Чому знову холодильник порожній після візиту твоєї подруги?

― Владиславе, до нас знову заходила твоя Олеся? ― запитала Марина у чоловіка, вдивляючись у напівпорожній холодильник. ― Зазвичай після її візитів у нас їжа зникає.

― Так, заходила, ― відповів Владислав. ― Знову жалілася, що у них грошей не вистачає. Не міг же я відпустити її з порожніми руками, все-таки сестра.

― Напевно, ти ще й грошей їй дав?

― Дав кілька тисяч. Олеся казала, що у Євгена знову проблеми на роботі, навіть на оренду квартири немає чим платити, ― трохи ніяково зізнався Владислав.

― Недивно… Я не розумію, навіщо вона вийшла заміж у двадцять років? Чому твоя мама її не зупинила?

― Та ти ж знаєш Олесю? Якщо щось вирішила, її неможливо зупинити. Нічого страшного, швидше звикне до самостійного життя.

Марина тільки важко зітхнула. Самостійне життя ― це, звичайно, добре, але поки Олеся жила за рахунок родичів.

* * *

Євген теж був молодим хлопцем, який лише почав заробляти. І не поспішав дарувати дружині дорогі подарунки. Сама ж Олеся поки не хотіла працювати і була впевнена, що Євген має забезпечувати всю родину.

Матір Олесі та Владислава, Тамара Валеріївна, теж підтримувала дочку. Вона бачила, що молодій сім’ї бракує грошей, і завжди матеріально допомагала Олесі. І вимагала, щоб Владислав також підтримував.

― Вона молода дівчина, їй потрібно гарно виглядати, ― казала Тамара Валеріївна. ― Олеся поки не знайшла роботу до душі, а Євген виявився скупим. Тож, Владиславе, це наш обов’язок ― допомагати.

І Владислав допомагав, як міг. Але Марина швидко втомилася від цього. Вона не розуміла, чому частина зарплатні чоловіка має йти на Олесю. Вони з Владиславом самі жили на орендованій квартирі, заощаджували на всьому, аби швидше накопичити на іпотеку ― а тут ще й сестра.

* * *

Одного разу Марина прийшла додому і побачила Тамару Валеріївну та Олесю в гостях. Вони про щось потайки говорили з Владиславом і, як тільки побачили Марину, одразу замовкли. Було зрозуміло, що розмова серйозна. Марина запитала:

― Можна поцікавитися, що ви тут затіяли? Мені здається, ви знову хочете фінансової допомоги від нашої сім’ї.

― А от і не вгадала, ― з усмішкою сказала Тамара Валеріївна. ― У нас тут свої справи, сімейні, і тебе вони не стосуються.

Марина хмикнула, не надто довіряючи, і пішла на кухню готувати вечерю. Через п’ять хвилин Олеся теж зайшла, безцеремонно відчинила холодильник і засмучено промовила:

― А чого тут так порожньо? Марина, ти хоча б була в магазині?

― Була, ― трохи роздратовано відповіла Марина. ― Але зарплата у мене через два дні, тому купила лише необхідне. Хочеш їсти ― можу підігріти суп.

― Ні, такого я не їстиму. Я взагалі на їжу не шкодую ― і піцу замовляю, і суші, і з Євгеном ми в кафе любимо ходити.

― Невже зарплатні Євгена вистачає на такі гуляння? Ти ж часто скаржишся, що у вас грошей немає.

― А тоді я в мами гроші прошу і в Владислава. Це нормально, коли всі в родині один одному допомагають.

Невдовзі Тамара Валеріївна і Олеся пішли. І Марина одразу запитала у чоловіка, навіщо вони приходили.

― Мама збирається продати дачу і хотіла мене попросити про одну послугу. Щоб усі гроші від продажу віддати Олесі. Вона молода, а для хорошого старту в житті потрібні гроші.

― І як це розуміти? ― здивувалася Марина. ― Тебе не ображає, що всі гроші дістануться сестрі? Я, як твоя дружина, проти, щоб все віддали Олесі. І не думаю, що ці гроші підуть їй на користь.

― Марина, краще тобі в це не втручатися, ― сердито заявив Владислав. ― Дача належить моїй мамі, нехай вона й вирішує, кому її віддати.

Владислав не став далі продовжувати розмову і вийшов в іншу кімнату. Він вважав, що мама поступає правильно, і дуже пишався тим, що він такий щедрий і ні в чому не відмовляє Олесі.

* * *

Незабаром дача була продана. Марині було очевидно, що Олеся не збиралася спрямувати гроші в потрібне русло. Ресторани, модний одяг, дорога техніка ― усі гроші пішли на красиве життя.

А коли гроші закінчилися, Олеся знову прийшла до мами та почала їй докоряти:

― Мамо, мені знову немає за що жити! А я, між іншим, хочу отримати права і купити машину! У вас більше нічого продати? Деяким батьки квартири купують, забезпечують… Мамо, ну чому ми такі бідні?

Від такого заяви Тамара Валеріївна трохи розгубилася. Навіть вона не очікувала, що дочка так швидко розтратить гроші. Трохи прийшовши в себе, вона сказала:

― Що ти, Олесю, більше у нас нічого немає. Я думала, ти ці гроші з розумом витратиш або будеш відкладати. І взагалі, час би тобі самій на роботу піти. Ти ж вчилася на бухгалтера ― ось і спробуй влаштуватися в якусь фірму.

― Я не збираюся працювати бухгалтером! Я не хочу цілий день дивитися в комп’ютер і псувати зір! Мене чоловік має забезпечувати, ну, і ти теж. Мені ж всього двадцять років! Народили мене, значить, і на цьому все, крутись, як хочеш? Ну, дякую!

― Зачекай-но, ― спробувала заспокоїти Тамара Валеріївна. ― Зараз щось придумаємо. А що, якщо ми у Владислава позичимо грошей? Скажемо, що потрібно на важливу справу. Вони ж з Мариною на іпотеку збирають, у них точно щось має бути.

― Ти думаєш, вони багато дадуть? Ця Марина така скупка, навіть продуктів жалкує. Добре, що хоча б Владислав завжди радий мені допомогти.

― Отже, йдемо до них! ― рішуче сказала Тамара Валеріївна. ― Не хвилюйся, мені вони не зможуть відмовити.

Через годину Олеся з матір’ю стояли на порозі орендованої квартири Владислава. Побачивши родичок чоловіка, Марина одразу запідозрила недобре ― чітко, що вони прийшли не з подарунками, а з якимись проханнями.

― Сину, у нас до тебе важлива справа! ― схвильовано промовила Тамара Валеріївна, ледве увійшовши в квартиру. ― Тільки на тебе ми й можемо сподіватися.

Марина насторожилася. «Ну все, будуть просити грошей!» ― промайнуло в голові. Інший варіант розвитку подій складно було уявити.

― І що у вас сталося?

― Олеся хоче купити машину, а гроші від продажу дачі у неї вже закінчилися, ― з винуватою усмішкою сказала мама. ― Ось ми й вирішили, що ви маєте нам допомогти.

Марина не повірила своїм вухам і перепитала:

― Що? Цих грошей вже немає? Ви ж отримали за неї хорошу суму, куди вона могла зникнути? Олесю, тобі потрібно якось розумніше відноситися до покупок!

― А ти мені не вказуй! ― запалилася Олеся. ― Я ― дівчина статусна, а не якась простушка в одязі з ринку! Так, я хочу ходити в ресторани, в салони краси, хочу користуватися хорошими речами. І я не збираюся всю молодість сидіти в нужді!

― А працювати ти не пробувала? ― позловтішалася Марина. ― Кажуть, допомагає, щоб не просити грошей у родичів.

Владислав злякався, що зараз почнеться скандал, і спробував заспокоїти всіх:

― Зачекайте, давайте все обговоримо. Грошей на машину у нас, звичайно, немає. Але хоча б невеликою сумою зможемо допомогти.

― Ось і молодець, сину! ― засяяла Тамара Валеріївна. ― Я так і знала, що ти будеш на нашому боці.

― А мене ви не хочете спитати? ― обурилася Марина. ― Вибачте, але я не збираюся спонсорувати Олесю, у неї на це є чоловік. От хай вони з Євгеном і думають, як їм купити машину. Коротше, грошей я не дам, і крапка!

Владислав кинув збентежений погляд на маму і спробував утихомирити дружину:

― Марина, що ти таке кажеш? Це наші загальні гроші, і я також маю право ними розпоряджатися. Тим більше мама ж просить позичити гроші, а не подарувати. З часом віддасть.

― Звісно, віддам! Або ти думаєш, що я шахрайка? От допоможу трохи Олесі й відразу все вам поверну.

Марина справді почувала себе ніяково, ніби вона не довіряла Тамарі Валеріївні. Але ще гірше було б назавжди попрощатися зі своїми грошима, які зароблялися нелегкою працею.

― Ні, навряд чи ми зможемо вам допомогти, ― вже не так впевнено сказала вона. ― Зрозумійте, ми збираємо на іпотеку, а це набагато важливіше за машину.

― Ладно, мамо, ходімо звідси, ― роздратовано випалила Олеся. ― Бачиш, які це люди? Вони піклуються лише про себе, а наші проблеми їх не стосуються.

Олеся різко попрямувала до виходу, всім своїм виглядом показуючи образу. Слідом поспішила і Тамара Валеріївна. Але вона не збиралася здаватися просто так і невдоволено сказала синові:

― Владиславе, ми з тобою ще поговоримо! Тобі не здається, що твоя дружина вже тобою командує?

Щойно за матір’ю закрилися двері, Владислав тут же накинувся на Марину з звинуваченнями.

― Послухай, ну як тобі не соромно? Що тепер мама про мене подумає? Що ми не можемо допомогти їй у скрутній ситуації? Що гроші для нас важливіші за стосунки з родиною?

― А чи це складна ситуація? ― обурилася Марина. ― Чи нам з тобою хтось допомагав? Я впевнена, що нам на іпотеку твої родичі і гривні б не дали. Тож досить, я більше не хочу слухати казки про твою вічно обділену сестру Олесю.

Через кілька днів Марина і Владислав помирилися. От тільки Марина навіть не здогадувалася, що чоловік вирішив на обман. Він взяв гроші, призначені для іпотеки, і відніс їх мамі.

Коли Тамара Валеріївна побачила сина з заповітним конвертом в руках, одразу ж похвалила його:

― Молодець, сину! Я так і знала, що правильно тебе виховала! І ти не переживай, спочатку ти Олесі допоможеш, а потім вона тобі. А Марині поки нічого не кажи. Ви молоді, ще накопичите.

* * *

Якось раз Марина гортала соцмережі і побачила там нові фотографії Олесі. На них Олеся сиділа за кермом невеликої симпатичної машини і просто сяяла від щастя. Марині це здалося дивним, і вона запитала у чоловіка:

― Владиславе, а ти знав, що Олеся все-таки купила машину? Невже Євген десь знайшов грошей? Та вже, хватка у тебе сестричка, завжди досягає свого.

― Так, я знаю про машину, ― сказав Владислав, не дивлячись на дружину. ― Ми всі скинулися і змогли зробити Олесі такий подарунок.

― Що значить «ми всі скинулися»? Ти теж гроші дав? Чому мені нічого не сказав?

Владислав мовчав, і Марина все зрозуміла. Вона підбігла до комоду, в якому зберігалися накопичення, і з жахом побачила, що грошей немає.

― Що ти накоїв? ― закричала Марина на чоловіка. ― Ти знущаєшся? Ти віддав сестрі всі наші заощадження? Я просто не можу в це повірити! Владиславе, ну скажи, як ти міг так вчинити?

На цей раз завжди спокійний чоловік несподівано розлютився і різко підвищив голос:

― Це не твоя справа! Я ― голова родини, і я так вирішив. Нам ще довго збирати на іпотеку, а машина Олесі потрібна зараз. І якщо ти так погано ставишся до моїх родичів, я ще подумаю, чи потрібна мені така дружина!

― Ах, ось як?! Ні, Владиславе, це я подумаю, чи потрібен мені такий чоловік. Вірніше, я вже зрозуміла, що ти мені більше не чоловік! Я зараз же їду до мами, а ти не забудь повернути мені половину наших заощаджень!

Марина почала лихоманково збирати речі. Вона була дуже ображена на чоловіка, але все ж сподівалася, що він її зупинить і попросить вибачення. Але Владислав спокійно сидів перед телевізором, наче нічого не сталося.

― Значить, це все? Владиславе, я ж справді йду, ― тихо сказала Марина, стоячи перед вхідними дверима.

― Іди. Якщо не зміниш своєї поведінки, можеш і не повертатися, ― ледяним голосом промовив Владислав.

Марина поїхала до мами і через місяць подала на розлучення. Важко жити з людиною, яка зовсім тебе не поважає. До речі, про свої накопичення Марина не забула ― під загрозою суду вона змусила Владислава повернути належні їй гроші. І потім гірко сміялася, розповідаючи цю історію подругам: це ж треба ― розлучитися через чужу нахабність!