Connect with us

З життя

Свекруха та чоловік намагалися вигнати мене і мою дитину на вулицю.

Published

on

Моя свекруха та мій чоловік намагалися викинути мене і мою дитину на вулицю.

Після трьох років спільного життя ми з чоловіком вирішили одружитися, але через рік він почав поводитися дивно, а потім перестав ночувати вдома.

Я швидко зрозуміла, що це через іншу жінку, але, незважаючи на це, намагалася зберегти нашу сім’ю разом.

Свекруха, яка спочатку підтримувала мене, вступила в змову з моїм чоловіком і почала пропонувати мені розлучення. Я зрозуміла, що повинна якомога швидше залишити квартиру.

Збережені гроші зростали, але за ці кошти я не могла придбати оселю навіть у найменшому містечку. Повертатися було нікуди, тож я оборонялася як могла. Свекруха виявила, що я вперта, і почала тиснути.

Слова свекрухи:

– Ти хороша дівчина, – сказала вона мені невпевнено. – Візьми свої речі, дитя і йди. Мій син має іншу жінку, з якою житиме в цій квартирі.

Після таких розмов волосся ставало дибки. Незабаром її улюблена внучка й невістка повинні будуть поступитися місцем коханці й переїхати до матері.

Потім почалося страхіття – перерізали дроти в нашій квартирі, і ми сиділи з дитиною без світла. Холодильник, пральна машина й усі домашні прилади були потай вкрадені. Щоразу, забираючи дитину з дитсадка, я з жахом наближалася до квартири, бо ніколи не знала, яка сюрприз мене чекає.

Дійшло навіть до того, що почали забирати дарунки у моєї дитини. Моя дочка залишилася без телевізора у своїй кімнаті й DVD-програвача, який отримала на день народження. Дитина плакала, а я не могла пояснити, чому дорослі так чинять. Відтоді вона дивилася мультики в моїй кімнаті.

Я опинилася в глухому куті – свекруха забрала всю постільну білизну, залишивши мені й моїй дочці лише старі наволочки.

Навіть килимки й стільці зникли, не кажучи вже про м’які меблі. І тоді моя терплячість скінчилася. Знайома порадила звернутися до юриста, який провів весь мій процес розлучення майже безкоштовно.

У суді мій чоловік налив на мене стільки бруду, що до кінця життя його не змию. Але закон був на моєму боці. Ми обмінялися квартирами, і мій чоловік почав неохоче платити аліменти на дитину.

Після такого сімейного життя мої нерви були остаточно зруйновані. Всі стосунки з родичами чоловіка я повністю розірвала. Навіть не мрію про нове заміжжя, навчилась на гіркому досвіді.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 − чотири =

Також цікаво:

З життя20 хвилин ago

Свекровь потрясла: хочет к нам, а квартиру — дочери

Я в полном шоке: свекровь хочет переехать к нам, а свою квартиру собирается отдать дочери. Меня зовут Полина, мне тридцать...

З життя23 хвилини ago

Старая собака вместо внуков: молчание и вина

Она променяла внуков на старого пса, а потом молча хоронила свою вину — Татьяна, забери своего сорванца! Он доводит моего...

З життя35 хвилин ago

Почему я прекратила общение с матерью после ее предательства в разводе

Мать и я разорвали отношения, потому что она встала на сторону моего бывшего мужа и всю вину за развод возложила...

З життя43 хвилини ago

Моя мама достойна лучшего, чем дом престарелых.

*Запись в дневнике* Меня зовут Ольга. Мне тридцать пять. За спиной — один разрушенный брак, годы душевных метаний и это...

З життя45 хвилин ago

Свекровь разрушила мои мечты о новой семье своими жестокими словами

В тихом городке под Воронежем, где аромат свежего сена смешивается с теплом семейных посиделок, моя жизнь в 36 лет омрачена...

З життя48 хвилин ago

Почему моя мама никогда не окажется в доме престарелых?

Меня зовут Алевтина. Мне тридцать шесть. За спиной — несложившаяся семья, годы борьбы с собой и гнетущее чувство вины перед...

З життя49 хвилин ago

Моя мама достойна лучшего, чем дом престарелых: она этого не заслужила

Я не отправлю маму в дом престарелых — она не заслужила такой развязки. Меня зовут Алевтина. Мне тридцать шесть. За...

З життя1 годину ago

Сноха мешает мне видеть внука, потому что я отказалась быть няней её шаловливого сына.

Меня зовут Валентина Степановна. Шестьдесят три года за плечами, а чувствую себя, будто в первый класс пошла — столько неожиданных...