Неймовірний візит до зоомагазину з чарівною продавчинею.

Відвідав нещодавно магазин домашніх тварин, де ми раніше купували мишей. Продавчиня – приємна блондинка середніх років.

– Ми у вас мишей брали…
– Пам’ятаю. Для кота.
– Точно!
– Що, з’їв?
– Ні, ми не дали. Миші цікавіші, ніж кіт. Добрі, веселі та ручні.
– А кіт у вас дикий?
– Це не те слово.
– То що з мишами?
– Ви разом із ними продали нам наповнювач. З чого він зроблений?
– А що таке?
– Та розумієте, вони його їдять!
– Це кукурудзяна крупка. Вона їстівна.
– Ааа! Я думав, він синтетичний. Якщо вони їдять синтетичний наповнювач, може, їм замість води треба давати машинну оливу?
– А чим ви їх годуєте?
– Усяким зерном, крупою. Але найбільше люблять ковбасу і варене м’ясо.
– Ковбасою їх годуєте?! (обурено)
– А що, не можна?
– Та ви божевільні! Ви ж їм печінку зіпсуєте! Ви ту ковбасу самі пробували?!
– Ні, я ж її мишам купую! Звісно, пробував.
– Ви знаєте, з чого її роблять?!
– Звичайно. З сухожиль і туалетного паперу. Дуже смачно.
– У мене сестрин чоловік на м’ясокомбінаті працював, так таке розповідав, з чого роблять ту ковбасу…
(у кожного є знайомий, який щось знає про ковбаси)
– То ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
– Ніякому випадку!
– Ну ж певен білок їм потрібен? Рибу?
(з’являється молодша копія продавчині)
– Ви що, з глузду з’їхали?! Вся риба заражена!
– Може яйця?
– Там один холестерин!
– А сир?
– Ви хіба не знаєте, що корів накачують антибіотиками? Жодного молочного!
(я трохи напружився від переживань)
– Слухайте, ну нічого не можна! А самі що їсте, якщо нічого не можна?
– Як що? Здорову їжу. Овочі, фрукти, каші.
– Ви серйозно?
– А що?
– Ви ці овочі-фрукти перевіряли? Там вже нічого натурального не залишилось, одна радіація, пластик та пестициди!
– Та невже!
– Ось-ось. Купіть спеціальний прилад, він копійки коштує. Побачите, що в кожному помідорі фон як від Чорнобиля!
– Ой, та годі вже!
(продавчині переглянулись та блідніють)
– А ваші каші? Це ж зерно. Ви знаєте, що Росія на першому місці за експортом зернових?
– Так! (в гордому голосі звучить патріотизм)
– І це вас не насторожує?
– А чому взагалі?
– Подумайте! Щоб досягти таких результатів, скільки хімії треба внести в ґрунт? Та ви таку кашу їсте, що у порівнянні із нею гризуни в ковбасі – жувальні цукерки!

Коли я виходив, вони стояли з відкритими ротами та дивилися одна на одну. Напевно, тепер залишаться без їжі.

Прийшов додому, налив собі чаю, зробив бутерброд із ковбасою. Миші обурено шурхотіли по склу.
– Вам не можна! – сказав я, намагаючись бути провідником моралі з повним ротом ковбаси. – Вона шкідлива. Їжте свою кукурудзяну підстилку.

Миші надулися та засопіли. Чорненька злобно клацала зубами, а руденька згорнулась, як клубочок, та тихенько заплакала.
– Та і нехай із вами! – сказав я. – Треба взяти з вас розписку, що я не відповідаю за наслідки.
Взяв шмат ковбаси, розломив навпіл, одну половину кинув мишам, які тут же жадібно почали її поїдати. Другу половину кинув коту, який сидів на іншій стороні клітки та пильно спостерігав за мишами.

Кіт навіть не понюхав ковбасу. В присутності мишей у нього псувався апетит.
– Мишей їсти не дам! – сказав я рішуче.
Кіт з презирством фиркнув, відштовхнув ковбасу лапою, і, виляючи худим задом, пішов у кімнату.

– Це ви не знаєте, що таке голод! – кинув я вслід, згадавши бабусину приказку, коли ми в дитинстві каші не хотіли їсти.

Потім відрізав собі особливо небезпечної ковбаси, полив густим майонезом і згадав продавчинь із зоомагазину.

“Нічого, – подумав я, – не пропадуть. У них великі запаси екологічно чистого корму для котів, а на крайняк – кукурудзяний наповнювач”.