Connect with us

З життя

УЗІ-кабінет: вільна хвилинка для чаю в тихий робочий день

Published

on

Оксана сиділа в своєму кабінеті УЗД. Пацієнтів сьогодні було небагато, тож викроїлася вільна хвилинка на чай. Жінка помішувала цукор, ложка стукала об стакан, видаючи дзвін. Оксана була сердита, адже день зранку не склався. Посперечалася з чоловіком через дрібниці. Запізнилася на роботу, за що отримала догану. Настрій був на межі. Вона розгорнула блискучу фольгу й дістала шматочок шоколаду. Немає нічого кращого, щоб зняти стрес. Шоколад виявився смачним, чай ароматним, але допити його не дали. У двері постукали, й на порозі з’явилася молода жінка із сяючим від радості обличчям. Оксана її впізнала. Востаннє вона приходила з чоловіком, привабливим чоловіком.
– Мене знову направили до вас, – жінка усміхнулася.
– Ну, раз направили, – Оксана неохоче взяла картку.
– Ганна Селіна, п’ять тижнів.
Жінка лежала на жорсткій кушетці, по її округлому животу ковзав датчик. Серце солодко завмирало. Вона чекала цю дитину сім років. За цей час вони з чоловіком обійшли безліч лікарів, але все було марно. Ганна вже боялася, що не зможе мати дітей. Але тепер все позаду, вона була щаслива. Оксана не поділяла її радості. Власних дітей у неї не було, а чужого брати чоловік не хотів. У душі жінка заздрила тим, хто міг відчути щастя материнства.
– Що там? – хвилювалася Ганна, вдивляючись у похмуре обличчя лікарки.
– У плоду є патологія. У вас народиться дитина з вадами, – відповіла та.
Ганна похолола.
– Тут якась помилка. У мене ж хороші аналізи, – слабо протестувала вона.
– Навіщо вам хвора дитина? На вашу місці я б подумала.
Оксана не відчувала докорів сумління й, не зронившиперта, записала це в картку. Ганна на слабких ногах вийшла й попрямувала до лікаря. У коридорі, що пах медикаментами, було холодно, як і в душі жінки.
– Ганна, добре продумайте. Дитина із синдромом Дауна. Таких дітей виховувати важко. У будь-якому разі, вибір за вами. Термін невеликий. Якщо що, я випишу направлення, – слова пролунали, як присуд.
Пацієнтка пробубоніла щось невнятне й поспішила покинути кабінет. Вона сама не пам’ятала, як вийшла з лікарні й викликала таксі. Вдома, не роздягаючись, впала на ліжко й розридалася. За що їй таке покарання? Що в житті зробила не так? Ще недавно вона уявляла, як буде гуляти в парку й слухати приємну музику. Бесідувати з малюком і читати вголос дитячі книжки. Всім серцем встигла полюбити цю дитину. І раптом таке… Повернувшись з роботи, Богдан застав дружину в сльозах.
– Ганна, що сталося? – перелякався він.
Отримавши від неї пояснення, Богдан похнюпився й сказав, що повідомить батькам. На сімейній раді Ганну умовляли відмовитися від дитини.
– Навіщо тобі інвалід? – наполягала мати.
– Будеш з ним мучитися. Які ваші роки? Молода, здорова, народиш іншу. А цього залиш.
– Мамо, що ти говориш? Слово-то яке придумала! Він же не річ, а жива істота!
– Отже, істота! Народиш – сама будеш дивитися!
– Богдане, ну поясни ти впертій дружині, що хвора дитина – це хрест на все життя! – плакала свекруха. Ганна відчувала себе беззахисною голубкою, яка потрапила у зграю ворін. Батьки мовчали, вважаючи, що це жіноча справа. І лише старенький дідусь вступився за онучку:
– Що ви на неї накинулися? Нехай сама вирішує, як краще.
І Ганна вирішила залишити дитину. Батьки злилися й не розуміли її. Богдан замкнувся й віддалився. Рідні відвернулись, коли Ганні так була потрібна їхня підтримка. І хоч було важко, серце підказувало: вона вчинила правильно.
– Може, я це заслужила? – питала Ганна дідуся.
– Ніхто не знає, чому так сталося. Ти головне, не нервуй, дитині шкідливо. І чоловіка прости, йому теж не солодко.
Вагітність протікала на диво легко. Лікарка лише руками розводила й просила сподіватися на краще. Ганна молилась і сподівалася на диво. А вночі, лежачи в холодному ліжку, плакала в подушку. Чоловік давно перейшов спати на диван у вітальні. І коли серед ночі викликали швидку, знову молилася за дитину: “Лише би все було добре!” Морозним ранком на світ з’явилася дівчинка. Ганна була готова побачити дитину з вадами. Але їй показали крихітку, і сльози навернулися на очі. Дівчинка була схожою на ангела. Світле волосся, круглі щічки й неймовірно великі блакитні очі.
– І це чудо мене хотіли змусити вбити, – з жахом прошепотіла вона.
Удень з’явилися рідні, вітали. Богдана впустили в палату. Він приніс великий букет квітів і просив вибачення. Ганна пробачила, хоч на душі залишився осад. Вона підійшла до вікна й побачила, як за склом кружляють сніжинки, забираючи з собою прикрощі й печалі. Пригадалася кабінет УЗД і лікарка, через яку мало не зруйнувалося її крихке щастя. Богдан милувався донечкою, що спала в ліжечку. Дивлячись на нього, важко було повірити, що ще недавно він поводився як чужа людина.
– Як назвемо доньку? – запитав він.
– Надія, – відповіла Ганна. – Лише вона не дозволила мені зробити страшну помилку.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − дев'ять =

Також цікаво:

З життя26 хвилин ago

My mother, Miriam Vance, was never supposed to exist in the heritage logs of a dynasty like the Gallaghers

My mother, Miriam Vance, was never supposed to exist in the heritage logs of a dynasty like the Gallaghers. She...

З життя27 хвилин ago

My mother, Evelyn West, was never supposed to exist in the data logs of men like Garrick Vance

My mother, Evelyn West, was never supposed to exist in the data logs of men like Garrick Vance. She came...

З життя28 хвилин ago

My mother, Marlene Vance, was never supposed to matter to a ruthless dynasty like the Prescotts

My mother, Marlene Vance, was never supposed to matter to a ruthless dynasty like the Prescotts. She came from the...

З життя28 хвилин ago

My mother, Diane Bishop, was never supposed to cross paths with a dynasty like the Kingsleys

My mother, Diane Bishop, was never supposed to cross paths with a dynasty like the Kingsleys. She came from the...

З життя29 хвилин ago

My mother, Clara Mercer, was never supposed to matter to a dynasty like the Beaumonts

My mother, Clara Mercer, was never supposed to matter to a dynasty like the Beaumonts. She came from a long...

З життя30 хвилин ago

My mother, Clara Brooks, was never supposed to cross paths with men like Arthur Sterling

My mother, Clara Brooks, was never supposed to cross paths with men like Arthur Sterling. That was the first, and...

З життя33 хвилини ago

My mother, Margaret Hart, was never supposed to matter to men like Charles Vance

My mother, Margaret Hart, was never supposed to matter to men like Charles Vance. That was the first, and most...

HU35 хвилин ago

Anyámnak, Varga-Kovács Margitnak soha nem szabadott volna számítania semmit az olyan emberek szemében, mint Varga Gábor

Anyámnak, Varga-Kovács Margitnak soha nem szabadott volna számítania semmit az olyan emberek szemében, mint Varga Gábor. Ez volt az első...