Сердита жінка з зануреною у воду барвистою куркою в руках.

Мотря Іванівна, вхопивши за крила велику строкату курку, сердито опустила її в велику діжку з водою. Курка пронизливо кричала і намагалася вирватися. Закінчивши купання, господиня сердито кинула нещасну Чубарочку на трав’яний двір. Із криком вона кинулася втікати, втрачаючи чорнобілі пір’їнки, які підхопив вересневий вітер та поніс далеко-далеко.

Мотря Іванівна підняла важку діжку і сердито вилила воду на кабачки, що лежали товстими свиньми вздовж паркану. Потому зайшла до хати і щільно зачинила за собою двері. Ні, Мотря Іванівна зовсім не була злою жінкою, що мучила нещасну курку. Просто Чубарочка вирішила вже втретє за літо сісти на яйця. Два покоління вихованих нею півників і курочок уже ходили по запорошеній сільській вулиці, а надворі стояв вересень, і вилуплені курчата не встигли б вирости та загинули б у довгу холодну зиму. Тому господиня й скористалася перевіреним народним засобом — занурити квочку в холодну воду.

Кітка Маруся, улюблениця господині, сиділа на паркані й філософськи спостерігала за Чубарочкою великими золотими очима. — От дурочка…— міркувала вона, вмиваючи рожевою лапкою і без того чисту мордочку, — щойно знесла яйце, як розкудкудакалася на весь двір… Мовчала б, дивись — і вивела б своїх курчат… Он, я мовчу-мовчу, а четверо кошенят у сіні підростають… Дивись, скоро зможу радувати улюблену господиню…

Кітка вигнула спину, позіхнула, відкривши акуратний язичок, і рушила до сараю, де її чекав пухнастий рябий виводок. Наступного дня господиня Чубарочки зайшла до сараю в засмучених почуттях. Померла її улюблена кітка Маруся і потрібно було гідно поховати її, поклавши в могилку свіжого сіна. Маруся стала жертвою однієї з лисиць, що водилися в околицях села. Щоправда, вона встигла вирватися з лисиних зубів і повернулася додому, щоб відправитися на Веселку, востаннє побачивши улюблену господиню. Нахилившись, щоб вирвати клок пахучого м’якого сіна, Мотря Іванівна побачила Чубарочку. Вона сиділа в солідному гнізді, розпушивши навсібіч пір’я, і задоволено квоктала. Голосно буркочучи, господиня приготувалася схопити нещасну курку за хвіст і викинути з гнізда. Чубарочка ж надулася як кулька і зашипіла на господиню роздратованою гускою. Не очікувавши такого відсічі, Мотря Іванівна відсмикнула руку, а з-під стирчачих усюди пір’їн показалась… цікава котяча мордочка!!!! Одна, друга, третя… Невдовзі на світ божий вилізли з гучними криками всі чотири Маруськиних кошенятка!!! Як на замовлення: чорне, біле, смугасте і мила трьохшерста кішечка, як дві краплі води схожа на покійна мама…

Тепер Мотря Іванівна щодня відправлялася в сарай, тримаючи в руках відерце з зерном для курки і мисочку з молоком для її чотириногих «курчат». Невдовзі Чубарочка почала виводити на прогулянку свій непосидючий виводок. Розпушивши пір’я, вона грізно квоктала, охороняючи своїх дітей і наполегливо пропонуючи їм поклювати зерняток або з’їсти надзвичайно смачного черв’ячка… Але малеча лише кувиркалася в траві та носилася по двору, розпушивши крихітні хвостики-морквички.

Настала зима. Усі четверо Марусьчиних малюків переселилися в простору хату Мотрі Іванівни. А Чубарочці… А Чубарочці довелося виділити простору кошик під лавкою, бо доволі вирослі кошенята погоджувалися спати тільки під теплим маминим крильцем…