Під час декрету втомилася слухати, що сидіти з дитиною вдома легко, а чоловік мене утримує.

Відпочиваючи в декретній відпустці, я втомилася слухати, що чоловік повинен мене утримувати, а сидіти вдома з дитиною – це легко. Одного разу я сіла і проаналізувала, яким би було моє життя після розлучення. Квартира належала мені, автомобіль також, у мене була стабільна робота і хороша зарплата. Я повідомила чоловікові про своє бажання розлучитися. Його сім’я не могла повірити в його поведінку.

Я вийшла заміж у 29 років. У мене була хороша робота, власна квартира, у придбанні якої допомогли батьки, і мені вдалося виплатити кредит, взятий на придбання автомобіля. Одним словом, я була готова створити сім’ю і мати дітей. Саме в той момент Іван з’явився в моєму житті.

Він був мого віку, в нас були спільні інтереси і виникло справжнє почуття. Зрештою ми одружилися і були дуже щасливі. Розуміли один одного майже без слів. До народження дитини наше життя скидалося на казку. Дитину ми дуже чекали. Іван часто говорив, що давно мріяв стати батьком. Та коли сина привели у світ, здалося, що мого чоловіка підмінили.

Коли нас із сином виписали з лікарні і ми повернулися додому, я думала, що Іван жартує. Незабаром я зрозуміла, що він говорить серйозно. Йому здавалося, ніби я зайва в родині і лише марную гроші. Справді, я перестала заробляти, коли завагітніла та пішла в декрет.

Моя подруга народила кілька місяців раніше. Я була вражена, коли вона розповіла, що її чоловік стверджує, ніби вона не займається дитиною. Я думала, що мені пощастило з таким чоловіком. Він дуже турботливий, тож я сподівалася, що і з дитиною допомагатиме. Яким же було моє здивування, коли Іван почав поводитися, як чоловік тієї подруги.

Я витримала 9 місяців. Моє терпіння вичерпалось. Я втомилася від постійних нагадувань, що Іван мусить мене утримувати, а сидіти з дитиною вдома – це легко. Одного дня я сіла і почала аналізувати своє життя після розлучення. Квартира належала мені, автомобіль також, у мене була стабільна робота і хороша зарплата.

Я вирішила повідомити чоловікові, його матері та сестрі, що ми скоро розлучимося. Розповіла його родині про те, як він поводиться з моменту народження сина, і всі були цим щиро здивовані. Разом ми спробували поговорити з ним. Іван спочатку хотів показати свою силу, заявивши, що не тримає мене і я можу йти, куди хочу, але коли повернувся додому, благав мене про прощення. Він говорив, що зрозумів, що не цінував щастя, яке мав.

Зараз мені легше. Іван перестав мене критикувати і почав допомагати з дитиною. Проте, я все ще вагаюся і не знаю, чи зможу йому пробачити. На даний момент розлучення для мене є останньою можливістю, адже я не хочу позбавляти дитину батьківської любові.

На щастя, у подруги також покращилися стосунки з чоловіком. Дитина вже підросла, і чоловік знову зачарований нею. Донька обожнює батька і не сходить з його рук.

Думаю, що перший рік – це найважче для сім’ї з народженням дитини. Просто потрібно бути терплячішими один до одного.