Чоловік не послухався своєї матері, і я йому за це вдячна.

Він мене любить, і я вдячна йому за це.

Коли мені було лише п’ять, я потрапила до дитячого будинку, так і не дізнавшись своїх батьків, тож мене називали сиротою.

Життя в дитбудинку було вкрай важким. Працівники майже не цікавилися дітьми, вони не турбувалися про нас. І коли ми досягали повноліття, нас просто викидали на вулицю. Я мріяла вчитися далі, але вихователі були категорично проти. Кожен з них повторював одне й те саме:

— Ми не плануємо тримати тебе тут ще два роки. Ти повинна вийти на роботу і почати самостійне життя. Тоді зможеш робити, що завгодно. Не думай, що ми будемо утримувати тебе, ти ж не королева.

Здобувши професію, яка мені зовсім не подобалась, я все ж влаштувалася на роботу бухгалтером. Іншого вибору тоді просто не було.

На щастя, в XXI столітті держава вирішила забезпечувати сиріт житлом. Я теж отримала квартиру, яка виявилася в досить пристойному стані. Через два місяці після переїзду в новий дім я познайомилася з моїм коханням. Ми з Андрієм тривалий час зустрічалися, і врешті вирішили одружитися.

Ми домовилися відкласти народження дітей, щоб спочатку зосередитися на кар’єрі. Свекруха підтримала це рішення:

— Не варто поспішати з дітьми, ти ще молода для цього, не переймайся зайвим.

Однак, помітила, що вона намагається маніпулювати Андрієм, з часом вона почала знову наголошувати на зміні житла:

— Вам тісно в цій однокімнатній. Візьміть кредит, продавайте це помешкання, на ці гроші придбаєте двокімнатне. Дітей же десь треба розмістити, у одній кімнаті буде незручно.

Зрештою, під її впливом, ми вирішили змінити житло. Я планувала взяти кредит, можливо, ще й автомобіль придбати.

Одного вечора, повернувшись додому втомленою, я помітила, що двері напіввідчинені, і почула голоси всередині. Спочатку подумала про найгірше, але зрозуміла, що Андрій сперечається з матір’ю.

— Розведись з нею, знайди дівчину з багатою родиною. Візьме кредит, ви придбаєте нову квартиру, а потім її продасте. Машину залишиш собі.

Андрій заперечив:

— А що станеться з Оленою? Їй нікуди йти, я її кохаю.

— Вона знайде де зупинитися, звикла до змін, вона ж з дитбудинку.

Я більше не могла терпіти й увійшла, вигнавши свекруху з нашого дому.

Як би ви не поважали своїх батьків, не давайте їм втручатися у ваше подружнє життя.

Мій чоловік не піддався на вмовляння, бо ми дуже кохаємо одне одного, і я вдячна йому за це.