Замовив їжу додому: несподіваний кур’єр з неабияким досвідом.

Наказав доставку їжі додому, очікував звичних молодих кур’єрів, а тут – жінка, за сорок. Чи не важко вам, запитую. «Ні, – сміється вона. – Це набагато легше, ніж робота експерта-криміналіста. Я ж підполковник поліції. У відставці». Звісно, не міг відпустити її так просто. Почали розмову. Вона була рада поспілкуватися, втомилася і змерзла до вечора.

Дві вищі освіти має. Медична та юридична. Двадцять років стажу в органах. Робота за викликами: викрадення, крадіжки, вбивства. Іноді працювала на чотири райвідділи. Як тільки стаж дозволив вийти на пенсію – одразу звільнилася. «Там робота пекельна! А в нас двоє дітей, майже однолітків, треба їм приділити увагу».

Кур’єром вона заробляє більше, ніж криміналістом у званні підполковника. Вона, звісно, жінка крута, закалка міліцейська, жести різкі, погляд допитливий. Володіє самбо, прекрасно стріляє. Але розвозить їжу: «Перепрошую, у них ця страва закінчилася, тож замінили на іншу й додали десерт у подарунок. Все нормально?»
Нормально, товаришу підполковнику, нормально.

Мене завжди вражала здатність жінок рішуче змінювати все і починати спочатку, якщо ситуація так вимагає. Колись була підполковником, могла б стати полковником, можливо, дослужилася б до великого кабінету. А там – і генералом. Але все ці звання та кабінети важливіші чоловікам, які роками їх вибирають, товстіючи і наближаючись до інсульту. Жінці з нормальними пріоритетами вони ні до чого. У неї діти, у неї інші турботи. І так, легко, з майора МВС вона перейшла в прості кур’єри, бігає містом з величезною торбою за плечем. І ні за чим не жалкує.

Жінка – це істота з дуже гнучкою психікою і пластичним мисленням. І в цьому її порятунок. Гадаю, тому жінки й живуть набагато довше чоловіків. Вони легше пристосовуються до будь-яких обставин. Чоловік – консерватор, він важливий для своєї колії, марші в сторону – для нього стрес.

У 90-х я бачив чимало сімейних трагедій. Коли люди втрачали роботу. А жити ж треба якось. Чоловік лягав на диван і страждав: «Я, людина з вищою освітою! І я без роботи!». А жінка, теж з вищою освітою, брала величезні сумки й мчала в Туреччину по товари. Ставала човником. Вчора сиділа у хімічній лабораторії, писала дисертацію, а сьогодні стала потною тіткою з баулами. Мріяла про таке світле майбутнє? Точно ні. Але треба заробляти. І жінка швидко перебудовувала все своє життя. У неї починалася зовсім інша хімія. Де вона у колбах нової реальності добувала своє “золото”.

Ось реальна історія сімейної пари, з якою я знайомий. Олександр і Ганна були геофізиками. У 90-х не стало роботи. Олександр намагався зайнятися бізнесом, відкрив торговий намет, але швидко розорився і отримав виразку. Впав у зневіру. Тоді Ганна влаштувалася в представництво західної компанії. Звичайною секретаркою, у неї була добра англійська. Так, кандидат наук і секретарка. І це її зовсім не зламало. Треба жити, годувати чоловіка і сина, тут не до гордості. А за три роки вона вже відкрила свою маленьку фірму, вона легко вписалася в нову реальність. Чоловік так і страждав, він же мріяв про інше, але Ганна сказала йому: «Знаєш що? Ти будеш у нас домогосподаря! А я буду заробляти». І Олександр легко погодився.

Але тут хоча б чоловік, хоча б дім, є тил. А скільки історій, коли розлучення, і в жінки раптом немає нічого. Вона буквально на вулиці. Чоловіки можуть бути дуже безжалісними в таких ситуаціях.

Моя добра знайома жила з хлопцем, душа в душу, шлюб не реєстрували, здавалося, це зайве. Він добре заробляв, Оля навіть інститут не закінчила, хлопець переконував, що завжди її забезпечуватимуть. «Ось він, мій принц!» – думала щаслива Оля. Народила. А потім цей принц завів нову подружку і виставив Олю з донькою. Аліменти платив сміхотворні. Оля опинилася в чужому місті, без домівки, з трирічною дитиною. Вона б могла повернутися до батьків, але там мала квартира і хворий батько. І тоді Оля сказала: «Я виживу! Я сама виховаю доньку принцесою, якщо з принцом не склалося».

Це навіть не з нуля, це було з мінуса. І Оля пішла працювати офіціанткою, бо більше ніде не брали. Знімала кімнату. Паралельно вчилася на візажиста. Три роки були важкими, не спала, доїдала на кухні те, що залишалося від гостей ресторану. В одних черевиках ходила дві зими підряд, але дочці купувала гарні сукні. І Оля вижила. Без жодних багатих ухажерів і несподіваних удач. Тепер у неї салон краси, дуже успішний. Повно шанувальників. Дочка навчається в Англії. Не так давно до неї в модний салон завітала та сама, через яку Олю вигнав “принц”. Оля її впізнала. Запропонувала обслужити на вищому рівні. У фіналі підійшла сама до клієнтки і сказала: «Для вас сьогодні все безкоштовно, голубонько. Вашому чоловікові гроші більше потрібні». І пішла.

У жінок є магічна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах зводити нове життя. З нуля або мінуса. Без стогонів і нарікань. Майстри з нарікань – це якраз чоловіки.

Жінок часто порівнюють з кішками. Насправді – вони скорше подібні до ящірок. Скидають хвіст, коли прижимає. І несуться далі, відрощуючи новий хвіст.

Їх не зупинити, не спіймати, не знищити…