Коли у нас гостює ця подруга, їжа зникає безслідно

― Сашо, до нас знову твоя Катруся заходила? ― запитала Олена у чоловіка, глянувши в напівпорожній холодильник. ― Зазвичай після її візиту у нас зникає вся їжа.
― Так, заходила, ― відповів Дмитро. ― Знову жалілася, що у них грошей немає. Я ж не міг її відпустити з порожніми руками, сестра ж все-таки.
― Напевно, ти Катрусі ще й грошей дав?
― Дав кілька тисяч гривень. Катруся казала, що в Артема знову проблеми на роботі, і їм навіть нічим платити за квартиру, ― трохи збентежено промовив Дмитро.
― Хто б сумнівався… Я не розумію, навіщо вона вискочила заміж у двадцять років? Чому ж твоїй мамі не вдалося її відмовити?
― Ну ти ж Катрусю знаєш. Якщо вона щось задумає, її неможливо зупинити. Нічого страшного, швидше звикне до самостійного життя.
Олена лише важко зітхнула. Самостійне життя — це, звісно, добре, але поки Катруся жила за рахунок родичів.
* * *
Артем теж був молодим хлопцем, який тільки почав заробляти. І він не поспішав радувати свою дружину подарунками і обновками. Сама Катруся поки що не хотіла працювати і була впевнена, що Артем повинен її забезпечувати.
Мати Катерини і Дмитра, Тамара Валеріївна, теж була на боці доньки. Вона бачила, що молодій сім’ї не вистачає грошей, і завжди матеріально допомагала Катрусі. І вимагала, щоб Дмитро теж підтримував.
― Вона молода дівчина, їй треба добре виглядати, ― говорила Тамара Валеріївна. ― Катруся поки не знайшла роботу до душі, та й Артем виявився жадібним. Тому, Дмитре, це наш з тобою обов’язок — допомагати.
І Дмитро допомагав, як міг. А от Олені це набридло. Вона не розуміла, чому частина зарплати чоловіка має йти на Катерину. Олена з Дмитром самі жили на орендованій квартирі, на всьому економили, щоб якнайшвидше накопичити на іпотеку — а тут ще й сестра.
* * *
Одного разу Олена прийшла додому і побачила свекруху і Катрусю в гостях. Вони про щось секретничали з Дмитром і, як тільки побачили Олену, одразу замовкли. Було зрозуміло, що розмова у них серйозна. Олена запитала:
― Можна поцікавитися, що ви тут задумали? Мені здається, ви знову хочете фінансової допомоги від нашої сім’ї.
― А от і ні, ― зі сміхом сказала Тамара Валеріївна. ― У нас тут свої справи, сімейні, і тебе вони не стосуються.
Олена усміхнулася, не дуже-то вірячи, і пішла на кухню готувати вечерю. Через п’ять хвилин Катруся теж прибігла туди, безцеремонно відкрила холодильник і засмучено промовила:
― А чому тут така пустка? Олено, ти хоч була в магазині?
― Так, була, ― трохи роздратовано відповіла Олена. ― Лише зарплата у мене через два дні, тому я купувала тільки необхідне. А якщо хочеш їсти, можу тобі суп підігріти.
― Ні, я таке на їстиму. Я взагалі на їжу грошей не шкодую — і піцу замовляю, і суші, і в кафе ми з Артемом любимо ходити.
― Невже зарплати Артема вистачає на такі розкішні бенкети? Адже ти часто жалієшся, що у вас грошей немає.
― А я тоді в мами гроші прошу і в Дмитра. Це ж нормально, коли всі у сім’ї допомагають одне одному.
Невдовзі Тамара Валеріївна і Катруся пішли. І Олена відразу запитала у чоловіка, навіщо вони приходили.
― Мама збиралася продавати дачу і хотіла мене попросити про одну послугу. Щоб усі гроші від продажу віддати Катрусі. Вона молода, а для доброго старту в житті потрібні гроші.
― І як це розуміти? ― здивувалася Олена. ― Тебе не ображає, що всі гроші дістануться сестрі? Я, як твоя дружина, проти, щоб все віддали Катрусі. І я не думаю, що ці гроші підуть їй на користь.
― Олено, краще тобі в це не втручатися, ― сердито заявив Дмитро. ― Дача належить моїй мамі, тож нехай вона і вирішує, кому її віддати.
Дмитро не став продовжувати цю розмову і вийшов в іншу кімнату. Він вважав, що мама правильно вчиняє, і дуже пишався собою за те, що він такий великодушний і нічого не жаліє для Катрусі.
* * *
Невдовзі дачу було продано. Олені було заздалегідь очевидно, що Катруся не збиралася пускати гроші в правильне русло. Ресторани, модний одяг, дорога техніка — все пішло на красиве життя.
А коли гроші закінчилися, Катруся знову прийшла до мами і почала їй висловлювати:
― Все, мамо, мені знову нема за що жити! А я, між іншим, хочу отримати права й купити машину! У вас більше нема чого продати? Деяким батьки квартири купують, забезпечують… Мамо, ну чому ми такі бідні?
Від такої заяви Тамара Валеріївна трохи отетеріла. Навіть вона не очікувала, що донька так швидко промотає гроші. Трохи оговтавшись, вона сказала:
― Що ж ти, Катрусю, більше в нас нічого немає. Я думала, ти ці гроші з розумом витратиш або будеш накопичувати. І взагалі, пора б тобі самій влаштуватися на роботу. Ти ж навчалася на бухгалтера — от і спробуй влаштуватися у якусь фірму.
― Я не збираюся працювати бухгалтером! Я не хочу цілий день дивитися в комп’ютер та псувати зір! Мене чоловік повинен забезпечувати, ну, і ти теж. Мені ж всього двадцять років! Народили мене, значить, і на цьому все, крутися, як хочеш? Ну, спасибі!
― Та почекай ти, ― спробувала заспокоїти Тамара Валеріївна. ― Зараз щось придумаємо. А що, якщо нам у Дмитра позичити грошей? Скажемо, що потрібно на важливу справу. Вони ж з Оленою на іпотеку збирають, у них точно має щось бути.
― Ти думаєш, вони багато дадуть? Ця Олена така жадібна, навіть продуктів шкодує. Добре, що хоч Дмитро завжди радий мені допомогти.
― Отже, йдемо до них! ― рішуче сказала Тамара Валеріївна. ― Ти не хвилюйся, мені вони не зможуть відмовити.
Через годину Катруся з матір’ю були на порозі орендованої квартири Дмитра. Побачивши родичок чоловіка, Олена одразу запідозрила неладне — явно, що вони прийшли не з подарунками, а з якимись проханнями.
― Сину, у нас до тебе дуже важлива справа! ― схвильовано сказала Тамара Валеріївна, ледве увійшовши до квартири. ― Тільки на тебе ми і можемо розраховувати.
Олена насторожилась. «Ну все, будуть просити гроші!» ― промайнуло в голові. Інший варіант розвитку подій складно було уявити.
― І що у вас сталося?
― Катруся хоче купити машину, а гроші від продажу дачі у неї вже закінчилися, ― з винуватою усмішкою сказала мама. ― От ми і вирішили, що ви повинні нам допомогти.
Олена не повірила своїм вухам і перепитала:
― Що? Цих грошей вже немає? Ви ж виручили за неї гарну суму, куди вона могла подітися? Катрусю, тобі потрібно якось обдуманіше ставитися до покупок!
― А ти мені не вказуй! ― збурилася Катруся. ― Я — дівчина статусна, а не якась простачка в одязі з ринку! Так, я хочу ходити по ресторанах, по салонах краси, хочу користуватися хорошими речами. І я не збираюся всю молодість просиджувати в бідності!
― А працювати ти не пробувала? ― заязвила Олена. ― Кажуть, допомагає, щоб не випрошувати гроші у родичів.
Дмитро злякався, що зараз почнеться скандал, і спробував усіх заспокоїти:
― Почекайте, давайте спершу все обговоримо. Грошей на машину у нас, звичайно, немає. Але хоча б невеликою сумою ми зможемо допомогти.
― От і молодець, сину! ― засяяла від радості Тамара Валеріївна. ― Я так і знала, що ти будеш на нашому боці.
― А мене ви не хочете запитати? ― обурилась Олена. ― Вибачте, але я не збираюся спонсорувати Катрусю, у неї на це є чоловік. От нехай вони з Артемом і думають, як їм купити машину. Коротше, грошей я не дам, і крапка!
Дмитро кинув збентежений погляд на матір і спробував втихомирити дружину:
― Олено, що ти таке говориш? Це наші спільні гроші, і я теж маю право ними розпоряджатися. Тим більше мама ж просить позичити грошей, а не подарувати. З часом віддасть.
― Звісно, віддам! Чи ти думаєш, що я обманщиця? От допоможу трохи Катрусі і одразу все вам поверну.
Олена й справді почувалася незручно, наче вона не довіряла Тамарі Валеріївні. Але ще гірше було б назавжди попрощатися зі своїми грошима, які зароблялися важкою працею.
― Ні, навряд чи ми зможемо вам допомогти, ― вже не так впевнено сказала вона. ― Зрозумійте, ми збираємо на іпотеку, а це набагато важливіше машини.
― Гаразд, мамо, пішли звідси, ― роздратовано випалила Катерина. ― Бачиш, які це люди? Вони дбають лише про себе, а наші проблеми їх не стосуються.
Катруся різко прямував до виходу, всим своїм виглядом показуючи образу. Слідом поспішила і Тамара Валеріївна. Але вона не збиралася здаватися просто так і незадоволено сказала синові:
― Дмитре, ми з тобою ще поговоримо! Тобі не здається, що твоя дружина вже тобою командує?
Щойно за матір’ю зачинилися двері, Дмитро тут же накинувся на Олену з звинуваченнями.
― Слухай, ну як тобі не соромно? Що тепер мама про мене подумає? Що ми не можемо допомогти їй у важкій ситуації? Що гроші для нас важливіші за стосунки з родичами?
― А хіба це складна ситуація? — обурилася Олена. ― Хіба нам з тобою хтось допомагав? Я впевнена, що нам на іпотеку твої родичі й гривні б не дали. Тож досить, я більше не хочу слухати казки про твою вічно обділену сестру Катрусю.
Через кілька днів Олена і Дмитро помирилися. От тільки Олена навіть не здогадувалася, що чоловік вирішив на обман. Він взяв гроші, призначені для іпотеки, і відніс їх матері.
Коли Тамара Валеріївна побачила сина з заповітним конвертом в руках, одразу ж похвалила його:
― Молодець, сину! Я так і знала, що правильно тебе виховала! І ти не переживай, спочатку ти Катрусі допоможеш, а потім вона тобі. А Олені поки нічого не кажи. Ви молоді, ще накопичите.
* * *
Якось Олена гортала соцмережі і побачила там нові фотографії Катрусі. На них Катруся сиділа за кермом невеликої симпатичної машини і просто світилася від щастя. Олені це здалося дивним, і вона запитала у чоловіка:
― Дмитре, а ти знав, що Катруся все-таки купила машину? Невже Артем роздобув грошей? Та вже, хватка у тебе сестричка, завжди добивається свого.
― Так, я знаю про машину, ― сказав Дмитро, не дивлячись на дружину. ― Ми всі скинулися і змогли зробити Катрусі такий подарунок.
― Що значить «ми скинулися»? Ти теж гроші давав? Чому мені нічого не сказав?
Дмитро мовчав, і Олена все зрозуміла. Вона підбігла до комода, в якому зберігалися заощадження, і з жахом побачила, що грошей немає.
― Що ти наробив? — закричала Олена на чоловіка. ― Ти знущаєшся? Ти віддав сестрі всі наші заощадження? Я просто не можу в це повірити! Дмитре, ну скажи, як ти міг так вчинити?
На цей раз завжди спокійний чоловік несподівано розсердився і різко підвищив голос:
― Це не твоя справа! Я — голова сім’ї, і я так вирішив. Нам ще довго збирати на іпотеку, а машина Катрусі потрібна зараз. І якщо ти так погано ставишся до моїх родичів, я ще подумаю, чи потрібна мені така дружина!
― Ах, ось як?! Ні, Дмитре, це я подумаю, чи потрібен мені такий чоловік. Точніше, я вже зрозуміла, що ти мені більше не чоловік! Я зараз же їду до мами, а ти не забудь повернути мені половину наших заощаджень!
Олена почала лихоманливо збирати речі. Вона була дуже ображена на чоловіка, але все ж сподівалася, що він її зупинить і попросить пробачення. Але Дмитро спокійно сидів перед телевізором, ніби нічого не сталося.
― Значить, це все? Дмитре, я ж реально йду, — тихо сказала Олена, стоячи перед вхідними дверима.
― Іди. Якщо не зміниш своєї поведінки, то можеш і не повертатися, — холодним голосом промовив Дмитро.
Олена поїхала до мами і через місяць подала на розлучення. Складно жити з людиною, яка зовсім тебе не поважає. До речі, про свої заощадження Олена не забула — під загрозою суду вона змусила Дмитра повернути їй гроші. І потім гірко сміялася, розповідаючи цю історію подругам: треба ж — розлучитися через чужу нахабність!