Переконала чоловіка продати мамин дім і запросити її до нас, а згодом відправила свекруху до будинку для літніх людей.

На прохання Максима, я запропонувала, щоб його мати продала свій дім та переїхала до нас, а згодом відправила свекруху в будинок для людей похилого віку.

Ми довго жили в однокімнатній, не дуже великій квартирі. Там народився наш син, Остапчик. Чоловік працював на двох роботах, щоб назбирати на покупку нової, більшої квартири. І коли у нас була майже вся сума, а до покупки трикімнатної квартири залишалося зовсім трохи, ціни на квартири різко підскочили. Одне рішення стало для нас катастрофічним.

Я запропонувала чоловікові, щоб його мама продала будинок у селі, переїхала до нас, а ми таким чином отримаємо необхідну суму. Максим пішов до матері, запропонував переїхати та продати дім. Мати довго думала, любила своє просте господарство зі своїм котом Борисом, але не змогла відмовити синові. Вона погодилася.

Будинок продали, разом із Максимом ми придбали квартиру і влаштували новосілля. Бабуся оселилася в окремій невеликій кімнаті, Остапчик у другій, а ми зайняли найбільшу. Спочатку все йшло непогано.

Я дбала про свекруху, а Максим був радий, що мати поруч, під належним доглядом.

На жаль, через два роки свекруха стала більш вимогливою, хворобливою і немічною. У неї почалися проблеми з пам’яттю. Іноді я просто не могла залишити її вдома. Її присутність ставала для мене обтяжливою. Вона в усьому бачили проблеми, постійно мене критикувала.

Поступово я почала натякати про будинок для людей похилого віку. Мені здавалося, що там старші люди живуть добре, мають цілодобовий нагляд та медичну допомогу. Максим довго вагався, а його мати теж не бажала змін. Але я не відмовлялася від свого плану і врешті-решт переконала чоловіка.

Свекруха довго мовчки слухала наші суперечки, поки не вирішила, що якщо її син так вирішив, вона піде жити в будинок престарілих. Ми дуже старалися вибрати найкраще місце для неї. Дивилися різні заклади. Нарешті обрали.

Через місяць наша третя кімната в квартирі звільнилася. Максим часто відвідував матір, благо це було недалеко, але згодом наїзди стали рідшими через роботу, і зрештою настав час, коли він зовсім не зміг до неї поїхати.

Два місяці потому він прокинувся. Приїхав до матері й отетерів. Війшов у кімнату, де вона жила. Перед ним сиділа сива та зморщена бабуся зі смутними, згаслими очима. У кімнаті була сусідка, лежала під ковдрою, з сухими руками, на яких виднілися сині вузли вен.

Максим відчув себе жахливо. Повернувся додому, розказав мені про погіршення стану мами. Це не викликало у мене жалю. Я знизала плечима: старість, чого ти хочеш? Максим відчував величезне почуття провини, але я розуміла, що стан свекрухи ставатиме лише гіршим, адже це неминуче.

Під час останнього візиту до будинку для літніх, його мати лежала обличчям до стіни. Скільки б він не розмовляв із нею, вона не обернулася. Наступний візит планував через місяць, хотів вивезти її на прогулянку. Розумів, що це багато часу, але був зайнятий, завершував важливі угоди і не міг поїхати до будинку престарілих.

За три тижні йому зателефонували. Повідомили, що мама померла три години тому. Її стан погіршувався, але вона категорично попросила не сповіщати сина. Це було її останнє прохання. Вона не хотіла його турбувати, якщо в його домі та серці не було для неї місця.

Максим замовк, зім’яв листок паперу у руках, вийшов на ґанок і сперся спиною об стіну. Біль роздирав його зсередини, душа боліла, здавалося, виверталася навиворіт. Я не могла йому допомогти. Знаю, що він відчував, ніби зрадив матір. Він був похмурий. Потім покликав мене до кімнати і сказав, що йде.

Витягнув із шафи валізу, кинув туди свої речі. Я дивилася здивовано. – Куди ти йдеш? Це ж не моя провина, що твоя мати померла – намагалась виправдатись. Хотіла його зупинити, але він відштовхнув мене.

– Хочу бути подалі від тебе, – сказав крізь стиснуті зуби, підняв валізу і грюкнув дверима.

Максим досі не розлучився зі мною, але категорично не хоче мене бачити. Зняв маленьку квартиру, працює, зустрічається з нашим сином. Від Остапчика знаю, що щотижня він відвідує могилу матері, просить вибачення. Він не може пробачити собі, що я вмовила його віддати матір до будинку для літніх людей, а собі того, що погодився. Не знаю, як його повернути?