пожити трохи для себе…
– То й провалюй, – сказав зі злістю Іван.
Василині було дуже прикро від його слів, мов би відро грязюки на голову вилляли.

– Цінуй себе, Василю, ти у себе одна… – пригадала слова покійної бабусі.

Василина почала збирати речі для санаторію, а чоловік грюкнув дверима і пішов з дому.

– Перебіситься, – подумала вона.

Зварила борщ, котлети, напекла пиріжків, наліпила вареників кілька кілограмів, щоб Іван, раптом, не вмер з голоду під час її відсутності.

До вечора він так і не повернувся додому, слухавки не брав. Василина викликала таксі і поїхала на вокзал.

Прибувши в санаторій, Василина влаштувалася у номер. Зранку зателефонував чоловік, запитати, як дісталася.

– Може, й справді ревнує, значить, любить,- думала вона.

На обіді в їдальні Василина познайомилася з Ларисою, красивою блондинкою віком 50 років. Жінки розговорилися. Дізнавшись, що Василина жодного разу не була в санаторії, нова знайома взялася за науку:
– На дискотеку ввечері треба ходити, – це теж своєрідна процедура! І для настрою корисно. Чоловіка там навіть можна знайти.
– Що ти таке кажеш? Я сюди приїхала лікуватися “по-жіночому”, не більше. Я після операції, мені треба здоров’я відновлювати, і які кавалери, коли у мене ревнивий чоловік, який не хотів відпускати. Та й не зможу я з ним так вчинити.
– Я теж заміжня, і щороку сюди їду розвіятися. Діти вже дорослі, навіть онука маю. Можу собі дозволити трохи жіночого щастя.

– Ммм… а які тут мужчини, – зітхнула мрійливо Лариса, – перший тиждень з Олегом прогулювалася, але у нього путівка закінчилася. Тепер ось з Романом познайомилася, цікавий такий чоловік, разом на каву ходимо, в парку гуляємо. Пізнайомся з кимось і відірвися на повну.
– Ой, ні, – зашарілася Василина, – це не для мене. Я тут здебільшого для самопочуття. Курортні романи – не для мене.

– Даремно, подивишся, як старіти будеш, а не на кислу чоловікову морду.

Увечері, після процедур, Василина довго не могла заснути, розмірковуючи над порадами нової знайомої. Дивувалась, звідки її чоловік знає про курортні романи. Вирішила виконувати всі лікарські рекомендації і ходити на процедури, не допускала навіть думки про знайомства з іншими чоловіками. Лариса ж часу даремно не витрачала. Щоночі проводила час зі знайомими. Василині найкраще подобалося, що не треба готувати їсти, виконувати забаганки чоловіка. Можна трохи пожити для себе. Ні під кого не підлаштовуватися.

– Мені подобається, – говорила вона Ларисі, – що можна відпочити від домашніх справ, біля плити не стояти.
– Так, в цьому плані санаторій для жінки – просто Космос, – погоджувалася Лариса. Треба на законодавчому рівні прийняти закон, щоб кожна жінка щороку могла поїхати в санаторій.
– Ну й фантазія в тебе!
– Ну-ну, а що й помріяти не можна? Було б чудово. Хоча, в нашій країні такого щастя заслуговують чи не всі жінки.

Василина щоночі телефонувала чоловіку, розказувала, де була і що робила. Казала, що дуже його сумує… Іван невдоволено відказував, огризався, зачіпав образливими словами, але вона терпляче відповідала:

– Я чемна та вірна. Нікого не шукаю, крім тебе мені ніхто не потрібен.

У такі моменти Василина відчувала себе 16-річною дівчинкою, яку ревнує хлопець.

Минуло майже два тижні, жінка добре відпочила, набралася сил. Заскучала за чоловіком. Купила подарунки для дітей і чоловіка, зібрала речі, вирішила повернутися додому трохи раніше, щоб зробити чоловіку сюрприз.

На вокзалі взяла таксі і поїхала додому. Відкривши двері, в будинку було тихо. На кухні побачила шампанське, два келихи, цукерки, фрукти… Розкидана білизна на підлозі.

Іван спокійно спав. Але не сам. Поруч з ним у їхньому ліжку лежала чужа жінка. Струнка білявка 40 років. Це було огидно, справжній анекдот. Василина захотіла забути це як страшний сон. Щось пульсувало у голові, і жінка не контролювала себе далі.

Зірвала ковдру з голубків, схопила зі столу вішалку для одягу і почала гамселити коханців скрізь, де бачила.

– О… Василино, ти так швидко приїхала? Чому не подзвонила, я б тебе зустрів… Все тобі поясню, – сказав переляканий Іван.

Худа білявка сповзла з ліжка, як була народжена, і вибігла з кімнати. Василині було не до суперниці, вона кинулася з вішалкою на чоловіка, бажаючи просто видерти йому очі. Іван ухилявся від стусанів і кричав, що не знає, чим вона займалася в санаторії. Що залишила його з каструлею борщу і кількома варениками на два тижні, а сама, можливо, не тільки відпочивала, але й роги йому наставила.

– Ну ти і покидьок останній. Я все життя тобі догоджала, на себе часу не вистачало, – сказала, видихнувши, Василина. Після операції поїхала підлікуватися, ти знав про мій стан, що ж ти за скотина така? Скаржився на нещастя, псуючи мені дні, а сам тут розважався.

Чоловік швидко вибіг зі спальні, замкнув за коханкою двері. Василина з ненавистю зірвала з ліжка постільну білизну, зв’язала у вузол і викинула на двір.

– Чи ти здуріла, жінко? Смішиш сусідів, – кричав Іван. З ким не буває, ти погуляла, я погуляв – живемо далі.

– Спати, їсти і взагалі жити з тобою не буду. Переїжджай до батьків у село. Це дім моїх батьків, твого тут нічого немає. Розлучаємося. Хай вареники ліпить та, з якою я застала в ліжку, а я турбуюся про своє здоров’я. Дітям я все поясню. Хочу хоч трохи пожити для себе, а не догоджати такій падлюці.

Цілий місяць Іван благав Василину, щоб вона дозволила йому повернутися. Плакав, навіть дітей намовляв, щоб вмовили не розлучатися з ним. Але Василина не пробачила. Білява коханка теж його залишила, думаючи, що великий будинок – його власність. А кому потрібен 50-річний чоловік без даху над головою і купою проблем?

– Назад не прийму, розлучаємося і все. Мені пелена з очей спала… Хочу жити у своє задоволення. Ти мені бридкий… Живи, Іване, як знаєш, мене не чіпай. Дай спокій дітям, не намовляй. Я все вирішила. Вас назад не прийму. Ти ще можеш знайти собі дамочку.

Розлучилася Василина з чоловіком і як наново народилася. Щороку їздить на море, гарнішала, схудла. Тепер у ній не впізнати тієї вічно втомленої, заклопотаної Василини. Часу для себе у неї тепер багато. Життя цікавіше, бо в задоволення…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × 1 =

Також цікаво:

З життя23 хвилини ago

Вчора я зібрала всю свою сміливість, поглянула свекрусі і чоловіку у вічі, і сказала прямо:

Учора я зібрала всю свою волю, подивилася у вічі свекрусі, Дарині Степанівні, та чоловікові, Олегові, і сказала рішуче: “Вашої ноги...

З життя24 хвилини ago

Готова втікти з дитиною від чоловіка та його батьків, зібравши лише найнеобхідніше

Щоденник. Вже три роки. Три роки, як я опинилася в цьому селі, за кілька десятків кілометрів від Тернополя, і лише...

З життя43 хвилини ago

Родичі свекрухи приїхали за два тижні до свята і не поспішають від’їжджати

Ну, що ви думаєте? Приїхали родичі моєї свекрухи, Тетяни Петрівни, за два тижні до Великодня, і, судячи з усього, збиратися...

З життя45 хвилин ago

Звісно, не горю бажанням, але збираю речі та їду з сином до мами.

Мені, звісно, зовсім не хочеться, але я збираю речі та їду з сином Данилом до моєї мами, Ганни Миколаївни. А...

З життя48 хвилин ago

Мій чоловік настільки вважає себе центром всесвіту, що вирішив диктувати мені умови.

Мій чоловік Микола останнім часом так уявив себе центром світу, що вирішив, ніби має право ставити мені умови. І не...

З життя2 години ago

Вчора я зібрала всю свою сміливість і прямо сказала свекрусі та чоловіку:

Сьогодні я зібрала усі свої сили, подивилася у вічі свекрусі, Ганні Василівні, та чоловікові, Олегові, і сказала прямо: «Вашої ноги...

З життя2 години ago

Я з небажанням збираю речі та вирушаю з сином до мами

Мені, звісно, зовсім не хочеться, але я збираю речі та їду з сином Данилом до своєї мами, Ганни Степанівни. А...

З життя2 години ago

Що ви думаєте? Родичі моєї свекрухи приїхали за два тижні до свята і, здається, не збираються їхати

Ну, що ви скажете? До нас нагрянули родичі від моєї свекрухи, Тетяни Степанівни, за два тижні до Великодня, і, схоже,...