Connect with us

З життя

– Забирай дітей і йди звідси! – ультиматум коханки чоловіка.

Published

on

– Забирай дітей і йди звідси! – ультиматум від коханки чоловіка.

Наталя поверталася додому після роботи. Як завжди, вона забрала Мишка і Оленку з дитячого садочка. Близнюки були неймовірно радісні, що і Наталі піднімало настрій, але вона й подумати не могла, що на неї чекає вдома…

Вставивши ключ у замок, Наталя помітила, що двері квартири відчинені. Вона насторожилась і сказала дітям триматися поряд. Трохи відчинивши двері, вона зазирнула всередину. Було тихо. Наталя рушила до кімнати, яку ділила з чоловіком, і на зустріч їй вийшла висока світловолоса дівчина. Наталя відсахнулася, закриваючи дітей руками.

– Ну нарешті ти прийшла, – сказала незнайомка, – я вже втомилася від очікування. Знала б, то приїхала б пізніше. Але час поговорити настав.

Наталя кілька разів кліпнула, намагаючись зрозуміти, чи це не сон.

– Хто ви? – розгублено запитала вона. – Як ви сюди потрапили? Я зателефоную в поліцію. – Починаючи повертатися до тями, Наталя дістала телефон, щоби набрати 102, але дівчина вирвала його з рук і роздратовано сказала:

– По-перше, квартира тепер не твоя, а моя разом з Петром; по-друге, чого варта твоя поліція? Ключі дав мені Петро, він сказав, що я можу почекати на його повернення. Але чекала я більше на тебе. – Дівчина посміхнулася.

– Яке право ви маєте так зі мною говорити? Звідки ви знаєте Петра? Ви його давня знайома? – Наталя з невідомим почуттям дивилася на непрохану гостю, не розуміючи, чому чоловік не попередив її про присутність когось у їхньому домі.

– Так, знайома, але не стара, а достатньо нова. Всього рік знайомі, притому близькі настільки, як ти навіть уявити не можеш. – Дівчина хитро посміхнулася і додала: – Марія, приємно познайомитись, я коханка твого чоловіка. – Вона простягла руку, але Наталя не відреагувала.

Здавалося, що в момент, коли ця остання фраза прозвучала, світ Наталі завалився. Вона думала, що в родині панує любов і гармонія, що з Петром у них все гаразд, вони розуміють і підтримують одне одного. А виявляється, він так довго обманював її, зраджував і брехав. Сльози з’явилися в кутиках очей, але Наталя зусиллям волі стрималася, не показавши емоцій перед тією, що руйнувала її сім’ю.

– І що вас привело сюди? – Спокійно запитала Наталя. – Ви ж не маєте на неї жодних прав. По документах квартира належить мені й дітям, Петро з’явився вже після її придбання. Тому і прав на неї у нього нема. Раціонально буде, якщо ви повернетеся до себе, а ввечері Петро збере речі та переїде.

Коханка тільки усміхнулася. Вона оглянула дітей, що стояли позаду Наталі, мовчазно і нерозуміючи всієї серйозності конфлікту.

– Думаєш, у Петра немає прав на цю квартиру? У мене батько адвокат, і незабаром, квартира може стати загальною…або ж тільки його, якщо ти не підеш. І тоді твоїм дітям нічого не дістанеться.

Все в Наталі похололо. Вона чудово усвідомлювала, що за сім років сімейного життя можна знайти момент, який би дозволив вважати квартиру спільною власністю. Вони ж разом робили дорогий ремонт. Невже коханка чоловіка може отак легко виставити її на вулицю?..

– Послухайте, – зло відповіла Наталя, – доки ви мені не покажете судовий висновок, на підставі якого я повинна покинути цю квартиру, можете не сподіватися, що я вигадаю виконати ваші безглузді вимоги. Це – моя власність, і я залишуся тут, скільки захочу. – Після цих слів вона розвернулась, почала знімати взуття і допомагати дітям роздягтися. – Зачекаємо Петра, потім разом вирішимо як жити далі.

– Ти що, мене не зрозуміла?! – Марія підійшла ближче до Наталі. – Забирай дітей і йди звідси! Ти тут нікому не потрібна! Йому потрібна я! А ти – залишки минулого, які час стерти з його життя! – Її зневажливий погляд не хвилював Наталю, що спокійно допомагала дітям.

– Оленка, Мишко, йдіть до своєї кімнати пограти, а я поговорю з тіткою. – Наталя підштовхнула дітей у потрібному напрямку і перевела погляд на Марту. – Повторюю ще раз: я не збираюся йти. Петро прийде з роботи, і тоді вирішимо це питання. Ви можете залишитися, оскільки він запросив вас у гості, але командувати не дозволю. Це моя квартира. Запам’ятайте. І в мене є теж зв’язки, тож не варто розмовляти зі мною таким тоном.

Після Наталя вирушила до кімнати дітей. Здавалося, що така реакція Марію здивувала, вона очікувала зовсім іншого і не мала, що сказати у відповідь.

Минуло кілька годин. Пролунав звук повороту ключа в замку. Ввійшов Петро. Марія не вийшла його зустрічати, це було зрозуміло з повної тиші в коридорі, тому вийшла Наталя. Вона спокійно обійняла чоловіка, але не поцілувала його, як зазвичай, що викликало у нього напруження.

– Щось сталося? – Запитав він занепокоєно.

– Так, чомусь це щось не вийшло з вітальні.

Чоловік здивовано оглянув Наталю. Вона додала:

– Твоя коханка з’явилася і заявила, що ми з дітьми повинні піти, залишивши квартиру вам. Але на це я не згодна, тому, якщо ви бажаєте щасливого подружнього життя, доведеться судитися. – Вона байдуже дивилася на чоловіка, помічаючи, як змінюється вираз його обличчя – від здивування до крайнього занепокоєння.

– Яка коханка? Який розвод? Про що ти загалом говориш? У мене ніколи не було коханки, Наталя, ти що. У тебе немає температури.

Здавалося, Петро не брехав. Він навіть доторкнувся до чола дружини, аби впевнитися в її здоров’ї. І в цей момент із кімнати вийшла незвана гостя.

– Марія? – Зненацька промовив Петро. – Що ти тут робиш?

– А, значить, ви все ж знайомі? – Сказала Наталя. – Ну, вона так і сказала. Хоча дивно, що ти здивований, адже сам дав ключі від нашої квартири.

Розгубленість Петра ставала помітнішою.

– Ну так, ми ж разом вирішили дати ключі Владові та його дівчині, щоб вони доглядали за квітами під час нашої відпустки. – Петро подивився на дружину. – Ти ж не була тоді проти. Що зараз не так? Це ж дівчина Влада, але я не розумію, звідки цей спалах про коханку? Що відбувається?

– Я збрехала… – стиха промовила Марія, опустивши голову, після чого почала все розповідати.

Виявилося, що дівчина розійшлася з Владом і не знала, куди піти, згадавши про ключі, які Петро не забрав, вирішила піти до його квартири. Петро їй сподобався з першої зустрічі. І тому вона вирішила спробувати його спокусити, а дружину з дітьми виселити, сказавши, що вона – коханка.

Марія стояла, опустивши голову й переминаючись з ноги на ногу. Їй було соромно за брехню і спробу вдертися в чужу сім’ю.

Наталя дивилася на неї з болем. Дівчина явно переживала важкі часи в особистому житті й шукала виходу, хоч і ненайкращим чином. Наталя вирішила дати їй шанс усе виправити.

– Марія, – лагідно сказала вона, – я розумію, що вам зараз непросто. Але брехня й обман ніколи не ведуть до добра. Давайте сядемо, вип’ємо чаю і поговоримо як дорослі люди.

Марія здивовано підняла голову. Вона очікувала зовсім іншої реакції – криків, образ, можливого виклику поліції. Але Наталя запропонувала чай. Марія розгублено кивнула і пішла на кухню.

За чашкою гарячого чаю Наталя лагідно, але настійливо розпитала Марію про її стосунки з Владом і про відвідини цієї квартири. Поступово слово за словом виплила вся правда – ревнощі Влада, його причіпки через дрібниці, холодність у стосунках і, зрештою, жорстокий розрив.

– Я просто не знала, куди подітися, – схлипуючи сказала Марія. – А тут ці ключі… І ваш чоловік мені завжди подобався. Я сподівалась – може вийде…

Петро мовчки слухав її сповідь. Коли Марія замовкла, від глибокого зітхання промовив:

– Розумію, як вам зараз важко. Але те, що ви намагалися зробити – не вихід. Ви могли зруйнувати мою сім’ю, моє життя. Брехня і зрада не принесуть вам щастя.

– Знаю, – тихо відповіла Марія. – Мені дуже соромно…

– Нічого, – заспокійливо сказала Наталя. – Головне – ви зрозуміли свою помилку. Помилки властиві людям. Тепер справа за малим – треба усе виправити.

Марія повернулася до подруги, а за кілька днів влаштувалася секретарем у невелику фірму.

Поступово в її душі знайшов місце спокій. Вона усвідомила, що сім’я і порозуміння набагато важливіші за жагу і авантюри. І що справжнє щастя не приходить із обманом і лицемірством.

Часто вона навідувалася до Наталі, Петра і дітей – ті стали для неї майже як рідні за цей час. Незабаром у Марії зав’язався роман із сусідом по будинку – порядним і надійним чоловіком.

А Наталя з Петром і далі жили в любові й злагоді, подаючи приклад своїм дітям.

Так часом буває – здається, що біда прийшла в дім, але перетворилася на благо для всіх. Головне – зустріти її з добротою і мудрістю, не піддаючись гніву. Тоді будь-які труднощі можна подолати.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − 15 =

Також цікаво:

З життя28 хвилин ago

Предательство ради счастья: внук оставил деда без дома

Счастье на пепелище: как внук обманул деда Меня зовут Татьяна Петровна, живу в тихом дворе на окраине Казани. Здесь все...

З життя33 хвилини ago

Наглые сваты пытаются разрушить мою жизнь, и я хочу захлопнуть дверь им в лицо

Сегодня снова накатило — прямо перед носом этих назойных сватов хочется захлопнуть дверь навсегда. Их бесцеремонность съедает меня по кусочкам....

З життя34 хвилини ago

Неожиданный визит в доме

Ну послушай, вот какая история приключилась. Светлана и Дмитрий сидели во главе стола, сияя от счастья – их свадьба была...

З життя36 хвилин ago

Её мечта – встретить правнучку, но я никак не прощу её измену

Меня зовут Арина, и в моей душе годами живёт боль, о которой трудно говорить. Возможно, если я выскажусь, станет хоть...

З життя1 годину ago

Неожиданный визит в доме

**Нежданный гость** Октябрьским вечером мы с Татьяной сидели за столом, счастливые и уставшие после шумной свадьбы. Гости веселились до утра,...

З життя1 годину ago

«Ты же не можешь меня забрать… А что если мы возьмём Марину?» — гениальный план мальчика обойти закон и обрести семью

Дом культуры в маленьком городке под Нижним Новгородом выглядел потрёпанным, но уютным. Ребятишки толпились в зале, не отрывая глаз от...

З життя1 годину ago

Я мріяла про доньку, а отримала сина: сльози на його весіллі…

Хотіла доньку, а Бог подарував сина. І я плакала на його весіллі… Коли в Олега та Марії була розкішна, яскрава,...

З життя1 годину ago

Её слова перевернули мой мир, но я не хотел тебя тревожить вчера

В маленьком городке под Нижним Новгородом, где вечерние фонари теплятся над мощёными улицами, моя жизнь — казавшаяся такой прочной —...