З життя
Я дзвоню подрузі, відповідає її донька.

Я телефоную подрузі, слухавку бере її дочка.
– Оксано, кажу, – поклич маму.
– Не можу, – відповідає дитя. – Мама повезла бабусю купувати щось спортивне на ноги і джинси на резинці. У бабусі скоро круїз.
Я ледь не відреагувала ненормативно на таку новину в присутності дитини. Адже мама моєї подруги ще зовсім недавно ходила повільно та виходила головно до лавочки у дворі. І постійно згадувала слабким голосом про близьку кончину, особливо в присутності гостей. І Ліда, моя подруга, вирішила якось відірвати маму від цих похмурих думок і розмов, які зранку до ночі вводили всю родину в депресію.
Ще навесні вона десь вичитала, що для стареньких організовується подорож по Європі, до Парижа та околиць. Все враховано і передбачено. Завантаження-розвантаження-пересування. Плюс медичні працівники поруч і додаткова сила, яка, якщо знадобиться, не тільки сумки подасть, але й самих бабусь. Мама, треба віддати належне, довго опиралася, бо розуміла, чому її хочуть відправити до Парижа на десять днів. Мовляв, якщо близька кончина, то нехай далі від дому, так? Але потім вона таки дала себе вмовити, тим більше, її подруга, товаришка за рецептами та діагнозами, також висловила бажання побувати в місті мрій. А вдвох у мандри набагато веселіше.
То ж зібрали жінок – одній сімдесят п’ять, а іншій на два рочки більше, наказали добре поводитися і не піддаватися спокусам, відправили до аеропорту, а там передали до рук готової команди, яка відправляла укомплектованих пенсіонерок розважатися в Європу.
Поїздка виявилася чудовою, мама щодня телефонувала додому з мобільного телефону та жваво, протягом години, розповідала про сніданки-обіди-вечері та екскурсії пам’ятними місцями.
Та все ж невеличка проблемка з’явилася. Маму в поїздці наздогнав запор. Це, звісно, зрозуміло: літня людина, нове місце, готельна їжа тощо. Організм відреагував. Радитися з цього приводу з групою підтримки їй було не зовсім зручно. Тому вона просто вирішила заглянути в аптеку навпроти і купити клізму. Аптека виявилася хоч і маленька, але за західними стандартами суперсучасна. Там продавали скляночки, баночки, креми, якісь незрозумілі медичні пристрої, частково – за системою «сам бери». Загалом, все, як і повинно бути в такому закладі.
Зайшла вона туди і почала шукати очима потрібний предмет. Не знайшовши, тричі ходила по аптеці, зупиняючись і мацаючи ті чи інші пристосування, які хоча б якось нагадували клізму. Вони були досить незвичайної і навіть фантастичної форми. Але ж це Париж! Цивілізація! А тим часом продавець, точніше, фармацевт, чи як їх там у аптеках називають, з непідробним подивом спостерігав за маніпуляціями бабусі. І, намагаючись бути корисним, запитав, мовляв, що можу для вас зробити, мадам? Парле ву франсе? Ду ю спік інгліш? Шпрехен зі дойч?
А мама всіма мовами світу говорити, звісно, вміє. Але трохи. Французькою вона знає «бонжур». Англійською вже вивчила «хай» і «бай». А от німецькою може сказати цілу фразу: «Гітлер капут». Але все це не зовсім по темі. Тому вона почала жестами пояснювати, чого їй треба.
Плескає себе ззаду, а потім руками показує, щоб їй принесли щось кругле й овальне. У фармацевта очі на лоба лізуть і рот напіввідкривається. Він уже дивиться на бабусю з певним страхом, але в якому відчувається повага.
Нарешті з’ясувалося, що наша мама розмовляє російською. Цей малий їй теж жестами показує, мовляв, нікуди не рухатися, він зараз повернеться – одна нога тут, інша там. Вибігає і справді через пару хвилин повертається з літньою людиною на зразок комісара Мегре у виконанні Жана Габена. Ще й у картатому береті з помпоном. І з люлькою в руці. І говорить російською! Дядько виявився чи то нащадком якогось російського князя, чи то осколком білої гвардії. Щоранку він пив свою каву з булочкою та читав газету в кафе навпроти.
Там його аптека й завербувала. Одним словом, виявилося, що цей заклад з медичним ухилом – невеликий секс-шоп. Цей, схожий на аптекаря, збуджено описав ситуацію. Мадам, мовляв, щось шукає особливе. От тільки він ніяк не може зрозуміти, що саме. Нащадок предводителя дворянства якраз мав прояснити цю мутну справу. Коли до мами нарешті дійшло, де вона перебуває, вона, як не дивно, не вигукнула: ах, боже мій, який жах! Не закрила палаюче обличчя обома руками. І не вилетіла стрімголов з ганебної лавки.
Навпаки, з неприхованим інтересом запитала у нащадка генерала Денікіна, а що це таке? І ось це? І це теж? Щось не знав і сам перекладач. І тоді «фармацевт» влаштував їм невелику екскурсію та урок. Після чого мама з величезним презирством сказала своєму новому знайомому:
– Виродки. Нічого вже не можуть самі. А ми ось можемо і те, і це, і, між нами, це теж. Причому без усяких дурнуватих штучок і друшляків, правда ж?
– Істинна правда, мадам, – захоплено погодився правнук генерала Шкуро.
Отже, з поїздки по Європі мама привезла не лише нові враження, а й нового друга. Вони весь цей час листувалися й телефонували один одному. А тепер вирішили разом поїхати або на Багами, або на Кариби. Не суть.
– Ні, подумай тільки, який жах, – скаржиться мені по телефону Ліда. – Дзвонять ті діти, ну, з Парижа, з претензіями, що мама веде себе легковажно. Що їхньому татові занадто старий для таких поїздок та пригод. А я їм у відповідь відповідаю, щоб стежили за власним дідом. Це він маму підбурює на різні дурниці. Взагалі, бред якийсь, скажи. Що старе, що мале – вітер у голові…
А поки діти лаються і призначають винних за розпусту, ці двоє пакують валізи, купують спортивне на ноги й джинси на резинці. У них попереду круїз!
