Хвороба мами приголомшила Юлю: як таке могло статися?

Мамина хвороба стала для Юлі повним потрясінням. Як це мама захворіла? Мама не може хворіти! Мама найсильніша! Мама найздоровіша! Мама може впоратись з будь-якими труднощами!

Сусідка мами по сходовій клетці подзвонила вранці. Юля ще спала і навіть одразу не почула дзвінка.

– Юля! Ледве дозвонилась до тебе! Чому трубку не береш?

– Хто це? – Юля спросоння не могла збагнути.

– Людмила це! З квартири 32! Сусідка твоєї мами.

– Ааа, здрастуйте… – Юля різко сіла на ліжку. – Що сталося?

– Юля, маму твою швидка вночі забрала.

– Як забрала? А що сталося?

– Серце, Юлю… Не молоденька ж вона вже у тебе.

Так несподівано стало відомо, що мама вже не молоденька.

У лікарні, куди Юля приїхала, як тільки змогла, до матері не пустили. Сказали, що поки не можна.

– Ви привезіть їй речі, бо ж вона навіть зібратися не встигла, – сказала молоденька лікарка. – І приїздіть увечері. Можливо, вже пустимо.

***

Юля відпросилася з роботи «по сімейних обставинах» і поїхала до матері.

На свій сором, вона не могла похвалитися тим, що часто відвідувала маму. Завжди зайнята. Робота, спроби налагодити особисте життя, спорт, зустрічі з подругами… Час зараз так швидко летить, що встигнути все просто неможливо.

А коли Юля дзвонила, мама завжди говорила: «Юлю, займайся своїми справами! У мене все добре! Ось сиджу, чай з варенням п’ю!»

І Юля заспокоювалася. Уявляла, як мама задоволена і щаслива сидить на своїй затишній кухні, дивиться телевізор і п’є чай з варенням. Все у мами добре!

Коли мама вийшла на пенсію, Юля намагалася іноді допомогти грошима. Але мама завжди припиняла ці спроби.

«Не треба! – казала вона. – Мені вистачає! У мене все в порядку!»

Мама виховала Юлю одна. І Юля якось звикла до того, що мама може впоратися зі всім. Завжди активна, позитивна, ніколи не втрачає надії.

– Навіть якщо у тебе все зовсім погано, ти повинна вранці зробити зарядку і причесатися, – вчила мама. – Тоді і сили з’являться, і настрій!

Мама Юлі навчала, що життя дуже добре і справедливе. І можна вирішити будь-яку проблему, якщо, звісно, не вішати носа і не занепадати духом.

Отож Юля і вірила, що у мами все добре. І навіть якщо якісь проблеми з’являються, то вона із ними легко справляється.

Іноді, звісно, Юля приїжджала до матері. Але рідко. В основному, коли потрібні були справи в тому районі, де жила мама. Забігала на пару хвилин і навіть не залишалася чаю попити. Обійме маму, поцілує і знову біжить по своїх справах.

«Біжи, люба, біжи! – напутувала її мама. – У тебе там справи важливі. А поговоримо потім. По телефону».

Мама ніколи не скаржилася на якісь складні проблеми. Вона зовсім самостійно справлялася з усім. Не так, як Юля.

Десять років тому, коли Юля розлучилася за ініціативою чоловіка, вона була у глибокій депресії і не знала, як жити далі. І мама щодня приїжджала.

Юля тоді навіть на роботі взяла відпустку за свій рахунок. Все лежала і думала про те, що тепер нічого доброго в її житті не буде.

І мама стала приїжджати кожного ранку. Їхала через усе місто на автобусі. А приїхавши, змушувала Юлю встати і зробити зарядку. Потім снідали і починали прибирання. Мили підлогу, витирали пил, шукали старі і непотрібні речі й викидали. Потім йшли в магазин і купували їжу рівно на один день. Потім готували і розмовляли про різне, крім Юлиного розлучення.

І через місяць Юля відродилася. А мама перестала до неї їздити.

Подруги Юлі часто скаржилися на своїх батьків. Мовляв, ниють, намагаються виховувати, скаржаться на те, що життя стало гірше, ніж у часи їхньої молодості.

Мама Юлі ніколи не скаржилася. Ні словечка про проблеми зі здоров’ям, невдоволення політикою чи сучасною молоддю.

Коли одного разу Юля поскаржилася на те, що зараз вся молодь сидить у смартфонах, мама посміялася і сказала, що у кожного часу свої особливості. І все проходить.

«Були часи, коли жінкам забороняли читати, – казала вона. – Але і це минуло. Зараз читаюча жінка в пошані».

Юля завжди вважала свою маму наймудрішою і найсильнішою жінкою у світі. І, як би безглуздо це не звучало, мабуть, безсмертною.

А тепер от мама захворіла.

Відкривши двері в квартиру матері, Юля раптом усвідомила, що не була тут вже кілька років. По-справжньому не була. Так, щоб зайти, оглянутися, посидіти…

Квартира занепала. А і не дивно. Мама ж ремонт років 15 тому робила.

Юля зайшла на кухню. Чистенько. Мама, звісно, не допускає безладу і бруду. Але от дверцята у шафці відійшли. А тут стільниця відкололася. І кран капає. А на стелі велика пляма. Мабуть, сусіди затопили, а мама нічого й не сказала…

Юля відкрила холодильник. Баночка варення, картопля і яйця. Дивно, адже мама завжди любила смачно поїсти. І Юля відмінно пам’ятала, що у мами завжди була якась випічка, супи… Невже грошей не вистачає? Чи сили?

Юля пішла в спальню і відкрила шафу. На вішаках два сукні. Мама їх купила ще років десять тому. На полицях штопані колготки, старенька білизна. А мама ж завжди була модницею і казала Юлі, що жінка навіть вдома має ходити гарною.

Далі ванна кімната. На стіні тріщина, а поруч із нею величезний тарган. На гачку старенький рушник. У мильниці обмилок.

У Юлі похололо серце. А вона ж вірила, коли мама казала, що грошей вистачає. Яка ж дурна! Кому ж зараз пенсії може вистачати? І на що? На те, щоб не померти з голоду?

Юля почала збирати мамі речі в лікарню. Халат старий, нічна сорочка заштопана, білизна… А потім передумала. Взяла тільки білизну.

«Решту своє привезу, – вирішила вона. – Все одно розмір один. Але моє хоч красиве… І засоби гігієни нові куплю».

Коли Юля приїхала до мами ввечері, її пустили. Мама лежала слабенька, бліда, але очі світилися веселістю.

– Юлю, ну навіщо ти привезла свої речі? – засміялася вона, побачивши, що Юля привезла свої речі. – Для чого?

– Бо я дурна, мамо, – відповіла Юля. – Я думала, тобі всього вистачає, а насправді…

І вона раптом почала плакати.

– Юля, мені хвилюватися не можна! – поплескала її по руці мама. – Тож не реви.

– Після лікарні до мене переїдеш! – схлипувала Юля. – Щоб у мене на очах була.

Мама мовчала і весело дивилася на Юлю. І в очах її читалося, що нікуди вона, звісно ж, не переїде.

***

Маму виписали через два тижні. Лікар намагався ще на тиждень її затримати, але хіба Юлину маму утримаєш?

– Мам, переїжджай до мене, – просила Юля. – У мене місця вистачить. Я хвилююся за тебе.

– Я в порядку! Не потрібно мене опікувати!

Що ще можна очікувати від Юлиної мами?

Але Юля для себе зробила висновки. Стала дзвонити мамі кожного дня і приїжджати раз на тиждень. І не просто так, а з продуктами. Допомагала прибратися, приготувати.

Оновили мамі гардероб. Купили нову постільну білизну, рушники та інші домашні дрібниці.

Мама, звісно, спочатку опиралася. Казала, що Юлі треба своєю життям займатися, а вона сама вже якось справиться. Але Юля більше на цей гачок не збиралася потрапляти.

Мами у віці вони ж, як діти. За ними око та око потрібно…