Внуки залишилися з нами: вони в надійних руках.

Діти попросили нас посидіти з онуками. Ми, звісно, погодилися. Нашим онукам пощастило. У них є чотири пари бабусь і дідусів, які змагаються за можливість бути з ними.
Після недовгих зборів діти поїхали до театру, і ми залишилися у їхньому домі з онуком та онучкою.
Я раптом зрозуміла, що не знаю, як змінювати памперс. Коли дочка була маленькою, памперсів не було, тож перший памперс вийшов невдалим: я вдягла його на онучку задом наперед. Чоловік зайшов до кімнати, розсміявся, показав, як правильно, і пішов грати з онуком у роботів та війну.
Я дала онучці пляшечку з молоком і почала співати їй колискову: «Ой ходить сон коло вікон».
Перед відходом невістка сказала: «Оксана, вона у нас “дуже легка дитина”, покладеш у ліжечко — і все. Вона відразу засне, ми її так привчили».
Але онучка плакала щоразу, коли я намагалася покласти її в ліжечко, і тоді я сказала: «Моя дівчинко, в моєму житті нарешті повно часу, щоб ти спала в моїх руках, а я тобі співала». І вона тут же заснула, щекотоно сопучи носиком в мою згин руку.
Мені не потрібно було нікуди поспішати. Ні на роботу, щоби її прогодувати. Ні в магазин, щоб стояти там у черзі. У мене було весь час світу, щоб похитуючись у кріслі-гойдалці, співати онучці «Ой ходить сон коло вікон» так, як колись я не могла співати своїй дочці.
Онучка усміхалася уві сні. Вона міцно спала після теплого маминого молока, а я думала, як розумно все придумано в природі. На зміну дорослим дітям приходять онуки. І це вже інша любов. Не більше і не менше, просто інша.
На онуків є більше часу, бо багато в житті вже влаштовано. Кар’єра побудована, гніздечко звите. І є можливість додолюбити, допестити і доопікувати те, чого не встиг у дітях. Багато хто встиг і в дітях, а я не встигла.
Мені було самотньо і страшно. Мені не було на кого спертися. Тодішній чоловік наївся груш, і мама весь час чомусь говорила мені під ніс: «Не сюсюкай з нею, не сюсюкай, виросте потім розпещена». А я все одно сюсюкала, коли мама не бачила.
І тепер, поки чоловік грає з онуком у роботів та війну, я буду з усіх сил сюсюкати і пестити онучку. Я не буду спускати її з рук, буду співати їй колискову про сіренького вовчика.
Хай тільки спробує вкусити тебе за бік, моя дівчинко. Лягай сміливо на краю, «Ой ходить сон коло вікон». Прийде сіренький вовчок і отримає наганяй особисто від мене, твоєї бабусі. Бо жоден вовчок, ні сіренький, ні біленький, тобі не вказівник, на якому краю тобі спати і що робити. Це тобі кажу я, бабуся, яка буде завжди поруч на випадок вовків та інших стихійних лих у твоєму житті.
Я розповім тобі все-все про свій досвід, але ти все одно не послухаєш і, звісно ж, наб’єш свої ґулі.
А поки ти вміщаєшся в гнізді, сплетеному з моїх рук, я буду продовжувати співати тобі колискову, не перестаючи дякувати тобі за те, що ти подарувала мені цей шанс. Додолюбити. Допестити. Доспівати.